ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2015 року Справа № 914/4369/14

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Васищак І.М. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу приватного підприємства "ТІМ", м. Львів (далі - Підприємство),

на рішення господарського суду Львівської області від 25.02.2015 та

постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2015

зі справи № 914/4369/14

за позовом Підприємства

до товариства з обмеженою відповідальністю "Юридично-консалтингова фірма "Юридична ліга", м Львів (далі - Фірма),

про визнання правочину недійсним.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Сколоздри В.Р.,

відповідача - Батькова В.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про визнання недійсним додаткового договору від 04.08.2014 № 04-08/14 (далі - Додатковий договір) до договору від 01.01.2013 № 02/13 (далі - Договір) про абонентське обслуговування.

Рішенням господарського суду Львівської області від 25.02.2015 (суддя Артимович В.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2015 (колегія суддів у складі: Давид Л.Л. - головуючий, Гриців В.М. і Данко Л.С.), у позові відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємство просить прийняти постанову, якою скасувати оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій з даної справи, і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Скаргу мотивовано порушенням господарськими судами у розгляді справи норм матеріального і процесуального права, в тому числі статей 3, 92, 203, 234, 509, 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 65 Господарського кодексу України, статей 2, 3, 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 43, 34, 43, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

У письмових запереченнях щодо касаційної скарги Фірма зазначає про її безпідставність і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

Підприємством і Фірмою було укладено Договір, за умовами якого:

- Фірма зобов'язується здійснювати правове обслуговування Підприємства (клієнта) - надавати юридичні послуги, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги Фірми, дотримуючись договірних строків, та здійснювати повне сприяння Фірмі у виконанні покладених на неї завдань (пункт 1.1);

- правовим обслуговуванням вважається: надання усних консультацій з правових питань, що виникають у процесі діяльності клієнта; підготовка або перевірка на відповідність законодавству та ефективність внутрішніх та вихідних документів клієнта; участь у підготовці та укладенні договорів, стороною яких є клієнт; надання допомоги щодо організації контролю за виконанням цих договорів; застосування передбачених законом та договором санкцій стосовно контрагентів, які не виконують договірних зобов'язань; претензійна робота; представництво клієнта в судах, органах місцевого самоврядування та органах державної влади, у відносинах з фізичними та юридичними особами при розв'язанні правових питань; надання висновків, довідок з правових питань, що виникають у клієнта (пункт 2.1);

- наведений у пункті 2.1 перелік юридичних послуг, що становлять предмет Договору, не є вичерпним. Клієнт вправі доручати Фірмі вирішення будь-яких правових питань, не включених до цього переліку (пункт 2.2);

- Клієнт зобов'язується вносити фіксовану плату за абонентське правове обслуговування відповідно до цього договору щомісячно у розмірі 2 000 грн., без урахування ПДВ (пункт 5.1);

- сума оплати залежатиме від обсягу затраченого часу та складності доручення і за необхідності визначатиметься додатковими усними та письмовими угодами між ними (пункт 5.2);

- при визначенні вартості юридичних послуг можливий відступ від визначених у пунктах 5.1 і 5.2 цього договору правил формування вартості послуг, зокрема шляхом оплати відсотку від виконаної роботи (наданих послуг) або ж в інший спосіб (пункт 5.3);

- Договір діє протягом 12 місяців з дня його підписання (пункт 8.1);

- якщо після спливу строку даного договору жодна із сторін не вимагає його припинення, він вважається продовженим на тих самих умовах і на той самий строк неодноразово (пункт 8.3).

Сторонами не подано доказів звернення з вимогою про припинення дії Договору після спливу строку його дії.

На реалізацію домовленості, досягнутої сторонами у пункті 5.2 Договору, ними було укладено Додатковий договір, відповідно до якого:

- згідно з пунктом 1 цього договору в його системному зв'язку з пунктом 2.1 Договору Фірма зобов'язалася забезпечити представництво Підприємства у відносинах з третіми особами з питання проведення державної реєстрації за Підприємством права власності на будівлю корпусу № 59 під літерою "З-2" по вул. Акад. А. Сахарова, 45 у м. Львові загальною площею 3949,9 кв.м (далі - Будівля);

- вартість наданих послуг з урахуванням затраченого часу та складності доручення становитиме 400 000 грн. без урахування ПДВ (пункт 2);

- оригінали документів стосовно зареєстрованого нерухомого майна передаються Фірмою клієнту на наступний день після зарахування на розрахунковий рахунок Фірми оплати наданих послуг (пункт 4).

За укладеним з ТОВ "Житлобуддизайн" договором купівлі-продажу будівлі Підприємство набуло у власність за ціною 3 903 000 грн. згадану будівлю. Цей договір нотаріально посвідчений, державну реєстрацію права власності здійснено.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради Підприємству дозволено проектування та реконструкцію Будівлі.

Рішенням Інспекції державного архітектурного контролю у Львівській області зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації реконструйованих Підприємством під торговельний центр (магазин самообслуговування) приміщень за зазначеною адресою; загальна площа відповідної 2-поверхової споруди (з цокольним приміщенням) склала 3949,9 кв.м.

Відтак спростовуються доводи Підприємства про "безпредметність" Додаткового договору через відсутність у Підприємства потреби у проведенні державної реєстрації на вже зареєстрований (за доводами Підприємства - ще у 2006 році) об'єкт нерухомого майна, оскільки державній реєстрації за Підприємством з видачею йому свідоцтва підлягало право власності на реконструйований ним об'єкт нерухомого майна, техніко-економічні показники якого змінилися.

