Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 грудня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоСамсіна І.Л.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Терлецького О.О.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представника Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - Управління) - Харка Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Мостобуд» (далі - Товариство) до Управління про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

Товариство звернулося до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 жовтня 2011 року № 0001774230 (далі - Рішення).

На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті Управлінням протиправно, а тому підлягають скасуванню.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Управління провело документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаєморозрахунків з приватним підприємством (далі - ПП) «Шанхай» у період з 1 січня по 31 грудня 2010 року, за результатами якої складено акт від 13 жовтня 2011 року № 900/42-30/01386326 (далі - Акт).

На підставі Акта Управління прийняло Рішення, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 4 793 225 грн (з яких 3 195 530 грн - основний платіж, 1 597 765 грн - штрафні (фінансові) санкції).

У ході перевірки встановлено порушення Товариством підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ПП «Шанхай», через відсутність факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемність договору від 1 квітня 2010 року № 22 на поставку будівельних матеріалів, укладеного між вказаним суб'єктом господарювання та позивачем.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 31 січня 2012 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року та Вищого адміністративного суду України від 26 лютого 2015 року, адміністративний позов задовольнив повністю. Визнав нечинним та скасував Рішення.

Не погоджуючись із постановою касаційного суду, Управління звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

На обґрунтування заяви Управління додало копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2014 року (справа № К/9991/26540/11), яка, на його думку, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Усуваючи розбіжності у правозастосуванні судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (пункт 1 статті 8 Закону № 996-ХІV).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону № 996-ХІV).

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, господарська операція являє собою дію або подію, яка веде до змін у фінансовому стані підприємства.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час спірних відносин; далі - Закон № 334/94-ВР) визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналіз значених норм права дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку.

Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини другої статті 71 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Разом з тим відповідно до статті 11 КАС розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з матеріалами справи ОСОБА_1 - засновник і директор ПП «Шанхай» заперечує свою участь у створенні та діяльності цього підприємства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів.

У постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року

(справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди належним чином не перевірили дані щодо участі ОСОБА_1 у діяльності ПП «Шанхай», що має істотне значення для правильного вирішення спору.

Крім цього, у своїх рішеннях суди належним чином не обґрунтували та не зазначили, які саме первинні бухгалтерські документи підтверджують здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами та чи спричинили вони реальні зміни в майновому стані Товариства.

Верховний Суд України позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини, давати оцінку доказам, а відтак позбавлений можливості постановити рішення у справі у зв'язку з неповним встановленням обставин справи.

За змістом частини першої статті 241 КАС справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу IV цього Кодексу.

Оскільки частиною другою статті 227 КАС передбачено, що порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд, а Верховний Суд України позбавлений можливості установити необхідні обставини у цій справі та ухвалити нове судове рішення без їх наявності, це, на думку колегії суддів, є підставою для скасування всіх судових рішень, постановлених у цій справі, і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, та керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України - Центрального офісу з обслуговування великих платників задовольнити частково.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2012 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 лютого 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий І.Л. Самсін Судді:О.Ф. Волков М.І. ГрицівО.А. КороткихО.В. КривендаВ.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.О. Терлецький