Історія справи

Постанова ВССУ від 16.03.2026 року у справі №750/578/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2026 року

м. Київ

Справа № 750/578/22

Провадження № 61-5100св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сагаля Сергія Вікторовича на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 листопада 2024 року в складі судді Овсієнко Ю. К. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 березня 2025 року в складі колегії суддів Мамонової О. Є., Висоцької Н. В., Онищенко О. І.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради про визнання незаконним, скасування пункту рішення та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що 27 грудня 2018 року вона на підставі договору купівлі-продажу придбала 2/15 частини у праві спільної часткової власності на об`єкти нерухомості на АДРЕСА_1 .

30 травня 2019 року рішенням Чернігівської міської ради № 42/VII-18 їй було надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1200 га на АДРЕСА_1 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості з подальшою передачею земельної ділянки в оренду. Питання затвердження проєкту землеустрою та надання їй в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:011:0358 площею 0,1200 га на АДРЕСА_1 було включене до проєкту рішення грудневої сесії ради у 2019 році. У пункті 1.1 проєкту рішення було запропоновано встановити для неї розмір орендної плати на рівні 3 % нормативної грошової оцінки землі.

Проте 24 грудня 2019 року Чернігівська міська рада рішенням № 49/VII-18 затвердила проєкт землеустрою щодо відведення та передачі в оренду земельної ділянки площею 0,1200 га з кадастровим номером 7410100000:01:011:0358 на АДРЕСА_1 строком до 24 грудня 2024 року саме для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, а також встановила розмір орендної плати на рівні 12 % нормативної грошової оцінки землі.

Указувала, що нею було оскаржено це рішення Чернігівської міської ради до суду і постановою Чернігівського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року її позов задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення міськради в частині встановлення розміру орендної плати за земельну ділянку на рівні 12 % від нормативної грошової оцінки.

24 грудня 2020 року Чернігівська міська рада прийняла рішення № 3/VІІІ-34, яким встановила їй орендну плату на рівні 10 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Зазначене рішення також було скасовано в судовому порядку.

23 грудня 2021 року Чернігівська міська рада прийняла рішення № 15/VIII-20, пунктом 36 якого встановила для неї орендну плату на рівні 11 % нормативної грошової оцінки, хоча пунктом 40 проєкту цього рішення передбачалась орендна плата на рівні 3 % нормативної грошової оцінки.

Вважала, що оскаржуваний нею пункт 36 рішення Чернігівської міської ради від 23 грудня 2021 року № 15/VIII-20 містить ознаки прямої дискримінації щодо неї та суперечить статтям 1, 6 Закону України від 06 вересня 2012 року № 5207-VI«Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (далі - Закон № 5207-VI), статей 2, 15, 50 Закону України від 11 січня 2001 року № 2210-III «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон № 2210-III), статей 203, 319, 320, 415 та 627 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, статті 25 Господарського кодексу (далі - ГК) України, практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та Верховного Суду.

Просила визнати незаконним та скасувати пункт 36 рішення Чернігівської міської ради від 23 грудня 2021 року № 15/VIII-20 «Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою, надання, вилучення і передачу земельних ділянок юридичним і фізичним особам».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

26 листопада 2024 року рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

25 березня 2025 року постановою Чернігівського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 листопада 2024 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що, оскільки ОСОБА_1 не є суб`єктом господарювання в розумінні статті 55 ГК України, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення Закону № 2210-III, що узгоджується з постановою Верховного Суду від 17 квітня 2024 року в справі № 751/689/23.

Ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі заявниця не наводить чітких, конкретних ознак, за якими, на її думку, Чернігівська міська рада встановлювала різний розмір орендної плати. Нечітке формулювання ознак, які, як зазначає позивачка, свідчать про наявність в діях відповідача дискримінації щодо неї, виключають можливість визнання позову обґрунтованим та його задоволення. Схожий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі № 754/10844/18, від 22 листопада 2023 року в справі № 444/3482/18.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16 квітня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сагаль С. В. засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 листопада 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 березня 2025 року, в якій просить їх скасувати, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанцій не врахував правових висновків, викладених у постановах:

- Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 927/169/21, від 18 лютого 2020 року в справі № 904/2403/18, від 11 лютого 2020 року в справі № 914/650/19, про те, що відсутність у Чернігівської міської ради єдиних ставок орендної плати для суб`єктів господарювання, які здійснюють аналогічні види діяльності (використовують земельні ділянки за однаковим видом цільового призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства) та, як наслідок, встановлення для таких суб`єктів господарювання різних ставок орендної плати, в результаті чого одні з них отримують більш сприятливі умови конкуренції порівняно з іншими, суперечить нормам конкурентного законодавства, оскільки вказані обставини призводять до створення суб`єктам господарювання нерівних умов діяльності порівняно з конкурентами;

- Верховного Суду від 17 лютого 2021 року в справі № 904/1104/20 щодо важливості дотримання принципу належного урядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що має враховувати місцева рада під час ухвалення рішень, зокрема під час вирішення питання щодо встановлення строку, на який земельна ділянка передається в оренду;

- Верховного Суду від 16 березня 2020 року в справі № 922/1658/19, про те, що для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка;

- Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18,про те, що об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатись як один об`єкт права власності.

Вважає, що суд апеляційної інстанції врахував лише норми Закону № 2210-III, проігнорувавши вимоги Закону № 5207-VI, як це передбачено постановою Верховного Суду від 17 квітня 2024 року в справі № 751/689/23.

Суди не дослідили зібрані в справі докази, встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Чернігівська міська рада зазначила, що використання позивачкою земельної ділянки за цільовим призначенням для ведення господарської діяльності не підтверджено, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містить інформацію про реєстрацію ОСОБА_1 суб`єктом підприємницької діяльності.

Відповідно до пункту 14 Положення про плату за землю, затвердженого рішенням Чернігівської міської ради від 30 січня 2015 року (зі змінами та доповненнями), в окремих випадках розмір орендної плати та ставки податку можуть бути збільшені на пленарному засіданні сесії міської ради за пропозиціями постійних комісій міської ради.

Наголошує, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що під час прийняття оскаржуваного рішення було порушено положення законодавства України, органом місцевого самоврядування вчинено антиконкурентні дії чи дискримінацію щодо позивачки.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 грудня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбала у Державного підприємства «ЧПК-Трейд-01» Відкритого акціонерного товариства «Чернігівський плодоовочевий комбінат» 2/15 частини в праві спільної часткової власності на об`єкти нерухомості, загальною площею 981,9 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

30 травня 2019 року рішенням Чернігівської міської ради № 42/VІІ-18 (підпункт 1.7 пункту 1) ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1200 га, на АДРЕСА_1 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості з подальшою передачею земельної ділянки в оренду.

24 грудня 2019 року рішенням Чернігівської міської ради № 49/VII-18 (підпункт 1.1 пункту 1) затверджено проєкт землеустрою щодо відведення та передання в оренду ОСОБА_1 строком до 24 грудня 2024 року земельної ділянки (кадастровий номер 7410100000:01:011:0358), площею 0,1200 га, на АДРЕСА_1 , для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; встановлено розмір орендної плати на рівні 12 % нормативної грошової оцінки землі.

10 листопада 2020 року постановою Чернігівського апеляційного суду в справі № 750/540/20 визнано незаконним та скасовано підпункт 1.1 пункту 1 рішення Чернігівської міської ради від 24 грудня 2019 року № 49/VII-18 у частині встановлення розміру орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:01:011:0358, площею 0,1200 га, на АДРЕСА_1 , на рівні 12 % від нормативної грошової оцінки (а. с. 21-28).

24 грудня 2020 року рішенням Чернігівської міської ради № 3/VIIІ-34 «Про поновлення договорів оренди земельних ділянок юридичним та фізичним особам» (пункт 59) ОСОБА_1 встановлено розмір орендної плати на рівні 10 % нормативної грошової оцінки землі, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:011:0358, площею 0,1200 га, на АДРЕСА_1 , для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

12 серпня 2021 року рішенням Новозаводського районного суду в справі №750/171/21, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року, визнано незаконним та скасовано пункт 59 рішення Чернігівської міської ради від 24 грудня 2020 року № 3/VIII-34 щодо встановлення орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:01:011:0358, площею 0,1200 га, на АДРЕСА_1 , на рівні 10% нормативної грошової оцінки (а. с. 29-41).

