Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2023 року

м. Київ

Справа № 990/162/22

Провадження № 11-153заі22

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Чумаченко Т. А., Штелик С. П.

розглянула в порядку письмового провадженняапеляційну скаргу ОСОБА_1 про перегляд ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 грудня 2022 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Етичної ради про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИЛА:

1. У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як до суду першої інстанції з позовом до Етичної ради, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Етичної ради від 01 листопада 2022 року № 70 «Про невідповідність кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності для зайняття посади члена Вищої ради правосуддя» (далі - Рішення № 70).

Як на правову підставу поданого позову, ОСОБА_1 , зокрема, покликається на статтю 55 Конституції України, статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), пункт 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (далі - Закон № 1635-IX), пункт третій розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Твердить, що висновки Етичної ради, викладені в Рішенні № 70, є необґрунтовані, позаяк нею надано всі необхідні пояснення, які спростовують ці висновки, зокрема, щодо:

- недекларування місця проживання ОСОБА_2 (чоловіка позивачки) у місті Києві у 2019 році;

- незазначення в майнових деклараціях вартості автомобілів, що належали позивачці на праві користування;

- публікації статті «Загальна теорія доказів та доказування»;

- публікації апробаційної праці «Спеціальні вимоги до суддів вищих спеціалізованих судів»;

- несумлінності при розгляді позивачкою справ про адміністративні правопорушення за статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Вважає, що розгляд та ухвалення рішень Етична рада провадила з порушенням встановленого законом порядку.

Наводить обґрунтування порушення оскаржуваним Рішенням № 70 її прав, що дає їй підстави для звернення з позовом до суду.

2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 грудня 2022 року відмовив у відкритті провадження у справі, покликаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в подібних спорах, згідно з якими позов ОСОБА_1 не лежить у площині правовідносин, які визначені пунктом 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1635-IX та частиною третьою розділу VII «Перехідні положення» КАС України. Відтак підсумував, що спір, якого стосується зазначений позов, не належить до юрисдикції судів України (з-поміж іншого, його не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства).

3. ОСОБА_1 не погодилася із цим рішенням суду і звернулася до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, а справу направити для продовження розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що в силу положень Конституції України (статті 55, 124, 125), Конвенції (статті 6, 8, 13), Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1635-IX (пункт 5 розділу II) та Перехідних положень КАС України (пункт 3 розділу VII) суд першої інстанції мав би прийняти до розгляду подану позивачкою позовну заяву, а не відмовляти у відкритті провадження у справі, позаяк така відмова порушує її право на доступ до суду та є втручанням у її приватне життя.

Авторка скарги вважає, що аналіз Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) та Закону № 1635-IX дозволяє стверджувати, що висновки Етичної ради про невідповідність кандидатів на посаду члена Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) критеріям професійної етики та доброчесності є тими факторами, що зумовлюють самостійні правові наслідки, оскільки позбавляють кандидатів права претендувати на зайняття посади члена ВРП та мають для них остаточний характер, адже не вимагають надалі затвердження або погодження іншими державними органами.

З покликанням на норми Конституції України КАС України, Конвенції та практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб та кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Рівень доступу до суду, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які спричиняють втручання в її права. У зв`язку з цим констатує, зокрема, що:

- рішення, дії або бездіяльність Етичної ради відносно порядку обрання (призначення) на посади членів ВРП підлягають судовому оскарженню;

- Рішення № 70 створює самостійні правові наслідки, позаяк носить індивідуальний та остаточний характер, бо не вимагає надалі затвердження або погодження іншими державними органами.

Зазначає, що за положеннями статей 6, 13 Конвенції та частини другої статті 55 Конституції України порушене (Рішенням № 70) право підлягає захисту саме шляхом оскарження його в суді.

Наголошує, що Рішення № 70 позбавило її можливості претендувати на зайняття посади члена ВРП, що своєю чергою є виявом втручання в її право на приватне життя і таких його складових, як право на доступ до професії, на особистий розвиток, на встановлення стосунків з оточуючим світом та іншими людьми в аспекті розвитку та формування відносин професійного та ділового характеру, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції.

Доводить, що висновки суду про те, що «спір з Етичною радою з приводу оскарження її рішень, дій або бездіяльності (крім як щодо оцінювання членів Вищої ради правосуддя), зокрема оскарження висновку щодо відповідності (невідповідності) кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя критеріям професійної етики та доброчесності, а також списку кандидатів, рекомендованих для обрання на цю посаду, не належить до юрисдикції судів України (приміром, не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства), а Етична рада у таких правовідносинах не є суб`єктом владних повноважень, який може бути відповідачем», - є неправильними і такими, що суперечать нормам Основного Закону України (статті 55, 124, 125).

Підсумовуючи авторка скарги висновує, що Верховний Суд є судом першої інстанції для розгляду питань щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органу, який має повноваження оцінювати членів ВРП, а цим органом є Етична рада, яка, зокрема, надає висновки відповідності кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності.

Суд першої інстанції безпідставно, необґрунтовано та незаконно розмежував (за критерієм можливості судового оскарження) рішення Етичної ради у правовідносинах щодо перевірки кандидатів на посаду члена ВРП та рішення Етичної ради щодо оцінювання діючих членів ВРП, адже такі рішення ухвалюються одним і тим самим органом - Етичною радою і з використанням цим органом одних і тих повноважень.

4. Відповідач через свого представника подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що вона (апеляційна скарга) задоволенню не підлягає, позаяк доводи, викладені в ній, не спростовують правильності висновків суду, що зроблені в світлі усталеної практики Верховного Суду у подібних справах.

Вважає, що твердження позивачки про те, що суд, коли постановляв оскаржувану ухвалу, незаконно розмежував рішення Етичної ради у правовідносинах стосовно перевірки кандидатів на посаду члена ВРП та рішення Етичної ради стосовно оцінювання діючих членів ВРП за критерієм можливості судового оскарження, не відповідає дійсності, позаяк можливість судового оскарження пов`язана насамперед з наявністю відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, що є обов`язковою умовою надання правового захисту.

До ухвалення остаточного рішення органом, визначеним статтею 131 Конституції України, рішення Етичної ради не може самостійно порушувати права, свободи та інтереси позивачки на момент її звернення до суду, а можливість оскарження рішень Етичної ради, що стосуються діючих членів ВРП, прямо передбачена Законом № 1635-IX.

Відповідач також заначив, що доводи позивачки про те, що наявність обмежень, що накладаються на доступ до професії, зачіпає її право на приватне життя, не є вагомими й переконливими з огляду на конкурсні засади відбору кандидатур для обрання (призначення) членів ВРП, з якими вона була ознайомлена, подаючи документи для участі в цьому конкурсі.

Звідси, дотримання передбаченого законом порядку проведення конкурсу на посаду члена ВРП не дає підстав стверджувати про наявність обмежень у доступі до посади.

З огляду на викладене відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

5. Велика Палата від 11 січня 2023 року відкрила провадження у справі, а ухвалою від 23 січня 2023 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження.

6. Обставини справи коротко можна викласти так.

Позивачка з грудня 2009 року є суддею Ківерцівського районного суду Волинської області та нею подано документи для участі в конкурсі на посаду члена ВПР від з`їзду суддів України.

Етична рада 21 липня 2022 року прийняла рішення № 33 «Про допуск до співбесіди кандидатів на посаду члена Вищої ради правосуддя від з`їзду суддів України», яким, зокрема, допущено позивачку до співбесіди.

31 серпня 2022 року Етична рада провела співбесіду з позивачкою, а 01 листопада 2022 року прийняла Рішення № 70.

ОСОБА_1 не примирилася з рішенням Етичної ради та звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як до суду першої інстанції з позовом про визнання протиправним та скасування Рішення № 70.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 грудня 2022 року відмовив у відкритті провадження.

ОСОБА_1 не погодилися з рішенням суду й оскаржила його до Великої Палати.

7. Велика Палата дослідила наведені в апеляційній скарзі доводи, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішення і не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й направити справу для вирішення питання про відкриття провадження.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

За змістом пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень (частина перша статті 5 КАС України).

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає в захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.

Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Ради, , рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів ВРП, щодо питань обрання (призначення) на посади членів ВРП, звільнення їх з таких посад, (частина четверта статті 22 КАС України в редакції Закону №1635-IX, який набрав чинності 05 серпня 2021 року).

Законом № 1635-IX доповнено розділ VII «Перехідні положення» КАС України пунктом 3, відповідно до якого Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо рішень, дій чи бездіяльності органів, які оцінюють членів ВРП відповідно до цього Закону.

8. Суд першої інстанції, коли ухвалював рішення про відмову у відкритті провадження у справі, покликався на правові висновки Великої Палати, за якими Верховний Суд є судом першої інстанції для розгляду питань щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органу, який має повноваження оцінювати членів ВРП. Цим органом є Етична рада як стосовно власне такого оцінювання, так і стосовно сприяння органам, що обирають (призначають) членів Ради, у встановленні відповідності кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності. Проте, як виснувала Велика Палата, це не означає, що всі спори з Етичною радою належать до предметної юрисдикції адміністративного суду.

