Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом дочірнього підприємства «Баржова компанія» (далі - Підприємство) до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (правонаступник державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Головного управління Міністерства доходів і зборів України; далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У липні 2007 року Підприємство звернулося до суду з позовом до ДПІ про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення від 30 жовтня 2007 року № 0009382308/0 (далі - спірне рішення), яким Підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 1 205 613 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 11 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2015 року, позов задовольнив: визнав протиправним та скасував спірне рішення.

Не погоджуючись з ухвалою суду касаційної інстанції, ДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування касаційним судом пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин).

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 2 лютого 2015 року (справа № К/9991/68267/12), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Водночас обставини справи, що розглядається, відмінні від обставин, встановлених у справі, на рішення в якій посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2015 року.

Так, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, погодився з їхніми висновками про те, що у випадку невиконання контрагентом свого обов'язку зі сплати податку до бюджету це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи; зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач сплатив контрагенту суми ПДВ у попередніх податкових періодах, що підтверджується дослідженими судами матеріалами справи.

У справі № К/9991/68267/12 касаційний суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що документи, подані позивачем на підтвердження правомірності формування податкового кредиту, не є первинними бухгалтерськими документами у розумінні Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тобто документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем відповідного товару у зазначеного контрагента та дають йому право на податковий кредит, оскільки вони виписані за наслідками укладення недійсних (нікчемних) правочинів.

Суди попередніх інстанцій встановили, що надані на підтвердження реальності вчинення господарських операцій первинні документи містили недоліки, були формально складені та не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки останній не мав можливостей для здійснення поставки товарно-матеріальних цінностей на адресу позивача, не мав необхідних трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, які економічно необхідні для здійснення господарської діяльності.

Обставини, встановлені судами у справі, на рішення у якій посилається заявник, дають підстави вважати, що правовідносини, які виникли між сторонами у цьому спорі, не подібні спірним відносинам у справі, що розглядається.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко О.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін О.О. Терлецький