Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2015 року Справа № 904/3200/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Полянського А.Г.,

суддів: Кравчука Г.А., Мачульського Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпродзержинської міської радина постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.07.2015у справі Господарського суду№ 904/3200/14 Дніпропетровської областіза позовомДніпродзержинської міської радидотовариства з обмеженою відповідальністю "Азоврітейл"про та за зустрічним позовом до провизнання укладеним договору оренди товариства з обмеженою відповідальністю "Азоврітейл" Дніпродзержинської міської ради визнання протиправним та скасування рішення

в судовому засіданні взяли участь представники (за первісним позовом):

позивача:не з'явились;відповідача:Іващук П.В., дов. від 31.12.2014 № 11;

В С Т А Н О В И В:

У травні 2014 року Дніпродзержинська міська рада (далі - Рада) звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просила визнати укладеним договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,1099 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області, між Радою (ЄДРПОУ 24604168) та товариством з обмеженою відповідальністю "Азоврітейл" (далі - Товариство) (ЄДРПОУ 35514807, вул. Арктики, 1 "В", м. Донецьк) в редакції, викладеній у позовній заяві (т. 1, а.с. 4-7). 18.09.2014 Радою було подано заяву про уточнення позовних вимог (т. 1, а.с. 181), якою уточнено редакцію п. 1 проекту договору, який Рада просить визнати укладеним.

Позовні вимоги Рада, посилаючись на норми Конституції України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України), Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Податкового кодексу України, Закону України "Про оренду землі", Закону України "Про оцінку земель", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" обґрунтувала тим, що Товариство не виконало обов'язок щодо укладення з Радою договору оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області, площею 0,1099 га, після набуття у власність розташованого на ній нерухомого майна, та не виконало вимог рішення Ради від 29.07.2011 № 156-10/VІ "Про набуття (припинення) юридичними та фізичними особами права користування земельними ділянками несільськогосподарського призначення по матеріалах інвентаризації", яким йому було надано цю земельну ділянку в оренду та зобов'язано в тридцятиденний термін укласти відповідний договір оренди землі. Товариство проігнорувало пропозицію підписати направлений йому Радою проект договору оренди землі, у зв'язку з чим він підлягає визнанню укладеним у судовому порядку.

У червні 2014 року Товариство звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із зустрічною позовною заявою, у якій просило визнати протиправним та скасувати рішення Ради від 29.07.2011 № 156-10/VI "Про набуття (припинення) юридичними та фізичними особами права користування земельними ділянками несільськогосподарського призначення по матеріалах інвентаризації" в частині, що стосується Товариства.

Зустрічні позовні вимоги Товариство, посилаючись на норми ЗК України, Закону України "Про оренду землі", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про землеустрій" та Закону України "Про державний земельний кадастр" обґрунтовувало тим, що спірне рішення Ради від 29.07.2011 № 156-10/VI прийнято без розробки та затвердження належної технічної документації. Окрім того, на момент винесення спірного рішення Ради, вищевказана земельна ділянка не була сформована і зареєстрована у державному земельному кадастрі та не мала кадастрового номеру.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2014 (колегія суддів Татарчук В.О., Колісник І.І., Назаренко Н.Г.) у задоволені як первісного, так і зустрічного позовів відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 (колегія суддів: Антонік С.Г., Чимбар Л.О., Чоха Л.В.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2014 залишено без змін.

Відмову у задоволенні первісного позову мотивовано відсутністю у земельної ділянки, щодо якої Рада просить укласти договір оренди, такої істотної умови договорів оренди землі як її кадастровий номер, що свідчить про невідповідність запропонованої редакції договору оренди землі вимогам чинного законодавства та виключає можливість визнання такого договору укладеним. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, що спірне рішення Ради від 29.07.2011 № 156-10/VI було прийнято на підставі належної технічної документації, копія якої наявна в матеріалах справи, у відповідності та в порядку діючого на той момент законодавства.

Рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2014 в частині відмови у задоволенні первісного позову та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог в редакції з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 18.09.2014. Викладені у касаційній скарзі вимоги Рада обґрунтовує посиланням на обставини справи, положення ст. 638 ЦК України, ст. 181 ГК України, ст. ст. 79, 125 ЗК України, ст. 21 Закону України "Про державний земельний кадастр" та п. 115-1 Тимчасового порядку присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.08 2010 № 749.