Правовий статус Етичної ради визначено статтею 91 Закону Закон № 1798-VIII та пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1635-IX.

За частиною першою статті 91 Закону 1798-VIII Етична рада утворюється з метою сприяння органам, що обирають (призначають) членів ВРП, у встановленні відповідності кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності.

Етична рада для здійснення своїх повноважень ухвалює та оприлюднює на офіційному вебсайті Ради обґрунтований висновок щодо відповідності кожного кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності, складає та оприлюднює список кандидатів, рекомендованих Етичною радою для обрання (призначення) на посаду члена ВРП; надсилає органу, що обирає (призначає) члена Ради, висновок щодо кожного кандидата та список кандидатів, рекомендованих Етичною радою для обрання (призначення) на посаду члена ВРП (пункти 8, 9 частини двадцятої статті 91 Закону № 1798-VIII).

До того ж, пункт 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1635-IX встановлює, що Етична рада протягом шести місяців з дня затвердження її персонального складу одноразово здійснює оцінювання відповідності членів ВРП (крім Голови Верховного Суду), обраних (призначених) на посаду члена Ради до набрання чинності цим Законом, критеріям професійної етики та доброчесності для зайняття посади члена ВРП.

Порядок та черговість оцінювання відповідності діючих членів та кандидатів у члени Ради критеріям професійної етики та доброчесності визначаються Етичною радою з урахуванням можливості здійснення повноважень ВРП згідно з Конституцією України.

Для цілей такого оцінювання Етична рада діє відповідно до положень частин одинадцятої - вісімнадцятої, двадцятої, двадцять першої статті 91 Закону № 1798-VIII.

За результатами одноразового оцінювання Етична рада може ухвалити рішення про внесення до відповідного органу, що обрав (призначив) члена ВРП, мотивованої рекомендації про звільнення члена Ради з підстав, визначених пунктами 3-5 частини першої статті 24 Закону № 1798-VIII.

За результатами розгляду мотивованої рекомендації про звільнення члена ВРП орган, що обрав (призначив) члена Ради, може ухвалити таке рішення: 1) про задоволення рекомендації та звільнення члена ВРП з посади; 2) про відхилення рекомендації Етичної ради про звільнення члена ВРП.

Рішення Етичної ради за результатами одноразового оцінювання відповідності членів Ради (крім Голови Верховного Суду), обраних (призначених) на посаду до набрання чинності цим Законом, критеріям професійної етики та доброчесності оприлюднюються на офіційному вебпорталі судової влади України (абзаци перший-третій, п`ятий, восьмий, чотирнадцятий пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1635-IX).

Суд першої інстанції мотивував далі, що Велика Палата з посиланням на норми статті 131 Конституції України, статті 91 Закону № 1798-VIII, пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1635-IX виснувала, що Етична рада є допоміжним органом, який лише сприяє суб`єктам обрання (призначення) членів Ради у встановленні відповідності кандидата на цю посаду критеріям професійної етики та доброчесності, не маючи при цьому повноважень ухвалювати остаточне рішення щодо призначення на цю посаду або звільнення з неї.

Остаточні рішення, які створюють правові наслідки для кандидатів на посаду членів ВРП, ухвалюються саме за результатами голосування з`їзду суддів України, з`їзду адвокатів України, всеукраїнської конференції прокурорів, з`їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, Верховної Ради України (щодо обрання членів ВРП), а також Президентом України (щодо їх призначення) - суб`єктами обрання (призначення) членів Ради згідно зі статтею 131 Конституції України. Відповідно таке рішення суб`єкта обрання чи призначення на посаду члена ВРП має правове значення винятково для особи, щодо якої воно постановлене, і може бути оскаржено в судовому порядку лише такою особою.

Висновки Етичної ради щодо відповідності або невідповідності кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності самі по собі не мають наслідком обрання/призначення на відповідну посаду, а є лише однією з умов для розгляду цих питань компетентним органом (етапом у процедурі обрання/призначення члена ВРП), тобто не зумовлюють самостійних правових наслідків, а відтак не можуть бути самостійним предметом судового розгляду.

З урахуванням послідовності (стадійності) прийняття рішення про обрання / призначення члена ВРП судовий контроль має здійснюватися щодо остаточного рішення, яке уповноважені приймати з`їзд суддів України, Президент України, Верховна Рада України, з`їзд адвокатів України, всеукраїнська конференція прокурорів, з`їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. В іншому випадку може виникати ситуація, за якої оцінка наявності або відсутності підстав для обрання / призначення кандидата на посаду члена Ради буде надана до вирішення цього питання компетентним суб`єктом або всупереч волі органу, який сприяє обранню/призначенню членів ВРП.

Спір з Етичною радою з приводу оскарження її рішень, дій або бездіяльності (крім як щодо оцінювання членів ВРП), зокрема оскарження висновку щодо відповідності (невідповідності) кандидата на посаду члена Ради критеріям професійної етики та доброчесності, а також списку кандидатів, рекомендованих для обрання на цю посаду, не належить до юрисдикції судів України (як-от, не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства), а Етична рада в таких правовідносинах не є суб`єктом владних повноважень, який може бути відповідачем. Водночас до предметної юрисдикції адміністративного суду належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності Етичної ради у зв`язку з оцінюванням нею членів ВРП, як це визначено пунктом 5 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 1635-IX і пунктом 3 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 1635-IX.

9. Велика Палата погоджується з висновками суду першої інстанції, через те що вони кореспондуються з висновками викладеними в постанові від 10 листопада 2022 року (справа № 990/120/22).

Велика Палата вкотре наголошує, що оцінка відповідності, зосібна, позивачки критеріям професійної етики та доброчесності здійснювалась винятково як кандидата на посаду члена ВРП в рамках конкурсної процедури. У межах неї Етична рада тільки складає висновок щодо відповідності кожного кандидата критеріям професійної етики та доброчесності, а також список кандидатів, рекомендованих для обрання на посаду члена ВРП. Таке складання не є виконанням публічно-владних управлінських функцій щодо кандидатів.

Законодавство України не гарантує право стати членом ВРП, а тільки надає право взяти участь у відповідному конкурсному відборі. Непроходження особою одного з проміжних етапів цього відбору не створює негативних наслідків для кар`єри такої особи, вона не позбавляється посади, яку займала на момент проходження конкурсу, не припиняє здійснювати діяльність, яку на той час здійснювала, та не має перешкод для того, щоби взяти участь у конкурсі на посаду члена ВРП у майбутньому, тощо.

Велика Палата пам`ятає, що Етична рада є допоміжним органом, який сприяє суб`єктам обрання (призначення) членів ВРП у встановленні відповідності кандидата саме на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності. Звідси обставини та висновки про невідповідність або наявність обґрунтованих сумнівів щодо відповідності особи станом на конкретний момент певним особливим спеціальним вимогам, які ставляться до неї як кандидата на посаду члена ВРП, викладені в рішенні Етичної ради, ухваленому за результатами проведеного оцінювання, не мають преюдиційного характеру під час майбутньої участі цієї особи в інших оцінюваннях, відборах, конкурсах тощо. Оскаржуване рішення Етичної ради не може впливати на гарантії справедливого процесу проведення компетентним органом відбору, конкурсу, оцінювання тощо, у якому особа братиме участь у майбутньому, як і не позбавляє права на ефективні засоби правового захисту у випадку його порушення цим органом.

10. Стосовно доводів апеляційної скарги щодо обмеження в доступі до суду, то Велика Палата вважає за необхідне зазначити таке.

ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетятка та Шереметьєв проти України»).

У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

11. Законодавство України спрямоване на те, щоби гарантувати стабільність правової системи, зокрема діяльності конституційних органів державної влади. Оскарження рішення Етичної ради про невідповідність кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності для зайняття цієї посади не може створювати наслідки для конкретної конкурсної процедури, серед іншого перешкоджати їй, унеможливлювати продовження, зумовлювати перегляд її результатів, створених суб`єктами призначення членів ВРП. Тому обмеження у доступі до суду щодо такого оскарження має легітимну мету.

Отож, з огляду на те, що встановлена Етичною радою невідповідність кандидата (кандидатки) станом на певний момент у часі критеріям професійної етики та доброчесності має значення тільки для його участі у конкретному конкурсному відборі та не створює юридичних наслідків для можливої подальшої цієї особи в інших оцінюваннях, відборах, конкурсах тощо, відмова у відкритті провадження в адміністративній справі про визнання незаконним і скасування рішення Етичної ради про невідповідність кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності для зайняття цієї посади є пропорційним наведеній вище легітимній меті та не нівелює суті права на доступ до суду.

12. Інші міркування і твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваній ухвалі.

13Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Міркування і твердження, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваній ухвалі.

З огляду на це Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що суд прийняв правильне рішення, тому підстав для втручання й скасування ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 грудня 2022 року немає.

Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 грудня 2022 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 266, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: В. В. Британчук К. М. Пільков

Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко

І. В. Григор`єва І. В. Ткач

Д. А. Гудима О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

І. В. Желєзний Т. А. Чумаченко

О. С. Золотніков С. П. Штелик

В. С. Князєв