Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2015 року м. КиївСудова палата у господарських справах, Судова палата у цивільних справах і Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України у складі

головуючого Колесника П.І., суддів:Барбари В.П.,Берднік І.С.,Гриціва М.І., Гуменюка В.І.,Ємця А.А.,Жайворонок Т.Є., Коротких О.А.,Кривенка В.В.,Лященко Н.П., Маринченка В.Л.,Охрімчук Л.І.,Панталієнка П.В., Потильчака О.І.,Прокопенка О.Б.,Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,Сімоненко В.М.,Терлецького О.О., Шицького І.Б.,Яреми А.Г., за участю представників: державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" - приватного підприємця ОСОБА_22 -ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, -

розглянувши заяву державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" (далі - ДТГО "Львівська залізниця") про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України

від 09 квітня 2015 року у справі № 926/1018/14 за позовом ДТГО "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Пасажирське вагонне депо Чернівці ДТГО "Львівська залізниця" до Чернівецької міської ради,

приватного підприємця ОСОБА_22 про визнання частково незаконним рішення міської ради,

в с т а н о в и л и:

У червні 2014 року ДТГО "Львівська залізниця" звернулося до господарського суду із позовом до Чернівецької міської ради, приватного підприємця ОСОБА_22 про визнання незаконним і скасування рішення Чернівецької міської ради 21 сесії 24 скликання від 29 квітня 2004 року № 447 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності та внесення змін в раніше прийняті рішення сесії міської ради".

Пунктом 5.1 рішення Чернівецької міської ради від 29 квітня 2004 року

№ 447 вирішено продати ОСОБА_22 земельну ділянку площею 0,0026 га на АДРЕСА_1 для обслуговування магазину, належного ОСОБА_22 на праві приватної власності згідно з договором купівлі-продажу цієї нежитлової будівлі.

Позовні вимоги мотивовано тим, що зазначене рішення ради порушує право позивача на користування наданою йому для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху земельною ділянкою, яка розташована у смузі відведення залізниці та належить до земель залізничного транспорту.

Заперечуючи проти позову, Чернівецька міська рада послалася на необґрунтованість позову, зокрема на пропуск позивачем строку позовної давності, передбаченого для звернення до суду.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 19 серпня

2014 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 09 квітня

2015 року зазначені судові рішення залишено без змін.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий господарський суд України зазначив, що суди правомірно дійшли висновку про відмову в позові у зв'язку з ненаданням позивачем належних доказів права користування земельною ділянкою площею 0,0026 га за адресою: АДРЕСА_1.

У заяві про перегляд з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1263/ed_2015_02_12/pravo1/T179800.html?pravo=1> Господарського процесуального кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1263/ed_2015_02_12/pravo1/T179800.html?pravo=1> (далі - ГПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_02_12/pravo1/T179800.html?pravo=1>), ДТГО "Львівська залізниця" просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 09 квітня 2015 року і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю та стягнути з відповідачів на користь ДТГО "Львівська залізниця" судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом судами цієї справи, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 12, 65, 68, 84, частини 5 статті 116,

статей 149, 152, 155 Земельного кодексу України, статей 11, 23 Закону України "Про транспорт", статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт".

Як доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, до заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 14 травня 2015 року у справі

№ 5010/214/2012-з-21/6, від 23 квітня 2015 року у справі № 909/1191/14,

від 02 жовтня 2014 року у справі № 909/247/14, від 07 травня 2014 року у справі № 911/3427/13, копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 квітня 2014 року у справі

№ 6-10544св14, від 08 жовтня 2014 року у справі № 6-31469св14, від 03 грудня 2014 року у справі № 6-28538св14, від 21 листопада 2012 року у справі

№ 6-32284св12, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-40496св14, копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 січня 2014 року у справі

№ К/9991/66230/12 та копію ухвали Верховного Суду України від 28 квітня 2010 року у справі № 6-5523св10, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права.

Приймаючи судові рішення у зазначених справах, суди касаційної інстанції висловили правову позицію про те, що спірні земельні ділянки використовуються як смуги відведення залізниці під залізничним полотном та його облаштуванням, а отже, належать до земель залізничного транспорту і не можуть передаватися у приватну власність.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах, Судова палата у цивільних справах і Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що за змістом пункту 5.1 рішення Чернівецької міської ради

від 29 квітня 2004 року № 447 вирішено продати ОСОБА_22 земельну ділянку площею 0,0026 га на АДРЕСА_1 для обслуговування магазину, належного ОСОБА_22 на праві приватної власності згідно з договором купівлі-продажу цієї нежитлової будівлі

від 16 червня 2004 року.

