П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 вересня 2014 року м. Київ

Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоБарбари В.П., суддів:Балюка М.І., Берднік І.С., Григор'євої Л.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Шицького І.Б., Яреми А.Г., розглянувши у відкритому спільному судовому засіданні заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 23 квітня 2014 року у справі № 915/1224/13 за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (далі - Миколаївська ОДА) до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі - Березанська РДА), виробничого кооперативу «Березанський» (далі - ВК «Березанський»), третя особа - державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство» (далі - ДП «Очаківське лісомисливське господарство»), про визнання незаконними і скасування розпоряджень Березанської РДА, визнання недійсними договорів оренди, купівлі-продажу земельної ділянки та державного акта на право власності на землю, повернення земельної ділянки власнику,

в с т а н о в и л и:

У липні 2013 року позивач звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою (з урахуванням уточнень до позовних вимог) про:

- визнання недійсним розпорядження Березанської РДА від 15 листопада

2007 року № 1323 (далі - розпорядження № 1323);

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного

16 листопада 2007 року між Березанською РДА та ВК «Березанський» (далі - договір оренди);

- визнання недійсним розпорядження Березанської РДА від 26 січня

2009 року № 68 (далі - розпорядження № 68);

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 26 січня 2009 року між Беразанською РДА та ВК «Березанський» (далі - договір купівлі-продажу);

- визнання недійсним державного акта серії ЯЗ № 140834 на право власності ВК «Березанський» на земельну ділянку площею 0,995 га, розташовану в зоні відпочинку «Рибаківка», Квартал п'ятий, № 22 (далі - державний акт);

- повернення земельної ділянки площею 0,995 га, розташованої в зоні відпочинку «Рибаківка», Квартал п'ятий, № 22 (кадастровий номер: 4820983900:09:000:0354) у постійне користування Миколаївській ОДА.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що прийняті розпорядження № 1323,

№ 68 щодо укладення довгострокового договору оренди земельної ділянки площею 0,995 га для комерційного використання під розміщення туристичного готелю та укладення договору купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки суперечать положенням земельного та водного законодавства.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 26 листопада

2013 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28 січня

2014 року рішення господарського суду Миколаївської області від 26 листопада 2013 року скасовано в частині визнання недійсним розпорядження № 68, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсним державного акта, зобов'язання ВК «Березанський» повернути Миколаївській ОДА земельну ділянку площею 0,995 га, розташовану в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, Квартал п'ятий, № 22, зона відпочинку «Рибаківка» (кадастровий номер 4820983900:09:000:0354). Відмовлено в задоволенні позову в цій частині, у решті рішення господарського суду Миколаївської області залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 23 квітня 2014 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28 січня 2014 року залишено без змін.

Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсними розпорядження № 68, договору купівлі-продажу та державного акта, оскільки спірна земельна ділянка виділена із земель лісогосподарського призначення, а встановити її розташування в межах прибережної захисної смуги за відсутності проекту землеустрою щодо встановлення розмірів і меж прибережної захисної смуги, неможливо.

Заступником Генерального прокурора України у порядку статті 11119 Господарського процесуального кодексу України подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від

23 квітня 2014 року у справі № 915/1224/13 із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права при вирішенні аналогічних судових справ, а саме статей 58, 60 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копії постанови Вищого господарського суду України від 1 квітня 2014 року у справі № 901/528/13-г та ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2013 року у справі № 6-18136св13 та від 23 жовтня 2013 року у справі № 6-18142св13, в яких викладено протилежну правову позицію: суди касаційної інстанції дійшли висновку, що передача у власність земель, які відносяться до земель водного фонду, суперечить вимогам законодавства, а за відсутності проекту землеустрою про встановлення водоохоронної зони та прибережної захисної смуги слід керуватися вимогами статей 58, 60 ЗК України з урахуванням норм статті 88 Водного кодексу України (далі - ВК України).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи заявника, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає частковому задоволенню.

Статтею 4 ВК України та статтею 58 ЗК України (у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що до земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (статті 1, 88, 90 ВК України, статті 60, 62 ЗК України) (у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин).

Частинами 1, 3 статті 60 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Право на землі водного фонду, встановлене статтею 59 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачає можливість передачі юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування земельних ділянок прибережних захисних смуг із земель водного фонду на умовах оренди (частина 4 статті 59 цього Кодексу). При цьому за змістом положень статті 83 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них» (далі - постанова № 486), з урахуванням конкретної ситуації.

Суд касаційної інстанції залишив поза увагою частину матеріалів, зокрема план меж земельної ділянки, де зазначено, що спірна земельна ділянка розташована у прибережній захисній смузі шириною 2 000 м уздовж урізу води (Чорне море), акт обстеження земельної ділянки державною інспекцією сільського господарства в Миколаївській області від 18 вересня 2013 року, із якого вбачається, що земельна ділянка розташована на узбережжі Березанського лиману на відстані 30-40 м від урізу води, пояснювальну записку до проекту землеустрою, складену спеціалістом-землевпорядником товариства з обмеженою відповідальністю «Обласний земельно-кадастровий центр», та експлікацію земельних угідь, погоджену начальником відділу земельних ресурсів у Березанському районі, головним архітектором Березанського району, директором ДП «Очаківське лісомисливське господарство» та головою ВК «Березанський», де зазначено, що земельна ділянка площею 0,995 га, яка надавалася ВК «Березанський» повністю розташована у межах прибережної захисної смуги шириною 2000 м уздовж урізу води Чорного моря та Березанського лиману, фактично - знаходиться на відстані 40 м від урізу води Березанського лиману.

Статтею 88 ВК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Із системного аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою для встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови № 486, тобто відсутність землевпорядної документації не змінює правового режиму прибережної захисної смуги.

За таких обставин постанова Вищого господарського суду України від

23 квітня 2014 року у справі № 915/1224/13 підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 11123-11125 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

постановили:

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 23 квітня 2014 року у справі № 915/1224/13 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий В.П. Барбара

Судді: М.І. Балюк І.С. Берднік Л.І. Григор'єва В.С. Гуль В.І. Гуменюк Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко І.Б. Шицький А.Г. Ярема