Історія справи

Постанова ВССУ від 02.03.2026 року у справі №369/14735/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2026 року

м. Київ

справа № 369/14735/24

провадження № 61-7983сво25

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Синельникова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Зайцева А. Ю., Крата В. І., Луспеника Д. Д.,

Фаловської І. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , Феодосіївська сільська рада Обухівського району Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат Висіцька Ірина Володимирівна, на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 лютого 2025 року у складі судді Скрипник О. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня

2025 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Ящук Т. І., і виходив з такого.

Сутність правової проблеми у справі

1. Правовідносини у справі, що переглядається у касаційному порядку, стосуються вирішення земельного спору між власниками сусідніх земельних ділянок щодо встановлення земельного сервітуту.

2. Під час розгляду справи позивачі подали заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, щодо якої порушується питання про встановлення земельного сервітуту.

3. Перед Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду постало питання щодо можливості та підстав застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на земельну ділянку, у спірних правовідносинах.

Короткий зміст позовної заяви та заяви про забезпечення позову

4. У вересні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до

Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до

ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про встановлення земельного сервітуту.

5. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зазначали, що вони є власниками земельної ділянки, кадастровий № 3222487001:01:004:5454, загальною площею 0,06 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , та житлового будинку загальною площею 112,0 кв. м, який на ній розташований. Вказане домоволодіння було придбане у ОСОБА_4 , який виступав ініціатором цього будівництва.

6. Зазначене домоволодіння розташоване на території умовно закритого котеджного містечка, яке складається з чотирьох самостійних домоволодінь та обслуговуючої земельної ділянки, кадастровий № 3222487001:01:004:5189, загальною площею 0,0374 га, яка межує з належною їм земельною ділянкою та використовувалась для обслуговування закритого котеджного містечка.

7. Акцентували увагу на тому, що при придбанні спірної нерухомості

ОСОБА_4 їх запевнив, що земельна ділянка кадастровий

№ 3222487001:01:004:5189, загальною площею 0,0374 га, буде спільною для усіх мешканців котеджного містечка, на ній розташований заїзд на територію котеджного містечка, парковка, сміттєві баки та будинок охорони. Сформовані ОСОБА_4 у 2021 році земельні ділянки під окремими будинками за своєю конфігурацією не передбачають можливості відокремленого заїзду та обслуговування будинків самими власниками. Зокрема, позивачі зазначали, що належна їм земельна ділянка з усіх сторін оточена іншими земельними ділянками, які перебувають у власності інших осіб, самостійного виходу до території загального користування АДРЕСА_1 не має. Єдиний можливий доступ до їхньої земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку (прохід та під`їзд на автотранспорті) можливий лише шляхом використання на основі усної домовленості з власником суміжної земельної ділянки, кадастровий № 3222487001:01:004:5189, яка перебувала у власності

ОСОБА_4 та на підставі договору дарування від 20 лютого 2024 року була відчужена ним на користь його дружини ОСОБА_6 .

8. Зазначали, що починаючи з січня 2024 року ОСОБА_4 вдається до протиправних дій, які пов`язані з обмеженням ОСОБА_1 та членів її сім`ї у праві вільного доступу до території котеджного містечка, де знаходиться належний їй на праві власності будинок. Крім того, відповідач без жодних попереджень самовільно відключив автоматичний полив їхнього газону, водопостачання до їхнього будинку, припинив викачування каналізації, вивіз сміття, не допускає на територію містечка транспортні засоби сервісних служб, замінив ключі від брами, облаштував додаткову частину паркану маленькими дверцями з нібито доступом до їх земельної ділянки, однак без надання ключів від цієї хвіртки. Для унеможливлення заїзду автомобілів перед зазначеною хвірткою була викопана яма глибиною 0,5 м.

9. Посилались на те, що ОСОБА_4 , здійснюючи на них тиск, намагається забрати частину належної їм земельної ділянки з метою будівництва нового будинку на обслуговуючій ділянці котеджного містечка. Вирішити спір у добровільному порядку не вдається.

10. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд:

- встановити постійний безоплатний земельний сервітут щодо частини земельної ділянки, кадастровий № 3222487001:01:004:5189, загальною площею 0,0374 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить до приватної власності ОСОБА_6 , на право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, прокладання та експлуатації трубопроводів, інших лінійних комунікацій від вул. Південної,

с. Ходосівка Обухівського району Київської області до земельної ділянки, кадастровий № 3222487001:01:004:5454, загальною площею 0,06 га, згідно з варіантом висновку експерта за наслідками проведення судової земельно-технічної експертизи з проходженням меж земельного сервітуту згідно з додатком до висновку експерта;

- зобов`язати ОСОБА_4 забезпечити водопостачання та каналізацію житлового будинку, загальною площею 112,0 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , номер об`єкта нерухомого майна 2211965032224.

11. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 18 лютого 2025 року, з урахуванням виправлень, внесених ухвалою цього ж суду від 26 лютого 2025 року, замінено відповідача ОСОБА_6 на

ОСОБА_3 .

12. У лютому 2025 року позивачі подали заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, кадастровий

№ 3222487001:01:004:5189, загальною площею 0,0374 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною проводити щодо цієї земельної ділянки суб`єктам у сфері державної реєстрації речових прав будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

13. На обґрунтування заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що їм стало відомо, що земельна ділянка, кадастровий

№ 3222487001:01:004:5189, щодо якої були заявлені вимоги про встановлення земельного сервітуту та яка перебувала у власності ОСОБА_6 , була відчужена останньою на користь ОСОБА_3 .

14. Вважали, що відчуження зазначеної земельної ділянки мало фіктивний характер, без реального створення значимих правових наслідків, оскільки ОСОБА_6 та ОСОБА_3 є пов`язаними особами, а тому вони і надалі можуть вдаватися до дій щодо відчуження спірної земельної ділянки, щоб знівелювати сутність судового процесу, спрямованого на захист прав позивачів щодо встановлення земельного сервітуту.

15. Зазначене, на їх думку, свідчить про те, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту земельної ділянки, кадастровий

№ 3222487001:01:004:5189, надалі може призвести до її відчуження на користь іншої особи, та як наслідок - до утруднення виконання рішення суду.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

16. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 19 лютого 2025 року заяву представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Правдюка В. М. про забезпечення позову задоволено частково.

17. Накладено арешт на земельну ділянку, кадастровий

№ 3222487001:01:004:5189, загальною площею 0,0374 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

18. У задоволенні інших вимог заяви відмовлено.

19. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що між сторонами справи виник спір щодо встановлення сервітуту на земельній ділянці, яка на праві власності належала ОСОБА_6 . З огляду на те, що зазначена земельна ділянка за договором купівлі-продажу була відчужена ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 , наявні підстави вважати, що вона і надалі може бути відчужена на користь іншої особи, що призведе до утруднення виконання рішення суду.

20. Постановою Київського апеляційного суду від 20 травня 2025 року апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 - Висіцької І. В. залишено без задоволення, ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 лютого 2025 року залишено без змін.

21. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, зазначивши, що можливе наступне відчуження спірної земельної ділянки об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивачів з огляду на те, що останні повинні будуть знову вчиняти дії щодо досягнення згоди про встановлення земельного сервітуту з новим власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22. У червні 2025 року ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат

Висіцька І. В., через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 лютого 2025 року щодо забезпечення позову та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

23. При відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції визначив, що підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій є підстави, передбачені абзацом другим частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (порушення норм процесуального права).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

24. Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 369/14735/24, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

25. У вересні 2025 року матеріали цивільної справи № 369/14735/24 надійшли до Верховного Суду.

26. Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2025 року справу

№ 369/14735/24 призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

27. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2025 року справу передано на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

28. Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року справу прийнято до розгляду, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

29. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позивачі не надали жодного доказу на підтвердження того, що відповідач вживає будь-які заходи щодо відчуження спірної земельної ділянки. Саме лише посилання в заяві на наявність у відповідача такого наміру, без долучення відповідних реальних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для накладення арешту. Заявник вважає, що накладення арешту на земельну ділянку є надмірним втручанням у його право власності, оскільки в результаті застосування зазначених заходів забезпечення позову він буде позбавлений можливості розпоряджатись належним йому майном без відповідного правового обґрунтування.

30. Крім того, позивачі не довели належними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачів, за захистом яких вони звернулися до суду. Вважає, що такий спосіб забезпечення позову, як накладення арешту на земельну ділянку в межах спору про встановлення земельного сервітуту, є неспівмірним із заявленими вимогами. Зауважує, що у спорі, за результатами розгляду якого сторона може набути лише право користування чужим майном, не може бути порушене або обмежене право власника щодо розпорядження майном, а у разі зміни власника майна законом визначена процедура заміни сторони як у спорі, так і у виконавчому провадженні. Водночас дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

31. У липні 2025 року ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Правдюк В. М., подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.

32. Відзив обґрунтований посиланням на те, що застосований захід забезпечення позову є обґрунтовано співмірним заявленим позовним вимогам. Доводи касаційної скарги зводяться до необхідності проведення судом касаційної інстанції переоцінки доказів та встановлення обставин, зокрема щодо можливості наступного відчуження земельної ділянки, як об`єкта спірного правовідношення. Вважає, що суду були надані належні та достатні докази, які свідчать про те, що ОСОБА_3 має намір здійснити подальше відчуження земельної ділянки.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

33. Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку від 31 березня 2023 року ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_1 та

ОСОБА_8 придбали у рівних частках кожна нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 0,06 га та розташований на ній житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться за адресою:

АДРЕСА_1 .

34. Згідно з договором дарування 1/2 частки у праві власності на земельну ділянку та 1/2 частки житлового будинку від 23 лютого 2024 року ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_2 1/2 частку у праві власності на земельну ділянку площею 0,06 га та 1/2 частку розташованого на ній житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

35. За договором дарування земельної ділянки від 20 лютого 2024 року ОСОБА_4 відчужив на користь своєї дружини ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,0374 га, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , кадастровий № 3222487001:01:004:5189.

36. Із 2024 року сторони вчиняли спроби встановлення земельного сервітуту на договірній основі.

37. 02 липня 2024 року відбулося засідання узгоджувальної комісії для вирішення спірних питань з приводу суміжного землекористування при виконавчому комітеті Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області, на якому розглядалася заява позивачки ОСОБА_1 щодо вирішення земельного спору. На засіданні ОСОБА_5 , як представник позивачів, висловила пропозицію ОСОБА_6 щодо укладення договору земельного сервітуту, на що остання заперечила.

38. Позивачки зазначали, що 23 липня 2024 року вони засобами поштового зв`язку відправили на адресу ОСОБА_6 лист з пропозицією про укладення договору земельного сервітуту на право проходу та проїзду щодо земельної ділянки з кадастровим № 3222487001:01:004:5189.

39. 31 липня 2024 року аналогічну пропозицію позивачки направили відповідачу ОСОБА_4 .

40. Не отримавши від ОСОБА_6 та ОСОБА_4 будь-якої зворотної відповіді, у вересні 2024 року позивачки звернулися до суду з позовом про встановлення земельного сервітуту.

41. Під час розгляду справи ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 жовтня 2024 року продала ОСОБА_3 земельну ділянку, кадастровий № 3222487001:01:004:5189, загальною площею 0,0374 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду

42. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов таких висновків.

43. Відповідно до абзацу другого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

44. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

45. Судові рішення переглядаються у касаційному порядку лише у частині застосування заходів забезпечення позову.

46. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Підстави та мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

47. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що наявні підстави для передачі справи на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у зв`язку з необхідністю відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року в справі № 504/3408/22 (провадження № 61-18041св23) та Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2025 року в справі № 367/3484/21 (провадження

№ 61-12227св21).

48. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 504/3408/22 (провадження № 61-18041св23) зазначено, що «у цій справі апеляційний суд застосував такий захід забезпечення позову як арешт земельної ділянки за позовом про встановлення сервітуту. При задоволенні заяви про забезпечення позову апеляційний суд вважав, що даний захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами і забезпечить їх виконання та ефективне поновлення прав позивача, але не звернув увагу на те, що при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі, зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідачкою вживаються будь-які заходи щодо відчуження зазначеної земельної ділянки, а саме лише посилання в заяві на наявність у відповідачки зазначеного наміру, без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для накладення арешту та становитиме, на переконання суду, надмірне втручання у право власності відповідачки, оскільки остання в результаті застосування зазначених заходів забезпечення позову буде позбавлена можливості розпоряджатись належним їй майном без відповідного правового обґрунтування. Позивачем заявлено вимоги про встановлення сервітуту на земельній ділянці, яка на праві власності належить відповідачці, з огляду на те, що позивач є замовником будівництва залізничної колії, яка проходитиме через земельні ділянки, які перебувають у нього в оренді, а ефективне використання цих земельних ділянок неможливе без обтяження сервітутом частини земельної ділянки, яка належить відповідачці. Арешт майна (земельної ділянки), як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Земельний кодекс України право земельного сервітуту визначає як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Відповідно до статті 403 ЦК України сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції правильно виходив з того, що у разі ухвалення судового рішення про задоволення позовних вимог у цій справі, дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ТОВ Компанія «Техагро» про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, відносно якої позивач просить встановити сервітут».

49. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2025 року в справі № 367/3484/21 (провадження № 61-12227св21) зазначено, що «постановляючи ухвалу про забезпечення позову у цій справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанцій, не дав оцінки обґрунтованості доводів позивачки щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, не з`ясував співмірності видів забезпечення позову, які просила застосувати ОСОБА_1 , позовним вимогам, не дослідив, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, належним чином не обґрунтував необхідність вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права та доводи позивачки. Водночас накладення арешту на всю площу земельних ділянок відповідачки, як і встановлення відповідних заборон на відчуження, зміни їх цільового призначення, здійснення їх перетворень шляхом об`єднання чи поділу не відповідає обсягу позовних вимог позивачів, які просять визнати право власності лише на частину земельних ділянок відповідачки, усунути їм перешкоди у користуванні належним їм майном та встановити земельний сервітут. Тому заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими позивачами вимогами, оскільки накладення арешту на всю площу земельних ділянок відповідачки та встановлення значного обсягу заборон не відповідає обсягу позовних вимог позивачів та є недопустимим способом та обсягом забезпечення позову за заявленим предметом позову. З урахуванням викладеного, Верховний Суд погоджується з доводами заявника про те, що застосовані судами попередніх інстанцій заходи забезпечення позову є неспівмірними з позовними вимогами ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 та не впливають на можливість виконання в майбутньому рішення суду. Верховний Суд також констатує, що необхідності у забезпеченні позову у цій справі у спосіб, який просить позивачка, немає».

50. На думку Верховного Суду у складі колегії суддівДругої судової палати Касаційного цивільного суду, позов про встановлення земельного сервітуту може бути забезпечений накладенням арешту, оскільки: досить часто в спорі про встановлення земельного сервітуту відповідач за такою вимогою здійснює відчуження земельної ділянки пов`язаним чи афілійованим особам; навряд чи така поведінка відповідача за вимогою про встановлення земельного сервітуту відповідає принципу процесуальної добросовісності; звісно, що в такому випадку позивач за вимогою про встановлення земельного сервітуту вимушений «наздоганяти» власника земельної ділянки, оскільки саме він є належним відповідачем за цією вимогою відповідача і позивач змушений або залучати співвідповідача чи навіть пред`являти новий позов.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

51. Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

52. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

53. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

54. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.

55. Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

56. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

57. Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

58. Частинами першою та другою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, та забороною вчиняти певні дії.

59. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (частина друга статті 150 ЦПК України).

60. Частиною третьою статті 150 ЦПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

61. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

62. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

63. Інститут забезпечення позову - це сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

64. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

65. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову гарантує в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

66. При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

67. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

68. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом залежно від конкретного спору, фактичних обставин справи.

69. При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, необхідно встановити, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

70. У постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

71. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

72. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

73. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

74. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

75. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зауважено, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

76. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

77. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами;

2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

78. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22).

79. Великою Палатою Верховного Суду при вирішенні питання про наявність правових підстав для забезпечення позову на стадії касаційного перегляду справи також було зауважено, що при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову вважатиметься підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 21 січня 2026 року у справі № 925/632/19 (провадження № 12-26гс25)).

80. У справі № 910/8298/21 Верховний Суд з посиланням на правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі №910/1040/18, зазначив, що у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (постанова Верховного Суду від 10 травня 2022 року).

81. У справі, переданій на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, позивачки заявили вимогу про встановлення земельного сервітуту.

82. Об`єктом, щодо якого заявлено вимогу про встановлення земельного сервітуту, є земельна ділянка, кадастровий № 3222487001:01:004:5189, загальною площею 0,0374 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка на початку виникнення спірних правовідносин належала ОСОБА_4 , у лютому 2024 року була відчужена останнім на підставі договору дарування на користь його дружини ОСОБА_6 , яка, в свою чергу, у жовтні 2024 року продала її ОСОБА_3 .

83. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зауважує, що встановлені обставини з достатньою вірогідністю свідчать про можливе подальше відчуження спірної земельної ділянки, що об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивачів з огляду на таке.

84. Право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) (стаття 98 Земельного кодексу України).

85. Верховний Суд у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20), від 20 січня 2021 року у справі

№ 203/2/19 (провадження № 61-6983св20) зазначав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати, за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача, за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті, є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

86. Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі як відповідач, вони не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення (постанова Верховного Суду від 21 листопада 2022 року у справі № 754/16978/21 (провадження

№ 61-10309ск22), постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2025 року у справі № 917/1173/22).

87. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі.

88. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду ураховує, що згідно з частиною першою статті 101 ЗК України дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи.

89. Водночас зауважує, що зазначені положення урегульовують випадки, коли перехід права власності на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, відбувся після набрання законної сили судовим рішенням про встановлення такого сервітуту.

90. Розгляд справи щодо встановлення земельного сервітуту без залучення до участі у ній власника такої земельної ділянки призведе до відмови у задоволенні позову у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача.

91. Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

92. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

93. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

94. З урахуванням наведеного, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зауважує, що за наявності достатньо обґрунтованого припущення можливості відчуження під час розгляду справи про встановлення земельного сервітуту земельної ділянки, щодо якої заявлені вимоги про встановлення сервітуту, накладення арешту на земельну ділянку, щодо якої позивач просить встановити такий сервітут, є співмірним і адекватним заходом забезпечення позову у межах існуючого спору. Водночас наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи.

Щодо вирішення спору по суті

95. Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами справи існує спір щодо можливості користування позивачами земельною ділянкою, яка перебувала та перебуває у власності відповідачів.

96. Встановивши, що земельна ділянка, щодо якої заявлені вимоги про встановлення земельного сервітуту, була уже два рази відчужена після виникнення спірних правовідносин, у тому числі після відкриття провадження у справі, що переглядається в касаційному порядку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ймовірне наступне відчуження спірної земельної ділянки об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивачок.

97. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив фактичні обставини справи, визначився з нормами процесуального права, які підлягають застосуванню, та, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення позову у цій справі шляхом накладення арешту на земельну ділянку, щодо якої заявлені вимоги про встановлення земельного сервітуту.

98. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

99. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

100. Посилання у касаційній скарзі на те, що накладення арешту на земельну ділянку є надмірним втручанням у право власності, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відхиляє.

101. З урахуванням встановлених у справі, що переглядається в касаційному порядку, обставин неодноразового відчуження спірної земельної ділянки, у тому числі після відкриття провадження у цій справі, обґрунтованим є висновок суду, що тимчасове втручання у право власності ОСОБА_3 у вигляді арешту на земельну ділянку здійснене згідно із законом і є пропорційним переслідуваній меті, оскільки здійснене з метою захисту прав та інтересів інших осіб, а саме позивачок.

102. Вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову спрямовані на попередження недобросовісної поведінки відповідача під час розгляду спору, недопущення з його боку дій, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити у майбутньому вирішення спору та виконання ймовірного рішення суду.

103. Разом з тим відповідач ОСОБА_3 не позбавлений права володіння та користування спірним майном.

104. Доцільно звернути увагу, що учасники справи не позбавлені можливості користуватись своїми правами, передбаченими статтями 154 (зустрічне забезпечення), 156 (заміна заходів забезпечення позову), 158 (скасування заходів забезпечення), 159 (відшкодування збитків) ЦПК України.

105. Зокрема, частиною першою статті 159 ЦПК України передбачено право осіб, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися.

106. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин справи, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

107. Водночас Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зауважує, що з огляду на доводи та вимоги касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, судові рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються заявником в частині відмови у забезпеченні позову шляхом заборони проводити щодо спірної земельної ділянки суб`єктам у сфері державної реєстрації речових прав будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому, з огляду на положення частини першої статті 400 ЦПК України, в зазначеній частині в касаційному порядку не переглядаються.

Висновки про застосування норм права

108. З урахуванням наведеного, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що за наявності достатньо обґрунтованого припущення ймовірності відчуження під час розгляду справи про встановлення земельного сервітуту земельної ділянки, щодо якої заявлені вимоги про встановлення сервітуту, накладення арешту на земельну ділянку, щодо якої позивач просить встановити такий сервітут, є співмірним і адекватним заходом забезпечення позову у межах існуючого спору. Водночас наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи.

Щодо відступлення від висновків Верховного Суду

109. Консультативна рада Європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

110. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

111. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування відповідних правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.

112. Відмінність фактичних обставин справи, яка розглядається, у порівнянні з фактичними обставинами справи, у якій висловлена правова позиція Верховного Суду, за відсутності різних підходів судів до вирішення подібної правової проблеми з такими ж фактичними обставинами не є підставою для відступу чи уточнення висновків Верховного Суду.

113. Передаючи справу на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду поставив питання про необхідність відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року в справі № 504/3408/22 (провадження № 61-18041св23) та Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2025 року в справі № 367/3484/21 (провадження № 61-12227св21).

114. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 504/3408/22 (провадження № 61-18041св23), скасовуючи постанову апеляційного суду про накладення арешту на земельну ділянку, щодо якої заявлені вимоги про встановлення земельного сервітуту, суд посилався на те, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що відповідачкою вживаються будь-які заходи щодо відчуження зазначеної земельної ділянки.

115. У постанові від 12 жовтня 2025 року в справі № 367/3484/21 (провадження № 61-12227св21) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виснував, що накладення арешту на всю площу земельних ділянок відповідачки, як і встановлення відповідних заборон у виді відчуження, зміни їх цільового призначення, здійснення їх перетворень шляхом об`єднання чи поділу не відповідає обсягу позовних вимог позивачів, які просять визнати право власності лише на частину земельних ділянок відповідачки, усунути їм перешкоди у користуванні належним їм майном та встановити земельний сервітут. Застосовані судами попередніх інстанцій заходи забезпечення позову були визнані неспівмірними з позовними вимогами та такими, що не впливають на можливість виконання в майбутньому рішення суду.

116. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначає, що у наведених вище справах Верховний Суд не формулював правових висновків щодо абсолютної неможливості забезпечення позову про встановлення земельного сервітуту шляхом накладення арешту на земельну ділянку, щодо якої заявляються такі вимоги. Більш того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 504/3408/22(провадження № 61-18041св23) наголошено на тому, що необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

117. Зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та ефективності обраного позивачем способу захисту його порушених прав. Питання щодо наявності або відсутності підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин кожної справи.

118. З огляду на викладене, необхідності у відступленні від висновків Верховного Суду, викладених у наведених вище постановах, ухвалених за інших позовних вимог та інших фактичних обставин й поведінки сторін, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

119. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виходить з того, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

120. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

121. Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в оскарженій частині, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

122. З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, а також на необхідність вирішення цього питання при вирішенні спору по суті, розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 402 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат Висіцька Ірина Володимирівна, залишити без задоволення.

2. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 19 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2025 року в оскарженій частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Синельников

Судді: А. І. Грушицький

А. Ю. Зайцев

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

І. М. Фаловська

М. Є. Червинська