П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 533/934/15-ц

Провадження № 14-62цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу військової частини А1546 на ухвалу Козельщинського районного суду Полтавської області від 23 вересня 2015 року (суддя Оксенюк М.М.) та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 10 серпня 2016 року (судді Обідіна О. І., Бутенко С. Б., Панченко О. О.) у цивільній справі за позовом військової частини А1546 до ОСОБА_3 про стягнення вартості речового забезпечення і

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2015 року військова частина А1546 звернулася до суду з позовом, у якому просила суд стягнути зі ОСОБА_3 вартість речового забезпечення в сумі 877 грн 74 коп. та судовий збір.

Позовну заяву мотивовано тим, що у зв'язку зі звільненням з військової служби та припиненням службових відносин з військовою частиною А1546 відповідач зобов'язаний відшкодувати вартість речового забезпечення, що передбачено Положенням про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 (далі - Положення № 1444 ). З підстав статей 526, 623 Цивільного кодексу України військова частина А1546 просила задовольнити позов.

Козельщинський районний суд Полтавської області ухвалою від 23 вересня 2015 року військовій частині А1546 відмовив у відкритті провадження у справі за позовом до ОСОБА_3 про стягнення вартості речового забезпечення.

Ухвалу мотивовано тим, що між сторонами виник спір з приводу проходження публічної служби та звільнення з неї, який відповідно до пункту 2 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) віднесено до компетенції адміністративних судів.

Апеляційний суд Полтавської області ухвалою від 10 серпня 2016 року апеляційну скаргу військової частини А1546 відхилив. Ухвалу Козельщинського районного суду Полтавської області від 23 вересня 2015 року залишив без змін.

Ухвалу мотивовано тим, що спірні правовідносини стосуються проходження публічної служби і звільнення з неї, оскільки позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача вартість виданих йому предметів речового майна, строки носіння яких з урахуванням зносу не закінчилися, у зв'язку зі звільненням його з військової служби за службовою невідповідністю.

У серпні 2016 року військова частина А1546 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані ухвали, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір у справі виник щодо стягнення заборгованості, тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження в зазначеній справі, а ухвалою від 09 листопада 2017 року справу призначено до розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15 січня 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 08 лютого 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на те, що військова частина А1546 оскаржує судові рішення з підстав порушення правил юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2018 року справу прийнято до розгляду.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у зазначеній редакції) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що військова частина А1546 звернулася до суду з позовом про стягнення зі ОСОБА_3 вартості речового забезпечення відповідно до Положення № 1444 у зв'язку з його звільненням з військової служби та припиненням службових відносин.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена в частині першій статті 19 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII).

Разом з тим відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема - на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Аналогічна норма закріплена у пункті 2 частини першої статті 19 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII).

Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 15 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій).

При цьому стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).

З огляду на вказані норми можна зробити висновок, що законодавець встановив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав і свобод фізичних та юридичних осіб за допомогою процесуального закону.

В пункті 1 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) справу адміністративної юрисдикції, визначено як публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень.

Отже, участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.

Однією з визначальних особливостей адміністративного судочинства також є те, що позивачем в адміністративній справі може бути як фізична, так і юридична особа, яка вважає порушеними свої права, свободи чи інтереси, а відповідачем, за загальним правилом, - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові або службові особи (частини друга та третя статті 50 КАС України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).

При цьому, частиною четвертою статті 50 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) передбачено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративними позовомами суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Тобто, за пунктом 5 частини четвертої статті 50 КАС суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, виключно для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

Водночас за змістом статті 177 Цивільного кодексу України майно є об'єктом цивільних прав.

Отримавши речове майно, ОСОБА_3 набув право власності на нього.

Відповідно до пункту 29 Положення №1444 у разі звільнення військовослужбовців за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту, засудженням особи до позбавлення волі або обмеженням волі за вироком суду, що набрав законної сили, вартість виданих їм предметів речового майна, строки носіння яких не закінчилися, утримується з них з урахуванням зносу.

У справі, що розглядається, спір виник щодо правомірності набуття ОСОБА_3 права власності на речове майно та стягнення з нього частини вартості цього майна, як набутого без достатньої правової підстави, тобто спір має приватно-правовий характер.

Окрім того, спір у даній справі не можна вважати публічно-правовим спором з приводу прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, оскільки він не пов'язаний з захистом прав громадянина від порушень з боку суб'єкта владних повноважень. Також, спір не підпадає під дію пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС України, оскільки стосується відшкодування вартості речового майна, що стало власністю громадянина ОСОБА_3

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, помилково вважав спір між сторонами публічно-правовим, таким, що пов'язаний з проходженням та звільненням з публічної служби та необгрунтовано відмовив позивачу у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України (у редакції, яка була чинною на час вчинення відповідної процесуальної дії).

Частиною 4 статті 406 ЦПК України (у чинній редакції) передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України (у чинній редакції) підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

ВеликаПалата Верховного Судувважає, що ухвалу Козельщинського районного суду Полтавської області від 23 вересня 2015 рокута ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 10 серпня 2016 року постановлено з порушенням норм процесуального права, а тому зазначені судові рішення відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України (у чинній редакції) необхідно скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 402-404, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу військової частини А1546 задовольнити.

Ухвалу Козельщинського районного суду Полтавської області від 23 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 10 серпня 2016 рокускасувати, справу направити до суду першої інстанції для розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська