Історія справи

Постанова ВССУ від 03.04.2024 року у справі №615/1224/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 615/1224/21

провадження № 61-4373св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Грушицького А. І., Коломієць Г. В.,Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - державний реєстратор прав на нерухоме майно Валківської міської ради Харківської області Іваницький Євген Анатолійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Валківського районного суду Харківської області від 11 січня 2022 року у складі судді Товстолужського О. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - державний реєстратор прав на нерухоме майно Валківської міської ради Харківської області Іваницький Є. А. (далі - державний реєстратор Іваницький Є. А.), про визнання правовстановлюючого документа недійсним та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що вона є матір`ю померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 . Її син із 07 липня 2006 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , під час якого ними набуто житловий будинок АДРЕСА_1 та зареєстровано на ім`я дружини ОСОБА_3 . За життя ОСОБА_4 склав заповіт, яким їй заповів все своє майно.

Заочним рішенням Валківського районного суду Харківської області від 12 квітня 2021 року у справі № 615/1488/20 визнано за нею, ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вона звернулася до державного реєстратора Іваницького Є. А. із заявою про внесення запису до державного реєстру про право власності на підставі заочного рішення Валківського районного суду Харківської області від 12 квітня 2021 року, проте рішенням державного реєстратора від 02 липня 2021 року їй відмовлено у державній реєстрації права власності у зв`язку з тим, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за іншою особою.

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02 липня 2021 року № 264188459 їй стало відомо, що власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 . Підставою для державної реєстрації права власності зазначено договір купівлі-продажу, серія та номер 134, виданий 05 березня 2021 року приватним нотаріусом Валківського районного нотаріального округу Дем`яненко В. О.

Вважала, що її незаконно позбавлено права власності на 1/2 частку вказаного житлового будинку, та просила суд:

визнати недійсним договір купівлі-продажу, серія та номер 134, виданий 05 березня 2021 року ОСОБА_5 , приватним нотаріусом Валківського районного нотаріального округу, житлового будинку АДРЕСА_1 ;

зобов`язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Валківської міської ради Харківської області внести запис про державну реєстрацію права власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на підставі заочного рішення Валківського районного суду Харківської області від 12 квітня 2021 року у справі № 615/1488/20.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 11 січня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу в частині відчуження 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Валківського районного нотаріального округу Харківської області Дем`яненко В. О. 05 березня 2021 року за реєстровим № 134, укладений між ОСОБА_6 , від імені ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 . У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 454,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 454,00 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 фактично була власником 1/2 частки у праві власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 , але протиправно продала будинок у цілому, порушивши право позивача на 1/2 частину цього майна.

Що стосується позовних вимог про зобов`язання державного реєстратора Іваницького Є. А. внести запис про державну реєстрацію права власності, то суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням задоволення позовних вимог у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу щодо відчуження половини спірного житлового будинку, позивачка не позбавлена права, після набрання цим судовим рішенням законної сили, звернутися до державного реєстратора із заявою про проведення державної реєстрації права власності.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Рішення Валківського районного суду Харківської області від 11 січня 2022 року оскаржив ОСОБА_2 .

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 лютого 2022 року справу передано у провадження колегії суддів Харківського апеляційного суду.

Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25 березня 2022 року № 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Валківського районного суду Харківської області від 11 січня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції та зазначив, що наданими у справі належними і допустимими доказами підтверджено, що ОСОБА_3 на час укладення правочину з продажу будинку ОСОБА_2 була власником 1/2 частки у праві власності на цей будинок, отже, за відсутності згоди іншого співвласника не мала права на відчуження усього будинку в цілому, а тому є обґрунтованим висновок місцевого суду про те, що укладений правочин є недійсним частково - у частині відчуження 1/2 будинку.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У березні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Валківського районного суду Харківської області від 11 січня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга містить також клопотання про повідомлення дати, часу та місця розгляду касаційної скарги заявника та його представника.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 та від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16 тощо, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Також заявник указує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник також зазначає в касаційній скарзі, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем та не знав і не міг знати, що стосовно житлового будинку існували будь-які спори. У тексті договору купівлі-продажу зазначений вичерпний перелік застережень щодо майна та особи продавця. Оскільки заявник є добросовісним набувачем, то спірне майно не може бути витребуване у нього на підставі статті 588 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, у цьому випадку є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Оскільки розгляд справи № 615/1488/20 не закінчений, то апеляційний суд зобов`язаний був зупинити провадження у цій справі в порядку, передбаченому пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України, на підставі клопотання заявника, проте суд апеляційної інстанції не ухвалив процесуальне рішення щодо заявленого клопотання. 14 листопада 2006 року приватний нотаріус Дем`яненко В. О. неналежно перевірила факт наявності заборони на відчуження майна, після чого було укладено відповідний договір. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове майно на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Задоволення позову порушує права ОСОБА_2 на мирне володіння майном, спрямоване на надмірне завдання йому шкоди, та є зловживанням правом. Позовні вимоги не є необхідними для ефективного відновлення права позивачки та не є ефективним способом захисту її прав.

У червні та липні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_7 , надійшли відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в яких, посилаючись на обґрунтованість касаційної скарги, співвідповідачка просить її задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 27 березня 2023 року касаційна скарга ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу Осіяну О. М., судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Сакара Н. Ю.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху для усунення її недоліків щодо сплати судового збору. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне оскарження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 615/1224/21 із Валківського районного суду Харківської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 615/1224/21.

На підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2024 року № 217/0/226-24 у зв`язку з перебуванням судді Сакари Н. Ю. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 06 лютого 2024 року справу передано судді-доповідачу Осіяну О. М., судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Шипович В. В.

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про розгляд справи з повідомленням сторін відмовлено, справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Згідно з протоколом автоматичного визначення колегії суддів від 09 лютого 2024 року справу розподілено судді-доповідачу Осіяну О. М., судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Сакара Н. Ю., Синельников Є. В., Шипович В. В.

При розгляді касаційної скарги судді Верховного Суду Білоконь О. В., Осіян О. М., Сакара Н. Ю., Синельников Є. В. та ОСОБА_8 заявили про самовідвід від участі у розгляді цієї справи з посиланням на необхідність усунення обставин, які можуть викликати сумнів у неупередженості або об`єктивності суддів, оскільки вони брали участь у розгляді справи № 615/1488/20 (провадження № 61-12947св23) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 01 червня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року заяви про самовідвід суддів Верховного Суду Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Синельникова Є. В. та Шиповича В. В. задоволено. Відведено суддів Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакару Н. Ю., Синельникова Є. В. та Шиповича В. В. від участі у справі № 615/1224/21. Справу передано на повторний автоматизований розподіл.

На підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 29 лютого 2024 року № 328/0/226-24 у зв`язку з постановленням Верховним Судом 28 лютого 2024 року ухвали про самовідвід суддів Верховного Суду Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Синельникова Є. В. та Шиповича В. В. від участі у справі № 615/1224/21 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 29 лютого 2024 року справу передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Сакара Н. Ю., Синельников Є. В., Шипович В. В.

Іншим протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 29 лютого 2024 року справу передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Грушицький А. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_4 , що підтверджується даними свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 , 482232, виданих 13 лютого 1979 року та 10 січня 1981 року Палацом новонароджених м. Харкова, актовий запис № 1536, 281 відповідно.

Згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим 07 липня 2006 року відділом РАЦС по м. Первомайському Первомайського міськрайонного управління юстиції Харківської області, 07 липня 2006 року ОСОБА_4 зареєстрував шлюб із ОСОБА_9 , та остання змінила прізвище на « ОСОБА_10 ».

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 14 квітня 2006 року № 5-06-264781П2, виданого відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради, ОСОБА_1 та ОСОБА_11 мали на праві спільної сумісної власності квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

05 травня 2006 року між АТ КБ «Надра» (іпотекодержатель) та ОСОБА_11 (позичальник), ОСОБА_1 (поручитель) укладений договір іпотеки № 6/1/2006/980/І-247 щодо зобов`язання повернути до 04 травня 2011 року кредит в сумі 19 800,00 доларів США за кредитним договором від 05 травня 2006 року № 6/1/2006/840-К/245, предметом договору іпотеки є двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 .

06 грудня 2006 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 укладений договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Милицею М. Л., зареєстрований у реєстрі за № 2369.

Згідно з копією договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 14 листопада 2006 року приватним нотаріусом Валківського районного нотаріального округу Харківської області Дем`яненко В. О., зареєстрованого в реєстрі за № 2683, ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_13 житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого повторно 08 листопада 2013 року відділом ДРАЦС реєстраційної служби Валківського РУЮ у Харківській області, актовий запис № 11, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

За інформацією Валківської державної нотаріальної контори Харківської області від 12 червня 2020 року № 543/02.14, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 14 січня 2008 року відкрита спадкова справа № 7/2008 на підставі заяви про прийняття спадщини дружини спадкодавця ОСОБА_3 , яка на той час проживала на АДРЕСА_1 . Заява зареєстрована в Журналі реєстрації вхідних документів 12 січня 2008 року за № 30 та 14 січня 2008 року в Книзі обліку та реєстрації спадкових справ за № 15.

Житловий будинок із надвірними будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1 , є спільним майном подружжя, оскільки придбаний на загальні кошти в період шлюбу 14 листопада 2006 року та зареєстрований на ім`я дружини спадкодавця ОСОБА_3 , яка станом на 12 червня 2020 року не направляла до нотаріальної контори будь-яких заяв про згоду на виділення померлому чоловіку 1/2 частки у спільному майні подружжя.

За життя, 18 березня 2006 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Восьмої харківської державної нотаріальної контори Ребровою І. С., зареєстрований в реєстрі за № 2-435, яким заповів все своє майно ОСОБА_1 . Відповідно до витягу зі Спадкового реєстру від 14 січня 2008 року № 12452628 заповіт є чинним, за життя не змінений і не скасований заповідачем.

Заочним рішенням Валківського районного суду Харківської області від 12 квітня 2021 року у справі № 615/1488/20, скасованим постановою Харківського апеляційного суду від 01 червня 2023 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково:

встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не менш як 5 років до часу відкриття спадщини спільно проживала однією сім`єю із сином ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

визначено частку ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у спільному сумісному майні подружжя на 1/2 частину житлового будинку з надвірними господарськими будівлями та спорудами згідно з технічним паспортом, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку на АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як випливає із матеріалів цієї справи, рішенням державного реєстратора Іваницького Є. А. від 02 липня 2021 року № 59065625 відмовлено у державній реєстрації права власності, форма власності: приватна, спільна часткова, розмір частки - 1/2, на житловий будинок з реєстраційним номером АДРЕСА_3 , за суб`єктом: ОСОБА_1 .

Зі змісту рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень випливає, що державний реєстратор за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятої 23 червня 2021 року, поданої ОСОБА_1 для проведення державної реєстрації права власності, форма власності: приватна, спільна часткова, розмір частки - 1/2, на житловий будинок з реєстраційним номером АДРЕСА_3 , та документів, поданих для проведення державної реєстрації прав, встановив суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме: право власності на об`єкт нерухомого майна зареєстроване за іншою особою.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02 липня 2021 року № 264188459, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_2 . Підставою для державної реєстрації права власності зазначено договір купівлі-продажу, серія та номер 134, виданий 05 березня 2021 року, видавник: приватний нотаріус Валківського районного нотаріального округу Харківської області Дем`яненко В. О.

Згідно з наданими приватним нотаріусом Богодухівського районного нотаріального округу Харківської області Дем`яненко В. О. документами, 05 березня 2021 року між ОСОБА_6 , який діяв від імені ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Валківського районного нотаріального округу Харківської області Дем`яненко В. О. та зареєстрований в реєстрі за № 134.

