Постанова ВП ВС від 30.01.2019 року у справі №9901/827/18

Друк

Пошук

409

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

велика палата верховного суду ( ВП ВС )

Історія справи

Постанова ВП ВС від 30.01.2019 року у справі №9901/827/18
Ухвала КАС ВП від 24.10.2018 року у справі №9901/827/18

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 9901/827/18

Провадження № 11-1314заі18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадженняапеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року (суддя Желтобрюх І. Л.) у справі № 9901/827/18 за позовом ОСОБА_3 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС) про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії та

ВСТАНОВИЛА:

17 жовтня 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 18 вересня 2018 року про надання рекомендації Вищій раді правосуддя (далі - ВРП) про звільнення судді Господарського суду Луганської області ОСОБА_3;

- зобов'язати ВККС утриматися від вчинення дій щодо внесення до ВРП подання з рекомендацією про звільнення судді Господарського суду Луганської області ОСОБА_3

На обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначила, що рішенням ВККС від 02 серпня 2018 року № 1454/ко-18 було визначено, що суддя Господарського суду Луганської області ОСОБА_3 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 643,125 бала; її визнано такою, що не відповідає займаній посаді; рекомендовано ВРП розглянути питання про її звільнення з посади судді Господарського суду Луганської області. Вказане рішення ВККС вона оскаржила до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (справа № 9901/775/18). Проте оскаржуваним у цій справі рішенням ВККС протиправно вирішила внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Господарського суду Луганської області.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23 жовтня 2018 року відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3

Не погодившись із постановленим у справі судовим рішенням з підстави порушення судом норм процесуального права, ОСОБА_3 в апеляційній скарзі зазначила, зокрема, пропорушення своїх прав на судовий захист та доступ до правосуддя, які гарантуються Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція). На думку скаржника, стаття 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою встановлено особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, ВККС не містить будь-яких положень, якими б визначалися особливості розгляду або обмеження розгляду справ щодо оскарження рішень ВККС про надання рекомендацій ВРП про звільнення судді з посади, а тому спори щодо оскарження таких рішень ВККС підлягають розгляду в порядку, встановленому цим Кодексом.

На підставі викладеного скаржникпросить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу ВККС вказує на законність ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_3, оскільки оскаржуване рішення ВККС за правилами частини восьмої статті 101 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), положення якої є спеціальними, не може бути оскаржене окремо від рішення, ухваленого відповідним органом за рекомендацією ВККС.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 06 грудня 2018 року призначила цю справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо доцільності розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі й відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

З матеріалів справи убачається, що рішенням ВККС від 02 серпня 2018 року № 1454/ко-18 визначено, що суддя Господарського суду Луганської області ОСОБА_3 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 643,125 бала; її визнано такою, що не відповідає займаній посаді; рекомендовано ВРП розглянути питання про її звільнення з посади судді Господарського суду Луганської області.

Зазначене рішення ВККС ОСОБА_3 оскаржила до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду(справа № 9901/775/18).

Оскаржуваним у цій справі рішенням ВККС від 18 вересня 2018 року вирішено внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Господарського суду Луганської області.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що рішення ВККС від 18 вересня 2018 року не може бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки згідно із частиною восьмою статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом з рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим цей висновок суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням адміністративного судочинства, як визначено у частині першій статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Разом з цим ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

На переконання ОСОБА_3, рішення ВККС від 18 вересня 2018 року щодо надання рекомендації ВРП про звільнення судді може бути оскаржене до суду на підставі статей 22, 266 КАС України.

Проте згідно із частиною восьмою статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

При цьому Велика Палата Верховного Суду наголошує, що положення статті 101 Закону № 1402-VIII є спеціальними відносно статей 22, 266 КАС України, а тому мають переважне значення порівняно з нормами цього Кодексу.

Відповідно до пункту 12 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» питання про звільнення судді з підстави, визначеної підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, розглядаються на засіданні ВРП в пленарному складі на підставі подання ВККС у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

Тобто рішенням щодо звільнення судді з посади є відповідне рішення ВРП, прийняте за результатами розгляду подання ВККС з рекомендацією про звільнення з посади судді, яке можна оскаржити тільки разом з рішенням, ухваленим компетентним органом (ВРП) за відповідною рекомендацією.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що рішення ВККС від 18 вересня 2018 року, яким внесено подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Господарського суду Луганської області, не може бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки не є обов'язковим для ВРП при розгляді вказаного питання та встановлення відповідних обставин щодо наявності чи відсутності підстав для її звільнення з посади судді і прийняття в установленому порядку відповідно до наданих повноважень рішення.

Згідно із частиною четвертою статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження, серед іншого, актів, дій чи бездіяльності ВККС. Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 цього Кодексу.

Тобто оскаржуване рішення ВККС від 18 вересня 2018 року, яке містить пропозицію щодо вчинення певних дій та ухвалення певного рішення, може бути оскаржене в судовому порядку, але лише за умови, визначеної частиною восьмою статті 101 Закону № 1402-VIII, - після ухвалення ВРП рішення за відповідною рекомендацією.

Установлення законом такої умови не обмежує право кожного, хто його має, на оскарження рішень ВККС до адміністративного суду, однак запроваджує, оптимізує чи робить раціональною можливість звернення до суду за захистом своїх прав, коли рішення ВККС із рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом має право розглядати подану рекомендацію та ухвалювати за нею відповідне остаточне рішення.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року - без змін.

Керуючись статтями 242, 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду