Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до державного кадастрового реєстратора відділу Держземагентства у м. Яремчому Івано-Франківської області (далі - Реєстратор) про зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2013 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до Реєстратора, в якому з урахуванням доповнення та уточнення позовних вимог просили зобов'язати останнього внести до Державного земельного кадастру (далі - Кадастр) відомості про земельні ділянки та обмінні файли на них:

ОСОБА_5 - кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,25 га;

ОСОБА_4 - кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,1 га;

ОСОБА_2 - кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,25 га;

ОСОБА_1 - кадастровий номер НОМЕР_4, площею 0,25 га;

ОСОБА_3 - кадастровий номер НОМЕР_5, площею 0,25 га.

На обґрунтування позовних вимог зазначили, що відмова Реєстратора внести до Кадастру відомості про вказані земельні ділянки є неправомірною, оскільки позивачі набули право власності на ці земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод (договорів купівлі-продажу та дарування), укладених в письмовій формі та нотаріально посвідчених, на підставі яких позивачам видані державні акти на право власності на ці земельні ділянки, які зареєстровані у відділі земельних ресурсів у м. Яремче Івано-Франківської області.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 11 листопада 2013 року позов задовольнив повністю.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 30 липня 2014 року рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.

Приймаючи таке рішення, апеляційний суд, посилаючись на вимоги абзацу другого пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 7 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» (далі - Закон № 3613-VI), виходив із неможливості включення Реєстратором до Кадастру відомостей та внесення обмінних файлів на спірні земельні ділянки, оскільки у Державному реєстрі земель (далі - Реєстр) немає відомостей про спірні ділянки, а відповідну технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок на місцевості, як це передбачено частинами тринадцятою та шістнадцятою статті 21 зазначеного Закону, позивачі не подавали. Крім того, право власності позивачів базується на неправомірному рішенні, що, у свою чергу, встановлено вироком суду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 листопада 2014 року рішення суду апеляційної інстанції скасував, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року залишив у силі.

Касаційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, виходив із того, що у відповідача немає підстав для відмови у внесенні до Кадастру відомостей про земельні ділянки позивачів, оскільки: договори купівлі-продажу та дарування, на підставі яких Яремчанський міський відділ земельних ресурсів видав державні акти на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, відповідають вимогам Цивільного кодексу України щодо форми таких правочинів, вказані договори не оспорені та не визнані недійсними в судовому порядку; рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 10 липня 2003 року № 27 не визнане неправомірним та не скасоване; технічна документація та обмінні файли були передані до Івано-Франківської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» для реєстрації. Вказана документація та обмінні файли були прийняті та зареєстровані, що підтверджено штампами на технічній документації. Зазначене знайшло своє підтвердження у матеріалах справи.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Реєстратор з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 листопада 2014 року, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2014 року залишити в силі. На обґрунтування заяви додав копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 27 березня 2012 року та 22 травня 2014 року (№№ К/9991/80957/11, К/9991/67678/12 відповідно), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме: положень статті 198 Земельного кодексу України (далі - ЗК), статті 55 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» (далі - Закон № 858-IV), Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686; далі - Інструкція).

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

7 липня 2011 року Верховна Рада України прийняла Закон № 3613-VI, окремі положення якого набрали чинності з 7 серпня 2011 року.

Відповідно до статті 1 цього Закону Державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками та користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

За частиною першою статті 11 Закону № 3613-VI відомості про об'єкти Кадастру під час внесення їх до Кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об'єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.

Зміст відомостей про земельні ділянки, підстави та основні вимоги щодо внесення таких відомостей до Кадастру передбачені статтями 15, 21 зазначеного Закону.

У статті 23 цього Закону наведено визначення електронного документа, що містить відомості про результати робіт із землеустрою та оцінки земель, які підлягають внесенню до Кадастру, та правила його ведення, а саме:

1. Документація із землеустрою та оцінки земель, яка є підставою для внесення відомостей до Кадастру, подається органу, що здійснює внесення таких відомостей, також у формі електронного документа.

2. Вимоги до змісту, структури і технічних характеристик електронного документа визначаються Порядком ведення Кадастру.

3. Електронний документ подається Державному кадастровому реєстратору, який здійснює внесення відповідних відомостей до Кадастру, разом із документацією, яка є підставою для такого внесення, у паперовому вигляді.