Відповідно до умов вказаного договору, ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_2 , а він прийняв у власність розташовані за адресою: АДРЕСА_1 :

земельну ділянку, кадастровий № 6321283501:00:001:0043, розміром 0,2500 гектара, згідно з експлікацією під малоповерховою забудовою: 0,0217 га, 0,0029 га, 0,2254 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що належать продавцю на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 20 травня 2008 року Костівською сільською радою Валківського району Харківської області, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010868800006;

розташований на вказаній земельні ділянці житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, що належить продавцю, на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 14 листопада 2006 року приватним нотаріусом Валківського районного нотаріального округу Харківської області Дем`яненко В. О. за реєстровим № 2683.

Представник продавця засвідчив, що предмет договору нікому іншому не відчужений, також під заставою, в тому числі податковою, під забороною відчуження, чи під будь-яким іншим обтяженням, не перебуває, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесений, судового спору щодо нього не має, боргом за житлово-комунальні послуги та земельним податком не обтяжений, сервітутів немає. Місце проживання продавця зареєстроване у відчужуваному будинку, прав щодо предмета договору у інших осіб (за договором найму, оренди, тощо) немає, осіб, в тому числі малолітніх чи неповнолітніх дітей, недієздатних, чи обмежено дієздатних осіб, які мають право користуватись предметом договору, немає.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, заборон відчуження, арештів та обтяжень іпотекою предмета договору та майна продавця немає.

Також сторони засвідчили, що: вони не приховують обставин, що мають істотне значення для цього договору; внаслідок укладення цього правочину не порушено прав і законних інтересів інших осіб, в тому числі малолітніх чи неповнолітніх дітей, недієздатних осіб та осіб, недієздатність яких обмежена, договір не укладається під впливом тяжкої для продавця обставини; сторони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання тих наслідків, які в ньому обумовлені; в тексті договору зафіксовано всі істотні умови їх договору, вони однаково розуміють значення умов договору, та їх правових наслідків для кожної сторони із сторін; у сторін відсутні заперечення, щодо кожної з умов договору; нотаріусом були встановлені їх дійсні наміри.

Представник продавця засвідчив, що продавець є вдовою з 18 листопада 2007 року і предмет договору є її особистою власністю.

Для вчинення нотаріальної дії з посвідчення оспорюваного договору приватному нотаріусу Валківського районного нотаріального округу Харківської області Дем`яненко В. О. надані, зокрема, такі документи:

- копія договору купівлі-продажу житлового будинку від 14 листопада 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Валківського районного нотаріального округу Харківської області Дем`яненко В. О., зареєстрованого в реєстрі за № 2683, за умовами якого ОСОБА_3 набула у власність від ОСОБА_13 житловий будинок із надвірними будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1 ;

- довіреність від 28 травня 2021 року, посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Ліпінською І. Е., зареєстрована в реєстрі за № 410, за умовами якої ОСОБА_3 уповноважила цією довіреністю ОСОБА_6 бути її представником, в тому числі з питань, пов`язаних з оформленням та підготовкою всіх необхідних документів для подальшого відчуження, зокрема житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05 березня 2021 року № 247055164, відповідно до якої власником будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 . Підставою виникнення права власності зазначено: договір купівлі-продажу, ВЕ1034117, реєстровий № 2683, 14 листопада 2006 року, приватний нотаріус Дем`яненко В. О. Валківського райнотокругу;

- заява представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , у якій він, від імені свого довірителя, стверджує та повідомляє, що на момент укладення договору купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в цьому будинку не зареєстровані, постійно не проживають і тимчасово не перебувають малолітні та/або неповнолітні громадяни, недієздатні чи обмежено дієздатні особи. Малолітніх, неповнолітніх, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб, які б мали право на користування цим будинком, немає;

- довідка Валківської міської ради від 03 березня 2021 року № 51, згідно з якою ОСОБА_3 дійсно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . За цією адресою вона зареєстрована одна.

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Так, згідно зі статтями 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

За загальним правилом, визначеним частиною першою статті 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Позивачка у позовній заяві зазначала, що відповідачі шляхом укладення договору купівлі-продажу 05 березня 2021 року незаконно позбавили її права власності на спадщину за заповітом на нерухоме майно - 1/2 частку у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_4 . Звертаючись до суду із цим позовом, вона мала на меті захистити та поновити свої права та інтереси від вчиненого незаконного позбавлення права власності.