23 грудня 2021 року рішенням Чернігівської міської ради № 15/VIIІ-20 «Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою, надання, вилучення і передачу земельних ділянок юридичним і фізичним особам» (пункт 36), ураховуючи постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року в справі № 750/171/21, абзац 2 підпункту 1.1 пункту 1 рішення Чернігівською міської ради від 24 грудня 2019 року № 49/VII-18, яким ОСОБА_1 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення та передано в оренду строком до 24 грудня 2024 року земельну ділянку (кадастровий номер 7410100000:01:011:0358), площею 0,1200 га, на вул. Інструментальній, 5 у м. Чернігові, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, викладено в такій редакції: «Встановити розмір орендної плати на рівні 10 % нормативної грошової оцінки» (а. с. 42-44).

28 січня 2022 року Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради звернулося до ОСОБА_1 із пропозицією про укладення договору оренди земельної ділянки, до якої додало проєкт договору оренди земельної ділянки № 4586, який отриманий останньою 02 лютого 2022 року (а. с. 85-86).

18 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради з листом, в якому зазначила, що визначена в пункті 9 договору оренди земельної ділянки № 4586 орендна плата на рівні 11 % нормативної грошової оцінки землі суперечить законодавству України, судовим рішенням, ухваленим стосовно запропонованої раніше орендної плати на рівні 12 % та 10 %. Повернула два екземпляри договору оренди земельної ділянки № 4586 без підпису (а. с. 89).

На підтвердження доводів про дискримінацію позивачка надала копії рішень Чернігівської міської ради:

- від 24 грудня 2020 року № 3/VIIІ-33 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою, надання, вилучення і передачу земельних ділянок юридичним і фізичним особам» (а. с. 144, 145);

- від 24 грудня 2020 року № 3/VIIІ-34 «Про поновлення договорів оренди земельних ділянок юридичним та фізичним особам» (а. с. 146-148);

- від 28 січня 2021 року № 4/VIIІ-14 «Про поновлення договорів оренди земельних ділянок юридичним та фізичним особам» (а. с. 149, 150);

- від 25 березня 2021 року № 6/VIIІ-21 «Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою, надання, вилучення і передачу земельних ділянок юридичним і фізичним особам» (а. с. 151, 152);

- від 27 жовтня 2022 року № 23/VIIІ-10 «Про поновлення договорів оренди земельних ділянок юридичним та фізичним особам» (а. с. 153, 154);

- від 21 вересня 2017 року № 23/VIІ-19 «Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою, надання, вилучення і передачу земельних ділянок юридичним і фізичним особам» (а.с. 155, 156);

- від 05 березня 2024 року № 38/VIIІ-21 «Про поновлення договорів оренди земельних ділянок юридичним та фізичним особам» (а. с. 157).

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 116 Земельного кодексу (далі - ЗК) України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (частина перша статті 124 ЗК України).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частині першій статті 74 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) визначено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону № 280/97-ВР).

Відповідно до статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивачка просила скасувати пункт 36 рішення Чернігівської міської ради від 23 грудня 2021 року № 15/VІІІ-20 щодо встановлення орендної плати за користування земельною ділянкою на рівні 11 % від нормативної грошової оцінки землі, посилаючись на положення Законів № 5207-VI, № 2210-III та те, що орган місцевого самоврядування безпідставно встановив завищену ставку орендної плати, фактично створивши для позивачки дискримінаційні умови порівняно з іншими суб`єктами, зокрема, суміжними землекористувачами, яким встановлено орендну плату в меншому розмірі.

Відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 1 Закону № 5207-VI дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Відповідно до преамбули Закону № 2210-III він визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Згідно із положеннями статті 1 Закону № 2210-III економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

За змістом частини першої та абзацу восьмого частини другої статті 15 Закону № 2210-III антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, є дія, внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 3 частини першої статті 50 Закону № 2210-III).

Відповідно до частини першої статті 34 ГК України перешкодами у процесі конкуренції вважаються: дискредитація суб`єкта господарювання, нав`язування споживачам примусового асортименту товарів (робіт, послуг), схиляння до бойкоту суб`єкта господарювання або дискримінації покупця (замовника), або до розірвання договору з конкурентом, підкуп працівника постачальника або покупця (замовника).

У частинах першій, другій статті 55 ГК України зазначено, що суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно з частинами першою, другою статті 21 Закону № 161-XIV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу (далі - ПК) України).

Відповідно до частини другої статті 25 ГК України органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб`єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб`єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб`єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.

За пунктом 14.1.136 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

У пунктах 288.2, 288.4, 288.5 ПК України встановлено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку і не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки.

Положенням про плату за землю, яке затверджене Чернігівською міською радою 30 січня 2015 року (із змінами і доповненнями, внесеними рішенням міської ради від 26 серпня 2021 року № 10/VIII-36), встановлено розмір орендної плати за землі промисловості на рівні 3 % нормативної грошової оцінки (пункт 13.5).

Відповідно до пункту 14 вказаного Положення в окремих випадках розмір орендної плати та ставки податку можуть бути збільшені на пленарному засіданні сесії міської ради за пропозиціями постійних комісій Чернігівської міської ради.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин (пункт 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР).

Відповідно до пункту 3 рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 11 березня 1980 року №R(80)2, здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган влади дотримується принципу рівності перед законом, уникаючи несправедливої дискримінації.

Несправедливої дискримінації відповідач не допустив.

Тлумачення зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що визначення розміру орендної плати є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування, який (розмір) має затверджуватися рішенням уповноваженої ради у встановленому законом порядку.

Такий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду від 17 квітня 2024 року в справі № 751/689/23, на яку, зокрема, посилається заявник у касаційній скарзі.

Також у зазначеній постанові Верховний Суд звертав увагу на те, що Закон № 2210-III, на який у своїх позовних вимогах посилалася позивачка, застосовується до господарських правовідносин в процесі здійснення суб`єктами господарювання господарської діяльності.

У справі встановлено, що Єдиний державний реєстр юридичних, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не містить інформації про реєстрацію ОСОБА_1 суб`єктом підприємницької діяльності (а. с. 84).

Використання позивачкою земельної ділянки за цільовим призначенням для ведення господарської діяльності не підтверджено. Передана в оренду земельна ділянка має визначене цільове призначенням 11.02 «Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості» за цільовим призначенням не використовується, заявник не зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності та не здійснює виробництво.

Положенням про плату за землю, яке затверджене Чернігівською міською радою 30 січня 2015 року (із змінами і доповненнями, внесеними рішенням міської ради від 26 серпня 2021 року № 10/VIII-36), встановлено розмір орендної плати за землі промисловості на рівні 3 % нормативної грошової оцінки (пункт 13.5).

Відповідно до пункту 14 вказаного Положення в окремих випадках розмір орендної плати та ставки податку можуть бути збільшені на пленарному засіданні сесії міської ради за пропозиціями постійних комісій Чернігівської міської ради.

Також відповідно до пункту 142 Положення у разі невідповідності цільового (функціонального) призначення земельної ділянки, визначеного в договорі оренди, фактичному використанню земельної ділянки відповідно до типу об`єкту нерухомості, розташованого на ній, розмір орендної плати встановлюється на рівні 12 % нормативної грошової оцінки (згідно зі змінами, внесеними рішенням міської ради від 26 серпня 2021 № 10/VIIІ-36).

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи заявниці про те, що оскаржуване рішення міської ради суперечить пункту 288.5.1 ПК України, яким передбачено, що для земельних ділянок, нормативно-грошову оцінку яких проведено, орендна плата встановлюється у розмірі 3 % нормативної грошової оцінки; водночас стаття 288 ПК України не передбачає можливості встановлювати різні рівні орендної плати окремо для фізичних чи юридичних осіб.