Товариство скористалась правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Ради, в якому просить залишити її без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2014 - без змін. Викладені у відзиві вимоги Товариство обґрунтовує тим, що оскаржувані судові акти прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та у відповідності до чинного законодавства України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Ради не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- 27.05.2008 за договором купівлі-продажу гр. ОСОБА_2 відчужила Товариству будівлі продовольчого магазину та кафе-бару з літнім майданчиком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області. Цей договір був зареєстрований 18.06.2008 в реєстрі прав власності на нерухоме майно;

- придбане Товариством нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 0,1099 га, яка знаходилася в оренді гр. ОСОБА_2 на підставі укладеного з Радою договору оренди від 06.09.2002 строком до 30.06.2012. В договорі оренди було значено кадастровий номер - НОМЕР_1

- до моменту укладення з Товариством договору купівлі-продажу нерухомого майна гр. ОСОБА_2 не зверталась до територіального органу Держземагенства України з приводу внесення відомостей до Державного земельного кадастру, оскільки така вимога була встановлена лише з 01.01.2013 на підставі пункту 1 розділу VII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр", який набрав чинності з 01.01.2013;

- у 2008 році філією Українського Державного головного науково-дослідного і виробничого інституту інженерно-технічних і екологічних вишукувань УкрНДІНТВ "ДніпроДІІНТР" було виготовлено технічну документацію із землеустрою, що посвідчує право користування ТОВ "Азоврітейл" земельною ділянкою на якій розташовано будівлю продовольчого магазину та кафе-бару з літнім майданчиком за адресою: АДРЕСА_1, м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області. Відповідність технічної документації вимогам законодавства підтверджується висновком Управління Держкомзему у м. Дніпродзержинську від 26.04.2011 № 2958. В технічній документації вказано кадастровий номер вказаної земельної ділянки - НОМЕР_1

- рішенням Ради від 24.12.2008 № 557-31/V Товариство було зобов'язано оформити документи на право користування земельною ділянкою. 29.07.2011 Радою прийнято рішення № 156-10/VI "Про набуття юридичними та фізичними особами права користування земельними ділянками несільськогосподарського призначення, які надаються у користування по матеріалах інвентаризації", яким, зокрема, Товариству було надано в оренду земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області, площею 0,1099 га та зобов'язано землекористувача укласти протягом тридцяти календарних днів після прийняття цього рішення в управлінні земельних відносин міської ради у встановленому порядку договір оренди земельної ділянки;

- супровідним листом № 04-08/785 від 17.03.2014 Рада направила на адресу Товариства проект спірного договору оренди, підготовленого відділом земельних відносин Ради відповідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 "Про затвердження Типового договору оренди землі";

- Товариство прав на земельну ділянку не оформило, жодних дій щодо укладення запропонованого Радою договору оренди землі не здійснило.

Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог місцевий та апеляційний господарські суди цілком правомірно виходили з наступного.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За приписами частин першої та другої статті 15 Закону України "Про оренду землі" (у редакції на момент направлення Радою Товариству проекту договору) істотними умовами договору оренди землі, зокрема, є кадастровий номер об'єкта оренди. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним.

У відповідності до частин першої, четвертої та дев'ятої статті 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

На момент прийняття Радою рішення від 29.07.2011 № 156-10/VI "Про набуття юридичними та фізичними особами права користування земельними ділянками несільськогосподарського призначення, які надаються у користування по матеріалах інвентаризації" діяв Тимчасовий порядок присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.08 2010 № 749 (далі - Порядок), пунктом 143 якого було встановлено, що кадастровий номер присвоюється земельній ділянці після погодження документації із землеустрою та прийняття рішення про надання земельної ділянки у власність (користування) під час здійснення державної реєстрації земельної ділянки в Поземельній книзі в установленому порядку. Датою присвоєння кадастрового номера є дата відкриття Поземельної книги.

В силу вимог п. 16 Порядку для визначення та присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, переданій у власність (користування) без проведення її державної реєстрації, власник (користувач) такої ділянки або уповноважена ним особа подає до територіального органу Держземагентства за місцезнаходженням земельної ділянки заяву про державну реєстрацію земельної ділянки та копії:

- документа, що посвідчує особу, а для уповноваженої особи також документа, що посвідчує її повноваження;

- документа, що посвідчує право на земельну ділянку;

- копію реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів - для фізичної особи, крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття номера та повідомили про це відповідному органу державної податкової служби, ідентифікаційного коду згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податкового номера - для юридичної особи, документів про внесення плати за формування обмінного файла, здійснення державної реєстрації земельної ділянки, надання витягу з Поземельної книги.

Вказані приписи Порядку свідчать про те, що саме на землекористувача було покладено обов'язок звернення до уповноваженого органу - органу Держземагентства із заявою про державну реєстрацію земельної ділянки, після чого земельній ділянці присвоювався кадастровий номер.