Водночас Верховний Суд дійшов висновку, що права ОСОБА_1 не є порушеними з огляду на таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 2340/3539/18 (адміністративне провадження № К/9901/22749/19)).

За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15 16 ЦК України).

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.

У частині другій статті 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає у з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

За статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Із статті 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При зверненні до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення від 19 лютого 2009 року у справі « ОСОБА_14 проти України», заява № 4063/04) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.

Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи заявлені відповідні позовні вимоги у справі.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні». Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 715/2316/18 (провадження № 61-3755св20).

Таким чином, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 посилалася на заочне рішення Валківського районного суду Харківської області від 12 квітня 2021 року у справі № 615/1488/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, яким її позов задоволено частково: встановлено факт, щоОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не менш як 5 років до часу відкриття спадщини спільно проживала однією сім`єю із сином ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначено частку ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у спільному сумісному майні подружжя на 1/2 частину житлового будинку з надвірними господарськими будівлями та спорудами згідно з технічним паспортом, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку на АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суди попередніх інстанцій погодились із доводами позивачки та дійшли висновку, що через укладення ОСОБА_3 договору купівлі-продажу спірного будинку із ОСОБА_2 порушується право ОСОБА_1 як спадкоємиці ОСОБА_4 на 1/2 частку житлового будинку, яка не виділена в натурі.

Разом з тим згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, відкритими для публічного доступу, постановою Харківського апеляційного суду від 01 червня 2023 року у справі № 615/1488/20 апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, заочне рішення Валківського районного суду Харківської області від 12 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Верховний Суд постановою від 14 лютого 2024 року залишив без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 та залишив без змін постанову Харківського апеляційного суду від 01 червня 2023 року у справі № 615/1488/20.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі - для суду під час розгляду інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає потреби встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть судової преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення у справі, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено судом ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що піддано аналізові в мотивувальній частині судового акта.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19), згідно з якими преюдиційні факти - це такі факти, що встановлені рішенням чи вироком суду, які набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Тож законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних (відмінних) за змістом судових рішень.

Верховний Суд у справі № 615/1488/20, яка є преюдиційною для цієї справи, вказав, що «переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційним судом було встановлено, що наявні в матеріалах справи докази не містять відомостей про проживання позивача разом із спадкодавцем на час його смерті, а викладені в позовній заяві доводи щодо укладання кредитного договору у 2006 році, тобто за життя спадкодавця, а також квитанції про сплату комунальних послуг вже після смерті спадкодавця, не стосуються предмету спору та не свідчить про сумісне проживання ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_15 саме на час його смерті.

Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтованого виходив з того, що надані позивачем довідка виконавчого комітету Костівської сільської ради Валківського району Харківської області від 19 червня 2020 року № 146, 157 та акт обстеження фактичного місця проживання громадян від 09 червня 2020 року не містять даних про її проживання разом із сином на час його смерті, а актом обстеження житлово-побутових умов проживання від 11 листопада 2021 року підтверджується факт проживання ОСОБА_1 в спірному будинку лише з 2008 року.

Таким чином, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з його недоведеністю, оскільки позивач не довела належними доказами факт прийняття нею спадщини у порядку, визначеному частиною третьою статті 1268 ЦК України».

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Суди у справі № 615/1488/20 установили, що позивачка не прийняла спадщину після померлого сина, тому підстави позову, на які посилалася позивачка у цій справі, що переглядається в порядку касаційного провадження, не підтвердились, докази, що її право порушено відповідачами, відсутні, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги та відмови у позові, з позивачки ОСОБА_1 підлягають стягненню на користь ОСОБА_16 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362,00 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 3 632,00 грн, разом - 4 994,00 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Валківського районного суду Харківської області від 11 січня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - державний реєстратор прав на нерухоме майно Валківської міської ради Харківської області Іваницький Євген Анатолійович, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та зобов`язання державного реєстратора внести запис про державну реєстрацію права власності відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 4 994,00 (чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто чотири) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:А. І. Грушицький І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець