ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кроналайн» (далі - Товариство) до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України (далі - Митниця) та Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про визнання рішень суб'єкта владних повноважень протиправними та їх скасування, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення суми надмірно сплаченого податку на додану вартість (далі - ПДВ),

в с т а н о в и л а:

У липні 2013 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило: визнати протиправними рішення Митниці про коригування митної вартості товарів у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів комерційного призначення від 25 лютого №№ 500060001/2013/00087, 500060001/2013/00088, 7 № 500060001/2013/00254 та 16 травня 2013 року № 500060001/2013/00262; зобов'язати Митницю вчинити дії щодо визначення митної вартості товарів, щодо яких Митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів від 7 № 500060001/2013/610043/2 та 16 травня 2013 року № 500060001/2013/610046/2 відповідно за методом визначення митної вартості за ціною договору [контракту щодо товарів, які імпортуються (вартість операцій), у порядку встановленому статтею 58 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - МК], скасувати рішення митного органу про визначення митної вартості товарів від 25 лютого №№ 500000003/2013/000004/2, 500000003/2013/000005/2, 7 № 500060001/2013/610043/2 та 16 травня 2013 року № 500060001/2013/610046/2, стягнути з Державного бюджету України (далі - Держбюджет) на користь Товариства суми надмірно сплачених ввізного мита - у розмірі 26 988 грн 35 коп. та ПДВ - у розмірі 63 256 грн 93 коп.

На обґрунтування позову Товариство послалося на те, що рішення про коригування митної вартості товарів прийняті відповідачем з порушенням норм чинного митного законодавства, а тому мають бути визнані протиправними з подальшим зобов'язанням відповідача здійснити митне оформлення відповідно до приписів статті 58 МК.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 19 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року, позовні вимоги задовольнив виходячи із того, що позивач надав усі необхідні документи, які давали можливість встановити дійсну вартість товару за ціною зовнішньоекономічного контракту, а тому у Митниці не було підстав для відмови у митному оформленні (випуску) товарів.

Вищий адміністративний суд України постановою від 4 березня 2014 року рішення судів попередніх інстанції скасував у частині стягнення з Держбюджету на користь Товариства суми надмірно сплачених ввізного мита - у розмірі 26 988 грн 35 коп. та ПДВ - у розмірі 63 256 грн 93 коп. виходячи із того, що відповідно до Порядку повернення платникам коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року № 618 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1097/14364), визначено процедуру повернення надмірно сплачених митних платежів, яку позивач не дотримав. У решті рішення залишив без змін.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, Митниця звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме: статті 49, частин першої, другої, шостої статті 52, частин першої, третьої статті 53, частин першої - шостої статті 55, статті 57, частин другої, третьої статті 58 (у редакціях, чинних на час виникнення спірних відносин) статті 265 МК (який був чинний на час виникнення спірних відносин). На обґрунтування заяви Митниця додала копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 31 січня (№№ К/9991/26937/11, К/9991/31544/11, К/9991/54369/11) та 8 серпня 2013 року (К/800/13142/13), а також постанову цього суду від 15 січня 2013 року (№ К/9991/53560/11), які, на її думку, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви Митниці слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу, що розглядається, до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви Митниці копіях ухвал та постанови Вищого адміністративного суду України по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано статтю 49, частини першу, другу, шосту статті 52, частини першу, третю статті 53, частини першу-шосту статті 55, статтю 57, частини другу, третю статті 58, статтю 265 МК.

У постанові Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2013 року № К/9991/53560/11 цей суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову та відмовляючи у його задоволенні, виходив із того, що відповідно до вимог статей 265, 268, 269, 273 МК, Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766, рішення про визначення митної вартості товару за шостим (резервним) методом Митниця прийняла в межах компетенції та відповідно до норм матеріального права, які регулюють спірні відносини.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31 січня 2013 року №№ К/9991/26937/11, К/9991/31544/11, К/9991/54369/11 цей суд зазначив, що правильними є висновки судів попередніх інстанцій про протиправність рішення Митниці щодо застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару без послідовного застосування попередніх п'яти, як це передбачено частиною п'ятою статті 266 МК, та без обґрунтування неможливості їх застосування.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 8 серпня 2013 року № К/800/13142/13 цей суд, погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, зазначив, що, приймаючи рішення про визначення митної вартості товарів за шостим (резервним) методом, Митниця діяла в межах повноважень та на підставі вимог чинного законодавства, рішення Митниці відповідає вимогам частини другої статті 55 МК щодо його змісту, а тому підстав для скасування її рішення немає.

У справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України, частково задовольнивши позов Митниці, зазначив, що оскільки позивач на підтвердження митної вартості за першим методом надав достатню кількість документів, колегія суддів погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Митниця під час здійснення митного контролю правильності визначення позивачем митної вартості товарів і митного оформлення діяла у спосіб, який не відповідає вимогам МК.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку, що в ухвалі, яка оскаржується, та в ухвалах і постанові, на які посилається заявник, відсутнє неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки вони були ухвалені за різних фактичних обставин.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви

Митниці слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви Південної митниці Міністерства доходів і зборів України відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко Судді:М.І. ГрицівМ.Б. ГусакО.А. КороткихО.В. КривендаВ.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоО.О. ТерлецькийЮ.Г. Тітов