Історія справи

Постанова ВП ВС від 25.11.2019 року у справі №804/1300/18
Ухвала КАС ВП від 07.02.2019 року у справі №804/1300/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 804/1300/18

Провадження № 11-167апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянула в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно - головного спеціаліста відділу з державної реєстрації бізнесу Новомосковської райдержадміністрації Дніпропетровської області Співак Світлани Геннадіївни (далі - державний реєстратор), третя особа - ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення, скасування запису

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2018 року (судді Круговий О. О., Суховаров А. В., Шлай А. В. ),

УСТАНОВИЛА:

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до державного реєстратора, третя особа - ОСОБА_2, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 24 січня 2018 року № 39330339 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира);

- скасувати запис про право власності ОСОБА_2 за номером 24505411 на квартиру, шляхом скасування переходу прав власності від ОСОБА_1 до ОСОБА_2.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що у відповідача не було правових підстав для державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на квартиру, оскільки судове рішення про витребування майна із чужого незаконного володіння не є правовстановлюючим документом, на підставі якого у особи виникає право власності на нерухоме майно. Також позивачка зауважила, що державний реєстратор протиправно проігнорував наявність трьох арештів на вказане нерухоме майно.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 10 травня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовив.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, вчиняючи дії щодо реєстрації права власності, при наявності рішення суду, яке набрало законної сили, та необхідного переліку документів для проведення державної реєстрації речових прав, діяв у межах чинного законодавства.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 5 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково: рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За висновком цього суду спір у справі є цивільно-правовим та, з огляду на суб'єктний склад сторін спору, має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2018 року, а справу направити до суду апеляційної інстанції для провадження розгляду.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі наводить доводи про те, що спір у справі належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки є публічно-правовим.

Позивачка наводить доводи про те, що спірні правовідносини у справі стосуються виключно неправомірних, на її думку, дій державного реєстратора щодо реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 6 лютого 2019 року відкрив касаційне провадження.

19 лютого 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 6 статті 346 КАС.

Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 лютого 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіній І. В.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 березня 2019 року прийняла цю справу до розгляду та призначила її розгляд у порядку письмового провадження, оскільки в касаційній скарзіОСОБА_1 просить скасувати судове рішення у зв'язку з порушенням правил предметної юрисдикції.

3 червня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 11/0/30-19, виданого на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 "Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду", відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 3 червня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенку О. Б.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах установлених статтею 341 КАС наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 11 лютого 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, позивачка придбала квартиру.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 25 січня 2018 року № 111706635, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності на квартиру за ОСОБА_2, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 січня 2018 року за індексним номером 39330339, номер запису про право власності - 24505411.

Підставою для прийняття відповідачем рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_2 стали: договір купівлі-продажу, реєстровий номер 3281, виданий 12 квітня 1996 року, видавник - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуніна І. О.; рішення Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2017 року у справі № 201/11108/16-ц та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2017 року у справі № 22-ц/774/5633/17.

Не погодившись із рішенням відповідача від 24 січня 2018 року № 39330339, позивачка звернулась до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини 1 статті 4 КАС).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У пункті 7 частини 1 статті 4 КАС визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Як установив суд, оскаржуваним рішенням державний реєстратор оформив державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об'єкт нерухомого майна, а саме на квартиру.

З наведених вище обставин справи вбачається, що спір у ній виник між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з приводу набуття останньою права власності на об'єкт нерухомого майна відповідно до рішення державного реєстратора, яке позивач просить скасувати.

Механізм визнання права власності на той чи інший об'єкт за певним суб'єктом визначений Цивільним кодексом України.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.

У справі, що розглядається, оскаржуються реєстраційні дії щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а тому цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивачки у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Розгляд спору в межах адміністративного судочинства не захистить належним чином права позивачки, адже, окрім надання оцінки діям та рішенню державного реєстратора, позивачка фактично вимагає і встановлення обставин та надання оцінки правомірності набуття ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно (квартиру), а суд у порядку адміністративного судочинства позбавлений можливості надавати оцінку правомірності набуття фізичною особою права власності.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про те, що на спірні правовідносини не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Так, правовідносини у справі пов'язані із реєстрацією майнових прав у зв'язку з набуттям третьою особою права власності на спірні об'єкти нерухомого майна, тобто випливають із цивільно-правових відносин.

Незважаючи на те, що свої вимоги позивачка обґрунтовує неналежним виконанням державним реєстратором владних (управлінських) функцій, однак, суть спірних правовідносин стосується саме майнового інтересу позивачки, право власності якого на спірне нерухоме майно було припинене у зв'язку з прийняттям відповідачем оскаржуваного рішення.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами ЦПК.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року № 11-96апп18,11-192апп18, (справи № 826/366/16,815/6956/15 відповідно) та від 30 жовтня 2018 року № 11-575апп18 (справа № 805/1794/14), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цього висновку.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для закриття провадження в цій справі. Оскільки спір у справі не є публічно-правовим, то має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За правилами частини 1 статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржуване судове рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків суду апеляційної інстанції скаржниця не спростувала, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частини 6 статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді:Н. О. АнтонюкО. Р. Кібенко Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л.

ВласовВ. В. Пророк М. І. ГрицівЛ. І. Рогач Д. А. ГудимаО. М. Ситнік В. І.

ДанішевськаО. С. Ткачук Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. С. ЗолотніковО. Г.

Яновська