Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАА Транс» (далі - Товариство) до Луганської митниці Державної митної служби України (далі - Митниця), третя особа - відділ реєстраційно-екзаменаційної роботи Державтоінспекції з обслуговування м. Луганська, Слов'яносербського та Лутугинського районів (підпорядкованого Управлінню Державтоінспекції) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області (далі - ВРЕР ДАІ, УДАІ, ГУ МВС відповідно), за участю прокуратури Луганської області, про встановлення відсутності повноважень, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

Товариство звернулося до суду з позовом до Митниці, у якому просило: встановити відсутність повноважень у Митниці на встановлення заборони на відчуження належних Товариству 159 сідельних тягачів марки «Мерседес-Бенц 1844» (далі - сідельні тягачі) відповідно до наведеного переліку; визнати протиправною бездіяльність Митниці щодо незняття заборони на відчуження належних Товариству 159 сідельних тягачів відповідно до переліку; зобов'язати Митницю зняти заборону на відчуження Товариством 159 сідельних тягачів шляхом направлення до УДАІ ГУ МВС листа з розпорядженням на зняття заборони відчуження транспортних засобів відповідно до переліку.

На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що Товариство у 2004 році ввезло як внесок іноземного інвестора до свого статутного фонду 159 сідельних тягачів (код Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі - УКТ ЗЕД) 8701-20), 100 напівпричепів марки «Кроне» та 59 напівпричепів марки «Шмитц» (код УКТ ЗЕД 8716393030) відповідно до інформаційних повідомлень від 16 березня 2004 року № 4410137200-3-1-260 та 24 листопада 2004 року № 4410137200-3-1-346, свідоцтв про державну реєстрацію транспортних засобів, протоколів загальних зборів учасників Товариства від 4 лютого 2004 року № 5 та 15 жовтня 2004 року № 7.

Вказані транспортні засоби Митниця оформила в митному режимі «імпорт», після чого сідельні тягачі було зареєстровано у ВРЕР ДАІ.

Відповідно до листа Митниці від 16 липня 2012 року № 1-20/6808 було скасовано обмеження щодо відчуження 100 напівпричепів марки «Кроне» та 59 напівпричепів марки «Шмитц».

У позивача виникла потреба в оновленні рухомого складу та, відповідно, у реалізації сідельних тягачів.

Товариство звернулося до ВРЕР ДАІ з інформаційним запитом від 18 вересня 2012 року № 118/12 з проханням повідомити про наявність будь-яких обмежень щодо користування та розпорядження сідельними тягачами.

Відповідно до інформації ВРЕР ДАІ Митниця наклала заборону на відчуження транспортних засобів, що були ввезені у 2004 році як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємства (лист від 30 жовтня 2012 року № 4308).

Товариство звернулося до Митниці з інформаційним запитом від 18 вересня 2012 року № 117/12 з проханням повідомити про підстави накладення заборони, строк дії заборони та підстави її скасування. Крім того, просило надати копії рішень про накладення заборони на відчуження сідельних тягачів.

Своїм листом від 27 вересня 2012 року № 3-20/9228 Митниця повідомила, що підставою накладення заборони на відчуження ввезених сідельних тягачів є пункт 2 розділу II Прикінцевих положень Закону України від 7 грудня 2000 року № 2134-III «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2134-III). Надходження до Державного бюджету України у повному обсязі всіх податків та зборів, передбачених законодавством України, є підставою для направлення Митницею до УДАІ ГУ МВС відповідної інформації.

Позивач вважає, що відповідач таким чином порушив його права на вільне розпорядження своєю власністю, не маючи повноважень на встановлення заборони на відчуження сідельних тягачів і не врахувавши відсутність підстав для існування заборони на відчуження.

Луганський окружний адміністративний суд постановою від 6 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалами Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 19 вересня 2013 року, позов задовольнив: установив відсутність у Митниці повноважень на встановлення заборони на відчуження належних Товариству 159 сідельних тягачів, визнав протиправною та незаконною бездіяльність Митниці щодо незняття заборони на їх відчуження, зобов'язав Митницю зняти заборону на відчуження Товариством 159 сідельних тягачів шляхом направлення до УДАІ ГУ МВС листа з розпорядженням на зняття заборони на відчуження транспортних засобів - 159 сідельних тягачів.

Касаційний суд, погодившись із висновком судів попередніх інстанцій, зазначив, що положення Закону України від 19 березня 1996 року № 93/96-ВР «Про режим іноземного інвестування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 93/96-ВР), Закону № 2134-III, Митного кодексу України (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - МК) не передбачають ні повноважень митних органів встановлювати заборону на відчуження автомобілів, ввезених без сплати (повної або часткової) передбачених законодавством податків та зборів на підставі пільг, наданих законодавством, ні порядку реалізації таких повноважень.

Суди правильно не взяли до уваги посилання відповідача на необхідність сплати позивачем на підставі пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону № 2134-III до відчуження 159 сідельних тягачів усіх податків та зборів, передбачених законодавством України на день їх ввезення на митну територію України, оскільки питання сплати митних та інших платежів не становить предмет судового розгляду в межах цієї справи.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, Генеральна прокуратура України звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону № 2134-III. На обґрунтування заяви додано копію постанови Вищого адміністративного суду України від 6 грудня 2011 року, яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

У доданому до заяви для порівняння рішенні суд касаційної інстанції зазначив, що підприємства з іноземними інвестиціями, а не інвестор, не звільнені від обов'язку сплати митних та інших обов'язкових платежів незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації. Крім того, дійшов висновку, що в аналогічних відносинах митний орган діяв у межах та на підставі чинного законодавства і оскаржуване рішення виніс у межах компетенції.