Звертаючись до суду із позовом, ДТГО "Львівська залізниця" зазначило, що 26 червня 2013 року за участю представників позивача та Чернівецької міської ради було складено акт обстеження земельної ділянки, розташованої в смузі відведення залізниці на АДРЕСА_1. Згідно з актом від

км 266+536 м до км 266+546 м із правої сторони по ходу кілометра на відстані 27,13 - 28,95 м від осі головної колії розташована будівля магазину, на земельну ділянку під магазином видано державний акт гр. ОСОБА_22 на площу 0,0071 га. Смуга відведення залізниці за матеріалами інвентаризації 1949 року на цій ділянці становить 35 - 36 м.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України "Про транспорт".

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України "Про транспорт"

(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту.

Частиною першою статті 23 Закону України "Про транспорт", яка кореспондується з положеннями статті 68 Земельного кодексу України,

встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

За таких обставин наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено Законом.

Судами встановлено, що за участю представників позивача та Чернівецької міської ради складено акт обстеження земельної ділянки від 26 червня

2013 року, яким встановлено, що від км 266 + 536 м до км 266 + 546 м з правої сторони по ходу кілометра на відстані 27,13 - 28,95 м від осі головної колії розташована будівля магазину, на земельну ділянку під магазином видано державний акт гр. ОСОБА_22 на площу 0,0071 га. Ці фактичні дані доказами не спростовано й визнано такими, що відповідають дійсності.

Відповідно до частини першої статті 84 Земельного кодексу України

(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під державними залізницями (пункт "б" частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною другою статті 84 Земельного кодексу України

(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону.

Отже, спірна земельна ділянка належить до земель державної власності, а саме до земель залізничного транспорту, які не можуть передаватися у приватну власність, тому Чернівецька міська рада не мала законних повноважень розпоряджатися землями такої категорії.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв'язку з невідповідністю змісту правочину Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Наявність чи відсутність у ДТГО "Львівська залізниця" документів, які посвідчують право на користування земельною ділянкою, не змінює її правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту.

Відтак, для надання правового висновку стосовно законності пункту 5.1 рішення Чернівецької міської ради 21 сесії 24 скликання № 447 від 29 квітня 2004 року "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності та внесення змін в раніше прийняті рішення сесії міської ради", згідно з яким вирішено продати ОСОБА_22 земельну ділянку площею 0,0026 га на АДРЕСА_1 для обслуговування магазину, суди попередніх інстанцій повинні були належним чином дослідити оспорюване рішення органу місцевого самоврядування з урахуванням спеціального статусу земельної ділянки визначеної законом, а також з огляду на перебування цієї земельної ділянки у державній власності та її належності до земель залізничного транспорту.

За таких обставин висновок господарських судів про наявність у Чернівецької міської ради повноважень розпоряджатися спірною земельною ділянкою і відсутність підстав для задоволення позову є необґрунтованим, суперечить фактичним обставинам справи і вимогам закону.

Ураховуючи наведене, заява ДТГО "Львівська залізниця" підлягає частковому задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України

від 09 квітня 2015 року, постанова Львівського апеляційного господарського

від 02 грудня 2014 року і рішення господарського суду Чернівецької області

від 19 серпня 2014 року у справі № 926/1018/14 - скасуванню.

Разом із тим, відмовляючи у задоволенні позову по суті на підставі необґрунтованого і незаконного висновку щодо застосування зазначених норм матеріального права, господарські суди відмовили у застосуванні позовної давності, про що заявлено відповідачами.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у

статтях 32-34, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Судові рішення у справі, що розглядається, не містять висновків щодо обґрунтованості відмови у застосуванні позовної давності, підтвердження або заперечення факту її пропущення, встановлення та дослідження доказів такого підтвердження або заперечення.

Відповідно до статті 11123 ГПК України Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Оскільки господарськими судами попередніх інстанцій зазначені фактичні обставини справи не встановлено, а відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення, то справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини другої статті 11125 ГПК України.

Керуючись статтями 11114 , 11123 , 11124 , 11125 ГПК України, Судова палата у господарських справах, Судова палата у цивільних справах і Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

Заяву державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 09 квітня 2015 року, постанову Львівського апеляційного господарського від 02 грудня 2014 року і рішення господарського суду Чернівецької області від 19 серпня 2014 року у справі № 926/1018/14 скасувати.

Справу № 926/1018/14 передати на розгляд до господарського суду Чернівецької області.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий П.І. Колесник

Судді: В.П. БарбараЛ.І. ОхрімчукІ.С. БерднікП.В. ПанталієнкоМ.І. ГрицівО.І. Потильчак В.І. ГуменюкО.Б. Прокопенко А.А. ЄмецьЯ.М. Романюк Т.Є. ЖайворонокЮ.Л. Сенін О.А. КороткихВ.М. Сімоненко В.В. КривенкоО.О. Терлецький Н.П. ЛященкоІ.Б. Шицький В.Л. МаринченкоА.Г. Ярема