Відповідно до пункту 288.5.1 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 % їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 % їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 % та не більше 1 % їх нормативної грошової оцінки.

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки (пункт 288.5.2 ПК України).

Орендна плата встановлена позивачці на рівні 11 % нормативної грошової оцінки, а тому не суперечить положенням статті 288 ПК України.

Щодо доводів позивачки про те, що відповідачем допущено щодо неї дискримінацію, необхідно зазначити таке.

Відповідно до пункту 3 рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 11 березня 1980 року № R(80)2, здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган влади дотримується принципу рівності перед законом, уникаючи несправедливої дискримінації.

Згідно з частиною другою статті 81 ЦПК України у справах про дискримінацію позивач зобов`язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача(постанова Верховного Суду від 22 січня 2026 року в справі № 642/2981/24, від 20 листопада 2024 року у справі № 755/8130/23).

Відповідно до Закону № 5207-VI дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Непряма дискримінація - ситуація, коли внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує на те, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. рішення від 11 червня 2002 року в справі «Вілліс проти Сполученого Королівства»).

Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення в справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21 лютого 1997 року, у справі «Пічкур проти України» від 07 листопада 2013 року).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У протилежному випадку встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).

У статті 6 Закону № 5207-VI встановлено, що відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації. Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.

Особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися зі скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом. Реалізація зазначеного права не може бути підставою для упередженого ставлення, а також не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, яка скористалася таким правом (стаття 14 Закону № 5207-VI).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2018 року в справі № 800/191/17 зазначила, що згідно з практикою ЄСПЛ з метою з`ясування обставин існування дискримінації у конкретній ситуації застосовується триступеневий тест: по-перше, виявлення двох категорій осіб, які є порівнюваними та відмінними, оскільки відповідно до Конвенції, дискримінація передбачає належність людини до певної групи; по-друге, встановлення, чи дійсно члени цих двох груп оцінюються по-різному; і, по-третє, якщо так, то чи для цього є об`єктивні, обґрунтовані підстави.

У постанові від 01 квітня 2020 року в справі № 804/2823/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.

У цій справі ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції проігнорував її доводи щодо встановлення різних рівнів орендної плати для неї, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Проте заявниця не наводить чітких, конкретних ознак за якими, на її думку, Чернігівська міська рада встановлювала різний розмір орендної плати.

Нечітке формулювання ознак, які на думку позивачки свідчать про наявність в діях відповідача дискримінації щодо неї, виключають можливість визнання позову обґрунтованим та його задоволення.

Такий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі № 754/10844/18, від 22 листопада 2023 року в справі № 444/3482/18, від 29 листопада 2023 року в справі № 607/13955/17.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно виснували, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що під час прийняття міською радою оскаржуваного рішення було порушено положення законодавства України, зокрема, що органом місцевого самоврядування вчинено антиконкурентні дії чи дискримінацію щодо позивачки.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суди не врахували висновків Верховного Суду в постановах від 25 травня 2022 року в справі № 927/169/21, від 18 лютого 2020 року в справі № 904/2403/18, від 11 лютого 2020 року в справі № 914/650/19, від 17 лютого 2021 року в справі № 904/1104/20, від 16 березня 2020 року в справі № 922/1658/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18, є безпідставним, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Не є подібними обставинам справи, що переглядається, обставини в господарських справах № 927/169/21, № 904/2403/18, № 914/650/19, № 904/1104/20, оскільки в цих справі розглядалися позови юридичних осіб - суб`єктів господарювання; у справі № 922/1658/19 розглядався позов про стягнення заборгованості з орендної плати; у справі № 200/606/18 - позов про визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та визнання права власності на земельну площею.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд керується тим, що в справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Інші доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права, власної оцінки доказів та незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій по суті спору і спростовуються матеріалами справи.

Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сагаля Сергія Вікторовича залишити без задоволення.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 листопада 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська