Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 604/264/17

Провадження № 11-1219апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача СаприкіноїІ.В.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Підволочиського районного споживчого товариства (далі - Підволочиське споживче товариство) на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2018 року (у складі колегії суддів Яворського І. О., Попка Я. С., Обрізка І. М.) у справі за позовом Підволочиського районного споживчого товариства до Підволочиської селищної ради Тернопільської області (далі - Сільрада), третя особа ОСОБА_3, про скасування рішення,

УСТАНОВИЛА:

У березні 2017 року Підволочиське споживче товариство звернулося до Підволочиського районного суду Тернопільської області з позовом до Сільради, у якому просило скасувати рішення від 17 вересня 2015 року № 1694 «Про скасування рішення виконавчого комітету селищної ради народних депутатів від 12 грудня 1996 року № 153 «Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському споживчому товариству».

Підволочиський районний суд Тернопільської області постановою від 28 листопада 2017 року позов задовольнив. Скасував оспорюване рішення Сільради від 17 вересня 2015 року № 1694.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 01 березня 2018 року скасував постанову Підволочиського районного суду Тернопільської області від 28 листопада 2017 року та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України

(далі - КАС України; у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»; далі - Закон № 2147-VІІІ), оскільки спір у справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Позивачу роз'яснено, що спірні правовідносини регламентовані нормами Цивільного процесуального кодексу України, оскільки якщо особа вбачає порушення своїх прав у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Не погодившись із таким судовим рішенням апеляційної інстанції, у квітні 2018 року Підволочиське споживче товариство звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2018 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11 жовтня 2018 року передав вказану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судове рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.

12 грудня 1996 року виконавчим комітетом Сільради прийнято рішення № 153, за п. 1 якого вирішено визнати право власності на будівлі споживчої кооперації на території селища Підволочиськ, що знаходяться на балансі Підволочиського споживчого товариства (згідно додатком до цього рішення 27 об'єктів, серед яких під № 26 - «ринок зі всіма будівлями»), а п. 2 цього рішення Підволочиському споживчому товариству дозволено через бюро технічної інвентаризації виготовити всю необхідну документацію на право власності на об'єкти, вказані в додатку до рішення, з видачею свідоцтв на кожен із них.

Згідно рішення від 12 грудня 1996 року № 153 на зазначені в додатку до нього об'єкти, зокрема, на «ринок зі всіма будівлями» (критий торговий павільйон з адміністративними приміщеннями, торговий павільйон з складськими приміщеннями, вбиральня), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, Сільрада видала Підволочиському споживчому товариству свідоцтво про право власності від 09 липня 1998 року, зареєстрованого Підволочиським районним бюро технічної інвентаризації 17 липня 1998 року за № 27.

01 вересня 1997 року на підставі рішення Підволочиської ради народних депутатів від 27 серпня 1997 року №237 Сільрада видала Підволочиському споживчому товариству державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,221 га під об'єктом «Підволочиський продовольчий ринок» в АДРЕСА_1 для обслуговування вищезазначених будівель.

09 лютого 2015 року фізичні особи-підприємці, які здійснюють торговельну діяльність - роздрібну торгівлю з лотків на ринку по АДРЕСА_1, звернулися до Сільради із заявою про створення Тимчасової контрольної комісії з метою вивчення та врегулювання конфліктної ситуації, що склалася на ринку, а саме перешкоджання здійсненню господарської діяльності шляхом проведення будівельних робіт та спалювання будівельного сміття на території ринку.

Підставою для такого звернення слугував продаж майна Підволочиського споживчого товариства з аукціону 11 липня 2013 року, за результатами якого переможцем був визнаний приватний підприємець ОСОБА_4, а 22 липня 2013 року між Підволочиським споживчим товариством (продавець) та приватним підприємцем ОСОБА_4 (покупець) укладено договір купівлі-продажу комплексу будівель і споруд ринку, в тому числі й торговий павільйон з адміністративними приміщеннями загальною площею 413,5 кв. м, торговий павільйон із складськими приміщеннями загальною площею 135,0 кв. м, вбиральню загальною площею 71,0 кв. м, два торгових піднавіси загальною площею 103,4 кв. м, загальна площа згідно техпаспорта 722,9 кв. м.

31 липня 2014 року приватний підприємець ОСОБА_4 подарував вищезазначений комплекс будівель ОСОБА_3 (як фізичній особі), право власності на який зареєстровано за останнім в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 31 липня 2014 року.

За результатами розгляду заяви фізичних осіб-підприємців, які здійснюють торговельну діяльність - роздрібну торгівлю з лотків на ринку по АДРЕСА_1, 17 квітня 2015 року Сільрада прийняла рішення № 1576, яким вирішила створити Тимчасову контрольну комісію щодо вивчення спірної ситуації, що створилась на ринку.

17 вересня 2015 року Сільрада прийняла рішення № 1694, яким скасувала рішення свого виконавчого органу від 12 грудня 1996 року № 153 «Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському споживчому товариству», та продовжила повноваження Тимчасової контрольної комісії селищної ради щодо вивчення ситуації на ринку в АДРЕСА_1.

Вважаючи рішення органу місцевого самоврядування від 17 вересня 2015 року протиправним і прийнятим всупереч Конституції України та вимогам Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР), Підволочиське споживче товариство звернулося до суду із цим адміністративним позовом на захист своїх порушених прав та законних інтересів.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції й аргументи, наведені у відзиві, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Україниє переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень

(нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - акт індивідуальної дії.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Предметом судового розгляду у цій справі є вимоги суб'єкта господарювання до органу місцевого самоврядування щодо визнання недійсним рішення про скасування рішення його виконавчого органу, яким за позивачем було визнано право власності на нерухоме майно.

Тобто позовні вимоги Підволочиського споживчого товариства спрямовані на відновлення вже набутого ним у встановленому законом порядку права власності на нерухоме майно (комплекс будівель і споруд ринку), що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Крім того, у цій справі зачіпаються не тільки майнові права позивача, але й майнові права та інтереси фізичної особи ОСОБА_3, який є третьою особою у справі щодо права володіти та розпоряджатись зазначеним нерухомим майном, а тому цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України; у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ч. 4 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі і її розгляд в порядку цивільного судочинства є обґрунтованим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Виходячи з викладеного та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Підволочиського районного споживчого товариства залишити

без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В.СаприкінаСудді: Н.О.Антонюк С.В.Бакуліна В.В.Британчук Д.А.Гудима В.І.Данішевської О.С.Золотніков О.Р.Кібенко В. С Князєв Л.М.Лобойко Н.П.Лященко О.Б.Прокопенко Л.І.Рогач О.М.Ситнік В.Ю.Уркевич О.Г.Яновська