Із наведених судових рішень убачається, що суд касаційної інстанції у подібних правовідносинах неоднаково застосував пункт 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону № 2134-III, внаслідок чого були ухвалені різні за змістом судові рішення.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом наведеної норми права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 93/96-ВР майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом.

Відповідно до частини п'ятої цієї статті якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезене в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду зазначеного підприємства, відчужується, у тому числі у зв'язку з припиненням діяльності цього підприємства (крім вивезення іноземної інвестиції за кордон), підприємство з іноземними інвестиціями сплачує ввізне мито, яке обчислюється виходячи з митної вартості цього майна, перерахованої у валюту України за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на день здійснення відчуження майна.

Разом з тим на час ввезення Товариством транспортних засобів на митну територію України діяли положення Закону України від 17 лютого 2000 року № 1457-III «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» (далі - Закон № 1457-III), який спрямований на захист конкуренції між суб'єктами підприємницької діяльності, створеними без залучення коштів або майна (майнових чи немайнових прав) іноземного походження, та суб'єктами підприємницької діяльності, створеними за участю іноземного капіталу, забезпечення державного захисту вітчизняного виробника та конституційних прав і свобод громадян України.

Офіційне тлумачення положень частини першої статті 5 Закону № 1457-III та частини першої статті 19 Закону України від 18 вересня 1991 року № 1560-XII «Про інвестиційну діяльність» (далі - Закон № 1560-XII) надав Конституційний Суд України (Рішення від 29 січня 2002 року № 1-рп/2002), який дійшов таких висновків.

З дня набуття чинності частиною першою статті 5 Закону № 1457-III спеціальне законодавство та державні гарантії захисту іноземних інвестицій, які діяли на момент реєстрації інвестицій і підлягали застосуванню на вимогу іноземного інвестора на підставі гарантій від зміни законодавства, застосовуються у межах, передбачених статтею 3 цього Закону та статтею 19 Закону № 1560-XII.

Положення частини першої статті 5 Закону № 1457-III у взаємозв'язку з іншими положеннями цього Закону є підставою як для відмови у наданні, так і для припинення раніше наданих пільг у сфері валютного і митного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) підприємствам з іноземними інвестиціями, їх дочірнім підприємствам, а також філіям, відділенням, іншим відокремленим підрозділам, включаючи постійні представництва нерезидентів, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації.

Таким чином, Закон № 1457-III, який прийнятий пізніше, ніж Закон № 93/96-ВР, припинив пільги для підприємств з іноземними інвестиціями.

Водночас згідно з положенням пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону № 2134-III автомобіль, що був попередньо ввезений в Україну без сплати (повної або часткової) передбачених законодавством податків та зборів, на підставі пільг, наданих законодавством, може бути відчужений або переданий у володіння, або (та) у користування, або (та) у розпорядження тільки після сплати у повному обсязі всіх податків та зборів, передбачених законодавством України на день ввезення автомобіля на митну територію України.

Метою вказаного Закону є стимулювання виробництва автомобілів в Україні та недопущення випадків ухилення від оподаткування при їх ввезенні чи продажу. Закон № 2134-III та Закон № 1457-III взаємопов'язані щодо припинення податкових пільг для підприємств з іноземними інвестиціями, зокрема при ввезені в Україну автомобілів.

Згідно з положеннями статей 3, 11 МК безпосереднє здійснення митної справи, що, зокрема, включає митне регулювання, пов'язане із встановленням та справлянням податків і зборів, покладається на митні органи України.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що підприємства з іноземними інвестиціями не звільнені від обов'язку сплати податків і зборів при відчуженні автомобілів, які були попередньо ввезені в Україну без сплати передбачених законодавством податків та зборів, контроль за сплатою яких здійснюють митні органи.

Крім того, як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 29 січня 2002 року № 1-рп/2002, застосування до підприємств з іноземними інвестиціями національного режиму валютного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) відповідає взятим Україною за зазначеними договорами міжнародним зобов'язанням.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що вимоги пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону № 2134-ІІІ поширюються на підприємства з іноземними інвестиціями у разі відчуження майна, яке ввезене в Україну без сплати мита як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства. При цьому, Митним кодексом України, контролюючими органами за встановлення та справляння таких податків і зборів визначено митні органи.

Суд касаційної інстанції у справі, що розглядається, дійшов висновку, що питання сплати митних та інших платежів не становить предмет судового розгляду в межах цієї справи. Однак з таким висновком погодитися не можна, адже контроль за справлянням податків і зборів, який здійснюють митні органи, пов'язаний із встановленим наведеними вище нормами обов'язком їх сплати підприємствами з іноземними інвестиціями.

Оскільки суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, його ухвала підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Генеральної прокуратури України задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 вересня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.Б. ГусакО.А. Коротких О.В. КривендаВ.Л. Маринченко П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко Ю.Г. Тітов