Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоВолкова О.Ф.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - \

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області (далі - територіальне управління ДСА, ДСА відповідно), Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України, ДСА, Хмельницького обласного управління юстиції про визнання дій протиправними та стягнення заборгованості по заробітній платі,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив стягнути з територіального управління ДСА недоплачену заробітну плату за період із 1 листопада 2003 року по 31 грудня 2005 року в сумі 70 585 грн 86 коп.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що вказана недоплата відбулась внаслідок порушення відповідачами норм статей 11, 43, 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2862-XII), а також указів Президента України та постанов Кабінету Міністрів України, якими встановлені умови оплати праці працівників суду, відповідні надбавки, доплати тощо.

Суди встановили, що Указом Президента України від 24 жовтня 2003 року № 302/2003 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Хмельницького міського суду.

27 березня 2004 року на підставі Указу Президента України від 23 березня 2004 року № 328/2004 позивач був переведений із посади судді Хмельницького міського суду на посаду судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

Із довідки про нараховану та виплачену заробітну плату судді Хмельницького міськрайонного суду ОСОБА_1 за період з листопада 2003 року по грудень 2005 року (далі - Довідка про зарплату) вбачається, що до складу заробітної плати позивача в оспорюваний період входили такі виплати:

- посадовий оклад (із листопада 2003 року по травень 2004 року, з липня 2004 року по липень 2005 року, з вересня по грудень 2005 року);

- збільшення посадового окладу (із листопада по грудень 2003 року, з травня по липень 2005 року, з вересня по грудень 2005 року);

- доплата за кваліфікаційний клас (із березня по травень 2004 року, з липня 2004 року по липень 2005 року, з вересня по грудень 2005 року);

- надбавка за інтенсивність (із листопада 2003 року по травень 2004 року, з липня 2004 року по липень 2005 року, з вересня по грудень 2005 року);

- премія (із листопада по грудень 2003 року, з лютого по травень 2004 року, з вересня 2004 року по липень 2005 року, з вересня по грудень 2005 року).

Крім цього, позивачу виплачувалася надбавка за вислугу років (квітень-травень 2004 року, липень 2004 року - липень 2005 року, вересень-грудень 2005 року), виплата по лікарняних листах (квітень 2005 року), матеріальна допомога (грудень 2003 року), премія до свят (вересень-жовтень 2005 року), проводилася індексація у вказані в довідці періоди (липень, серпень, жовтень 2004 року, червень, липень 2005 року та вересень-грудень 2005 року), матеріальна допомога до відпустки (травень 2004 року та липень 2005 року), додатковий посадовий оклад (травень 2004 року та липень 2005 року), а також проводилися нарахування та виплата грошових сум, пов'язаних із виходом позивача у відпустку (у травні 2004 року та липні 2005 року).

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 17 серпня 2012 року, залишеною без змін ухвалами Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2012 року та Вищого адміністративного суду України від 4 березня 2015 року, в задоволенні позову відмовив.

Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, касаційний суд погодився з їхніми висновками щодо безпідставності доводів позивача про протиправність дій відповідачів стосовно невиплати відповідних надбавок, встановлених указами Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» (далі - Указ № 584/95), 19 вересня 1996 року № 856/96 «Про додаткові заходи щодо матеріального забезпечення суддів», 5 березня 2002 року № 220/2002 «;Про деякі заходи матеріального забезпечення суддів у зв'язку з додатковим навантаженням» та постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» (яка була чинною на час виникнення спірних відносин; далі - постанова № 865), оскільки факт нарахування та виплати вказаних виплат підтверджується, зокрема, Довідкою про зарплату.

Крім цього, призначення та розмір надбавки за інтенсивність та за напруженість є прерогативою голови суду та встановлюються його наказом кожному судді індивідуально залежно від досягнень у праці, виконання особливо важливої роботи, складності роботи у межах фонду заробітної плати суду.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування статті 44 Закону № 2862-XII, постанов Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» (далі - постанова № 513) та № 514 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України» (далі - постанова № 514), № 865 та Указу № 584/95, просить скасувати ухвали Вищого адміністративного суду України від 4 березня 2015 року та Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2012 року, постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2012 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми права, позивач надав рішення Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2010 року, 24 травня, 4 жовтня 2012 року (№№ К-4852/09, К-24006/08, К-21080/09 відповідно), у яких касаційний суд дійшов висновку, що з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року оклади суддів не відповідали вимогам статті 44 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_421/ed_2011_12_13/pravo1/T286200.html?pravo=1> Закону № 2862-XII з огляду на те, що, підвищивши постановами №№ 513, 514 з 1 червня 2005 року посадові оклади, зокрема, Голови Конституційного Суду України та Голови Верховного Суду України, Кабінет Міністрів України повинен був одночасно привести посадові оклади суддів у відповідність до встановленого статтею 44 Закону № 2862-XII співвідношення. Разом з цим, прийнявши постанову № 865, уряд надав їй чинності з 1 січня 2006 року.

Рішення Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2012 року (№ К-10262/10) та 14 листопада 2013 року (№ К/9991/72637/12), що також додані на підтвердження наведених у заяві доводів, не можуть братися до уваги, оскільки у цих справах суд не вирішив їх по суті, а направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 44 Закону № 2862-XII заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 % його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 % посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджується одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону № 108/95-ВР).

Постановами від 30 червня 2005 року № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та № 514 з 1 червня 2005 року підвищено розміри посадових окладів, встановлено надбавки, доплати та порядок преміювання, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.

Постановою № 865 Кабінет Міністрів України затвердив схеми посадових окладів, встановив надбавки, доплати та порядок преміювання інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції.

31 грудня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» (була чиною на час виникнення спірних відносин), якою, зокрема, пункт 5 був викладений у такій редакції: «ця постанова набирає чинності з дня втрати чинності Указів Президента України від 10 липня 1995 року № 584, від 19 вересня 1996 року № 856, від 5 березня 2002 року № 220, від 25 листопада 2002 року № 1061, статей 3 та 4 Указу Президента України від 11 грудня 2002 року № 1150, абзацу першого статті 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173 у частині встановлення надбавки суддям військових місцевих та військових апеляційних судів».

Отже, Кабінет Міністрів України на період з 1 червня 2015 року по 1 січня 2006 року не привів посадові оклади суддів України у відповідність із вимогами статті 44 Закону № 2862-XII, а саме до встановленого цією нормою співвідношення з окладом Голови Верховного Суду України.

Таким чином, не дивлячись на те, що розмір заробітної плати судді встановлений спеціальним законом - статтею 44 Закону № 2862-XII, а не статтею 8 Закону № 108/95-ВР, виплата заробітної плати судді підпорядкована нормам Закону № 108/95-ВР, зокрема статті 13, відповідно до якої оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджується одночасно з бюджетом.

Оскільки в період з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року жодних змін ні в об'ємі фінансування, ні у виплаті заробітної плати суддів України (крім посадових осіб, зазначених в постановах №№ 513, 514) законодавчі чи інші нормативні акти не передбачали, то правових підстав для виплати суддям різниці в заробітній платі не було.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. ВолковСудді: М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. КривендаВ.В. Кривенко В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко О.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін О.О. Терлецький