Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2014 року Справа № 910/16173/13

Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого - судді Малетича М.М.,

суддів: Круглікової К.С.,

Мамонтової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Доппельмайр Зайльбанен Г.м.б.Х." (Doppelmayr Seilbahnen G.m.b.H.), Вольфурт, Австрія, на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.2014 року та рішення господарського суду Закарпатської області від 24.02.2014 року у справі № 910/16173/13 господарського суду Закарпатської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Доппельмайр Зайльбанен Г.м.б.Х." (Doppelmayr Seilbahnen G.m.b.H.), Вольфурт, Австрія, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вішка" про стягнення суми,

за участю представників:

Позивача: Сикалюк Д.Л. дов. № 1567 від 27.05.2013 року

Відповідача: Негода Є.В. дов. б/н від 21.11.2014 року

В с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Доппельмайр Зайльбанен Г.м.б.Х." (Doppelmayr Seilbahnen G.m.b.H.), Вольфурт, Австрія (далі - ТОВ "Доппельмайр Зайльбанен Г.м.б.Х.", Позивач) звернулося господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вішка" (далі - ТОВ "Вішка", Відповідач), з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, про стягнення 246927,62 євро, що еквівалентно 2669813,84 грн., за Контрактом № WAA0001026 від 17.07.2006 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.08.2013 року позовну заяву ТОВ "Доппельмайр Зайльбанен Г.м.б.Х." було надіслано за підсудністю до господарського суду Закарпатської області.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 24.02.2014 року,залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.2014 року, у позові ТОВ ТОВ "Доппельмайр Зайльбанен Г.м.б.Х." відмовлено повністю.

У поданій касаційній скарзі, Позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 1, 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (далі - ЗУ "Про зовнішньоекономічну діяльність", ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просив суд касаційної інстанції скасувати попередні судові рішення у справі та прийняти нове рішення - про задоволення його позову повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 17.07.2006 року між "Доппальмайр Зайльбанен Г.м.б.Х." (Продавець) і ТОВ "Вішка" (Покупець) було укладено зовнішньоекономічний Контракт № WAA0001026 (далі - Контракт) за умовами якого (п. 2.1.) Продавець зобов'язався продати, а Покупець купити обладнання, призначене для будівництва 4-х місної крісельної канатної дороги з фіксованими зажимами в гірськолижному комплексі "Красія", механічне і електричне обладнання у відповідності зданим Контрактом і специфікаціями, доданими в Додатках до Контракту, для початкової продуктивності 984 люд./год. (далі - Товар).

Крім того, Продавець зобов'язався також (п. 2.2.) виконати наступні роботи: розробка проектно-кошторисної документації, шефмонтаж, пуско-налагодження та введення в експлуатацію, а також інструктаж персоналу (далі - роботи), вказані у Додатку № 5 до даного Контракту.

Покупець зобов'язався нести відповідальність за здійснення платежів, порядок яких зафіксовано в ст. 5 даного Контракту та оплачувати усі збори, митні платежі та ін. витрати поза межами Австрії і Росії, а також оплачувати усі транспортні витрати від франко-заводу Вольфурт, Австрія і, відповідно, від франко-заводу Самара, Росія, до і після митної очистки на території України (пункти 3.1., 3.3., 3.4.).

Згідно пунктів 4.1., 4.1.1., 4.1.2., 4.1.3., загальна вартість Контракту становить 1700000,00 євро. Загальна ціна механічного і електричного обладнання зазначена в Додатку № 3 до даного Контракту, яке поставляється з франко-заводу Вольфурт, Австрія, становить 1275000,00 євро. Загальна вартість стальних оцинкованих опор, анкерних болтів і закладних деталей виготовлених на підприємстві "Скадо", яке поставляється з франко-заводу Самара, Росія, становить 255000,00 євро. Загальна вартість робіт, зазначених у Додатку 5 до даного Контракту, становить 170000,00 євро.

У доповненні № 1 до Контракту сторони погодили умови платежів, зокрема (п. 5.1.4.) про здійснення Покупцем оплати 170000,00 євро на протязі 30 днів після надання наступних документів: комерційного акту на загальну суму 170000,00 євро (2 оригінали і 2 копії), акту приймання-передачі за Контрактом у цілому, підписаного сторонами, але не пізніше, ніж через 180 днів після відвантаження останнього транспорту.

При цьому, судами також встановлено, та не заперечується сторонами, що Позивач, згідно умов Контракту, протягом 2006 - 2007 рр. за міжнародними товарно-транспортними накладними (CRM) поставив Відповідачу обладнання канатної дороги, який, у свою чергу, повністю оплатив вартість такого обладнання.

Вимогами ТОВ "Доппальмайр Зайльбанен Г.м.б.Х." у даній справі, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, є стягнення з ТОВ "Вішка" 246927,62 євро, що еквівалентно 2669813,84 грн., з підстав неналежного виконання умов Контракту № WAA0001026 від 17.07.2006 року, в частині оплати виконаних монтажних робіт, з посиланням на положення ст.ст. 525, 526, 530, 549, 552, 624, 625 ЦК України та умови самого Контракту.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний господарський суд, з посиланням на положення ст.ст. 11, 14 ЦК України, ст.ст. 33, 34 ГПК України, та умови Контракту, дійшов висновку про те, що Позивачем не було надано суду доказів, які б підтверджували виконання ним монтажних робіт та прийняття таких робіт Відповідачем у порядку, передбаченому Контрактом, а саме - шляхом підписання сторонами комерційного акту на загальну суму 170000,00 євро та акту приймання-передачі за Контрактом у цілому, як і не надано також документів, що підтверджували б надіслання зазначених актів Відповідачеві, як підставу для здійснення оплати, у зв'язку з чим, дійшов висновку про необґрунтованість вимог Позивача, відмовивши у їх задоволенні.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій у повній мірі погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Судове рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Однак, оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам у повній мірі не відповідають.

Так, згідно ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. Для підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищестоящої організації, за винятком випадків, передбачених законами України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

При цьому, відповідно до ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Також, статтею 43 згаданого Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що сторони договору, згідно зі статтями 5, 10 цього Закону, можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

В даному випадку, оскільки Позивач звернувся з позовом про стягнення суми коштів до господарського суду міста Києва, який своєю ухвалою від 27.08.2013 року надіслав такий позов за підсудністю до господарського суду Закарпатської області, який і прийняв позов ТОВ "Доппальмайр Зайльбанен Г.м.б.Х." до свого провадження, відповідно до вимог ст. 15 ГПК України, даний спір повинен розглядатись за законодавством України.

Крім того, як зазначалося вище, укладений 17.07.2006 року між "Доппальмайр Зайльбанен Г.м.б.Х." і ТОВ "Вішка" зовнішньоекономічний Контракт №WAA0001026 передбачав обов'язок "Доппальмайр Зайльбанен Г.м.б.Х." продати ТОВ "Вішка", а саме: обладнання, призначене для будівництва 4-х місної крісельної канатної дороги з фіксованими зажимами в гірськолижному комплексі "Красія", механічне і електричне обладнання у відповідності зданим Контрактом і специфікаціями, доданими в Додатках до Контракту, для початкової продуктивності 984 люд./год., та виконати роботи вказані у Додатку № 5 до даного Контракту і, зокрема з розробки проектно-кошторисної документації, шефмонтажу, пуско-налагодження та введення в експлуатацію вказаного обладнання.

У свою чергу, ТОВ "Вішка" зобов'язувалось купити Товар, нести відповідальність за здійснення платежів, порядок яких зафіксовано в ст. 5 даного Контракту та оплачувати усі збори, митні платежі та ін. витрати, а також оплачувати усі транспортні витрати до і після митної очистки на території України.

Загальна вартість Контракту становила 1700000,00 євро, з яких загальна вартість робіт, зазначених у Додатку 5 до даного Контракту, становила 170000,00 євро.

У доповненні № 1 до Контракту сторони погодили також умови здійснення платежів і, зокрема щодо оплати ТОВ "Вішка" 170000,00 євро на протязі 30 днів після надання таких документів: комерційного акту на загальну суму 170000,00 євро (2 оригінали і 2 копії) та акту приймання-передачі за Контрактом у цілому, підписаного сторонами, але не пізніше, ніж через 180 днів після відвантаження останнього транспорту.

Однак, як стверджує Позивач у своїй позовній заяві, Відповідач не оплатив виконані ним монтажні роботи за Контрактом у розмірі 246927,62 євро, що еквівалентно 2669813,84 грн.

У зв'язку з цим, відповідно до положень ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір.

Згідно п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, згідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України також передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Крім того, згідно положень ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин. На яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

З огляду на такі положення норм матеріального та процесуального права, умови Контракту, та обставини справи, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні даного позову, в порушення вимог ст.ст. 32, 34, 43 ГПК України, посилався на те, що матеріали справи не містять доказів виконання монтажних робіт за контрактом саме Позивачем, оскільки такі роботи згідно Акту робочої комісії від 06.03.2008 року про готовність закінченого будівництвом об'єкта - пасажирської підвісної канатної дороги для пред'явлення державній приймальній комісії та Акту державної приймальної комісії від 08.04.2008 року про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта здійснювались ТОВ "Компанія "Стройінвестсервіс", як генеральним проектувальником та генеральним підрядником, не приділивши при цьому належним чином увагу тій обставині, що вказані акти свідчать тільки про відповідність/невідповідність об'єкта вимогам будівельного законодавства та не можуть бути належним доказом про здійснення монтажних робіт тим чи іншим суб'єктом.

Також, місцевий господарський суд не звернув увагу і на те, що згідно умов Контракту, обов'язок щодо поставки Покупцеві Товару (обладнання), здійснення розробки проектно-кошторисної документації, шефмонтажу, пуско-налагодження та введення в експлуатацію обладнання, належав саме "Доппальмайр Зайльбанен Г.м.б.Х.", а не будь-яким іншим особам, а тому, у випадку невиконання такого обов'язку, ТОВ "Вішка" вправі було вимагати належного його виконання саме Продавцем, з відповідними на таке правовими наслідками.

При цьому, суд першої інстанції, посилаючись на те, що монтаж обладнання здійснювався не "Доппальмайр Зайльбанен Г.м.б.Х.", а ТОВ "Компанія "Стройінвестсервіс", в порушення приписів ст. 43 ГПК України щодо дотримання всебічності, повноти та об'єктивності в судовому процесі, не залучив вказане товариство до участі у справі, як це передбачено в такому випадку статтею 27 ГПК України.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає висновки місцевого господарського суду про необґрунтованість вимог Позивача та про відсутність правових підстав для його задоволення, передчасними і такими, що були зроблені з порушенням вимог норм матеріального та процесуального права.

Разом з тим, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції, який, відповідно до положень ст.ст. 99 та 101, 11112 ГПК України, під час перегляду судових рішень в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції та здійснює за наявними у справі і додатково поданими доказами повторний розгляд справи, в порушення вимог ч. 1 ст. 47 ГПК України, щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 ГПК України, стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, також не приділив у повній мірі уваги вимогам вищезазначених норм матеріального права та обставинам справи, про які вказувалось вище, та які мають значення для правильного вирішення даної справи, залишивши вказане судове рішення без змін.

Між тим, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11110 ГПК України, підставами для скасування чи зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо, зокрема, господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі.

За таких обставин, прийняті у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому, постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню повністю, а справа - її направленню на новий розгляд до господарського суду.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, а у випадку необхідності - витребувати ще й належні докази по справі і, встановивши при цьому фактичні обставини справи та з'ясувавши підстави виникнення спору, дійсні права і обов'язки сторін, а також правовідносини, що виникли між сторонами і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Доппельмайр Зайльбанен Г.м.б.Х." (Doppelmayr Seilbahnen G.m.b.H.), Вольфурт, Австрія, задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.2014 року та рішення господарського суду Закарпатської області від 24.02.2014 року у справі № 910/16173/13 скасувати повністю, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя Малетич М.М.

Судді Круглікова К.С.

Мамонтова О.М.