Обов'язок щодо державної реєстрації земельної ділянки покладено на землекористувачів і діючим земельним законодавством (п. 109 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17.10.2012 № 1051).

Між тим, як було з'ясовано судами попередніх інстанцій, у встановленому законом порядку Товариство за державною реєстрацією та присвоєнням земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області кадастрового номеру не зверталось. З листів відділу Держземагентства у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області від 19.05.2014 № 1/04-1880 і від 04.11.2014 № 1/04-3471 вбачається, що інформацію щодо земельної ділянки неможливо надати з підстав відсутності ідентифікатору земельної ділянки у Державному земельному кадастрі (кадастровий номер: НОМЕР_1 у базі Державного земельного кадастру відсутній).

При цьому судами попередніх інстанцій встановлено, що з метою оформлення Товариством прав на земельну ділянку у відповідності до чинного законодавства, Радою 29.08.2014 прийнято рішення №1092-54VI, яким Товариству надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі за адресою: АДРЕСА_1, м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області для розміщення магазину продовольчих товарів.

За таких обставин справи, враховуючи відсутність державної реєстрації земельної ділянки та неприсвоєння їй, у встановленому законом порядку кадастрового номеру, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що вказані обставини виключать можливість укладення договору оренди щодо неї.

Разом із тим, з оскаржуваних судових рішень вбачається, що розгляд позовних вимог здійснювався судами з урахуванням уточнень Ради, викладених у заяві про уточнення позовних вимог від 18.09.2014.

Пунктом 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що ГПК України, зокрема статтею 22, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог, а тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) суд, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову чи;

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи;

- об'єднання позовних вимог, чи;

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правила вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Абзацами 4 та 5 пункту 3.12 наведеної вище постанови пленуму Вищого господарського суду України також роз'яснено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

З заяви Ради про уточнення позовних вимог від 18.09.2014 вбачається, що позивач клопотав про часткову зміну редакції договору, який вона просила визнати укладеним, чим фактично змінювала предмет позову.

Як роз'яснено абзацами 1 та 2 пункту 3.12. зазначеної постанови пленуму Вищого господарського суду України право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК. Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

Враховуючи те, що вказану заяву Радою було подано після початку розгляду справи по суті, місцевий господарський суд мав залишити її без розгляду та здійснювати розгляд позовних вимог про визнання договору укладеним у первісно зазначеній редакції. Вказані обставини також були залишені поза увагою господарського суду апеляційної інстанції.

З позовної заяви Ради вбачається, що первісна редакція договору оренди землі, яку Рада просила визнати укладеною між сторонами взагалі не містила такої умови договору як кадастровий номер земельної ділянки, що з урахуванням раніше наведених положень законодавства в будь-якому випадку виключало можливість визнання його укладеним.

Однак враховуючи те, що допущена місцевим господарським судом процесуальна помилка, в частині розгляду первісного позову, не потягла за собою прийняття неправильних судових рішень у справі, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за можливе залишити постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2014, якими відмовлено у задоволенні первісних позовних вимог - без змін.

Доводи касаційної скарги Ради наведених висновків не спростовують та не впливають на них. Колегія суддів Вищого господарського суду України відхиляє доводи Ради про порушення судами попередніх інстанцій положень пункту 2 частини першої статті 83 ГПК України, у зв'язку з не виходом судами за межі позовних вимог з метою захисту прав і законних інтересів позивача, оскільки до компетенції господарського суду не входить формування редакцій договорів, що підлягають визнанню укладеними між сторонами спору.

Всі інші доводи Ради, що містяться у касаційній скарзі не спростовують остаточних висновків господарських судів попередніх інстанцій та не впливають на них, відтак не можуть слугувати підставою для скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2014 в частині відмови у задоволені первісного позову.

Касаційна скарга Ради не містить заперечень в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства щодо визнання недійсним рішення Ради від 29.07.2011 № 156-10/VІ "Про набуття (припинення) юридичними та фізичними особами права користування земельними ділянками несільськогосподарського призначення по матеріалах інвентаризації".

За результатами перегляду справи в касаційному порядку, виходячи з встановлених обставин справи та діючого на момент прийняття рішення від 29.07.2011 № 156-10/VІ земельного законодавства, колегія суддів касаційної інстанції повністю погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо законності прийняття цього рішення Радою. Відтак, в частині відмови у задоволенні зустрічного позову Товариства постанова Харківського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2014 також підлягають залишенню без змін.

З урахуванням наведеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дніпродзержинської міської ради залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 у справі № 904/3200/14 Господарського суду Дніпропетровської області - без змін.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Суддя Г.А. Кравчук

Суддя Г.М. Мачульський