Перевірка відповідності наданого електронного документа наявним даним Кадастру та встановленим вимогам до змісту, структури і технічних характеристик щодо розроблення такого документа здійснюється Державним кадастровим реєстратором, уповноваженим здійснювати внесення відповідних відомостей до Кадастру, протягом строку, встановленого статтею 21 цього Закону для їх внесення.

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 2 листопада 2009 року № 573 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2010 року за № 157/17452) затверджено Вимоги до структури, змісту та формату оформлення результатів робіт із землеустрою в електронному вигляді (обмінного файлу) (далі - Вимоги).

Ці вимоги встановлюють порядок оформлення результатів робіт із землеустрою в електронному вигляді (обмінного файлу), які формуються з метою внесення даних до Поземельної книги та книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, які ведуться в електронному вигляді, та визначають набір базових лексичних та синтаксичних правил для побудови обмінних файлів (пункт 1.1 Вимог).

Обмінний файл - це електронний документ уніфікованої форми для обміну інформацією, яка використовується при веденні Поземельної книги та книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі в електронному вигляді, державного земельного кадастру і здійсненні топографо-геодезичних робіт, робіт із землеустрою (абзац четвертий пункту 1.2 Вимог).

Зміст обмінного файлу формується на основі відомостей, що містяться у паперових документах, складених виконавцями робіт (пункт 1.3 Вимог).

До відомостей обмінного файлу належить інформація про: результати та виконавців робіт із землеустрою та оцінки земель, топографо-геодезичних робіт; земельно-кадастрові одиниці; територіальні зони; суб'єктів земельних відносин; права на земельні ділянки; обмеження використання земельних ділянок; земельні угіддя (пункт 1.4 Вимог).

Базовими елементами формування обмінного файлу є геодезичні дані (координати точок повороту меж земельно-кадастрових одиниць), які забезпечують просторову основу інших відомостей обмінного файлу і можливості їх використання у складі автоматизованої системи державного земельного кадастру (пункт 1.5 Вимог).

Державна управлінська реєстраційна функція стосовно земельних ділянок до набрання чинності вищезгаданим Законом реалізовувалась у порядку, визначеному статтею 198 ЗК, статтею 55 Закону № 858-IV та відповідними підзаконними актами.

Трансформація правового регулювання узгоджена нормами Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3613-VI, зокрема пунктом 4, яким передбачено, що у разі якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Реєстрі, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.

При цьому абзацом другим пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3613-VI встановлено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки не внесені до Реєстру, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

У такому випадку відповідно до статті 198 ЗК та в порядку, визначеному Інструкцією, належить виходити з того, що при оформленні права власності на земельну ділянку проводиться комплекс робіт (кадастрові зйомки, виконувані для визначення меж земельних ділянок, які включають, зокрема, погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами).

Проаналізувавши наведені норми законодавства в їх сукупності, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що формування Кадастру як індивідуального спеціалізованого реєстру земельних ділянок потребує максимально точних геоінформаційних даних. Цього вимагають і норми Закону № 3613-VI, який у цьому випадку є спеціальним за сферою регулювання відносин.

Колегія суддів доходить висновку, що внесення відомостей про земельну ділянку до Кадастру можливе за наявності не лише цивільно-правової угоди (купівлі-продажу, дарування тощо), а й інших передбачених законодавством даних щодо розташування земельної ділянки та її площі, які становлять зміст обмінного файлу.

Ухвала Вищого адміністративного суду України від 18 листопада 2014 року, про перегляд якої подано заяву, такому тлумаченню та правозастосуванню норм права не відповідає. Посилання касаційним судом як на встановлений факт передачі обмінних файлів на твердження про це представника позивачів у касаційній скарзі протирічить вимогам статті 220 КАС стосовно доказів, оскільки це не було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відсутні такі дані і в матеріалах справи, у зв'язку з чим колегія суддів не бере їх до уваги.

Враховуючи викладене, заяву Реєстратора слід задовольнити частково: ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 листопада 2014 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву державного кадастрового реєстратора відділу Держземагентства у м. Яремчому Івано-Франківської області задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 листопада 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: О.Ф. Волков О.А. Коротких В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький М.І. Гриців О.В. Кривенда П.В. Панталієнко І.Л. Самсін