22.08.2014 державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції отримано та зареєстровано за № 7891729 в базі даних заяв і запитів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заяву про державну реєстрацію за Підприємством права власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна по вул. Акад. А.Сахарова, 45 у м. Львові загальною площею 3949,9 кв.м, подану Данилівим М.М. (директором Фірми). За результатами розгляду цієї заяви державним реєстратором прийнято рішення від 26.08.2014 № 15376925, в якому зазначалося про державну реєстрації за Підприємством об'єкту нерухомого майна (торговельного центру) за згаданою адресою загальною площею 3 949,9 кв.м з видачею свідоцтва про право власності.

26.08.2014 сформовано витяг з названого Державного реєстру індексний № 26026513 про реєстрацію за Підприємством права власності на згаданий об'єкт нерухомого майна.

Підприємством зазначалося про фіктивність Додаткового договору. Проте сторони цього договору мали на увазі настання саме тих правових наслідків, які ним породжуються, Фірмою вчинялися дії на виконання Додаткового договору, в результаті яких було досягнуто мети цього договору, що свідчить про відсутність у сторін умислу не створювати обумовлених Додатковим договором наслідків.

Підприємство, підписавши Додатковий договір, прийняло пропозицію Фірми на його укладення та погодилося з усіма істотними умовами його договору, зокрема, й з ціною.

Відтак місцевий господарський суд не вбачав підстав для задоволення клопотання Підприємства про призначення судової економічної експертизи щодо визначення дійсної (ринкової) вартості проведення державної реєстрації нерухомого майна та вартості юридичних послуг з проведення такої державної реєстрації з урахуванням затраченого часу та складності надання послуг.

Судом апеляційної інстанції додатково з'ясовано та зазначено таке.

26.08.2014 сторони підписали двосторонній акт здачі - приймання наданих згідно з додатком до Договору послуг, яким підтверджується, що Фірмою надані клієнту (Підприємству) юридичні послуги в повному обсязі згідно з Додатковим договором, а саме: 1.1. вивчено наявну законодавчу базу щодо реєстрації нерухомого майна; 1.2. підготовлено необхідний пакет документів для подання реєстратору нерухомого майна; 1.3. подано пакет документів та за результатами його розгляду отримано оновлений технічний паспорт. Клієнт прийняв надані послуги і підтвердив, що вони надавалися Фірмою "в належній якості". Сторони погодилися, що загальна вартість наданих юридичних послуг складає 400 000 грн.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання Додаткового договору недійсним із зазначеної позивачем (Підприємством) підстави, тобто фіктивності відповідного правочину.

Відповідно до приписів ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина перша статті 215).

Відповідно до статті 234 ЦК України: фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином; фіктивний правочин визнається судом недійсним.

З матеріалів справи, в тому числі оскаржуваних судових рішень, вбачається, що позивач (Підприємство) в судах попередніх інстанцій послідовно звертав увагу останніх на такі обставини, як:

- непередача колишнім керівником Підприємства (ОСОБА_8) останньому печатки, штампу Підприємства, його установчих документів та інших документів, що стосуються фінансово-господарської діяльності Підприємства, в тому числі підписання оспорюваного договору;

- Фірмою було подано до Підприємства позов, вимоги якого ґрунтуються на Додатковому договорі, саме після відсторонення поіменованої особи від займаної посади та зникнення згаданої документації;

- можливість у зв'язку з наведеним підписання Додаткового договору та акта приймання-передачі послуг з боку Підприємства його колишнім керівником вже після відсторонення останнього від займаної посади;

- невідповідність дій названої посадової особи вимогам частини третьої статті 92 ЦК України;

- явна невідповідність вартості (ціни) послуг за Додатковим договором: умові раніше укладеного сторонами Договору про щомісячний розмір плати за правове обслуговування - 2000 грн. на місяць; приписам закону про відповідність договору вимогам розумності, справедливості, добросовісності та спрямованості на реалізацію волі та інтересів його сторін; умовам Договору (пункт 5.2) щодо залежності суми оплати від обсягу затраченого часу та складності доручення.

Відповідні обставини в разі їх з'ясування могли б з високим ступенем достовірності свідчити на користь доводів позивача стосовно спрямованості оспорюваного Додаткового договору на створення підстав (умов) для заволодіння відповідачем майном (грошовими коштами) позивача в сумі, зазначеній в цьому договорі як ціна останнього. Водночас таке з'ясування (наявності чи відсутності даних обставин) у силу припису частини першої статті 41 ГПК України потребувало призначення судової експертизи, якої попередні судові інстанції, всупереч клопотання Підприємства, не призначили.

Поряд з тим судові інстанції у розгляді справи не здійснили оцінки доводів Підприємства стосовно:

- неможливості Фірми провести реєстрацію нерухомого майна (як зазначено в пункті 1 Додаткового договору) через відсутність у неї відповідних повноважень, і, поряд з тим, неможливості Фірми впливати на тривалість (строки) проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно (які визначено Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження") та, відповідно, формувати ціну на послуги виходячи із затраченого на це часу;

- наявності у справі інформації щодо існування родинних зв'язків між колишнім керівником Підприємства (ОСОБА_8) і керівником Фірми.

Не встановивши зазначених обставин та не здійснивши належним чином оцінки згаданих доводів позивача, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відтак у Вищого господарського суду України відсутні й підстави для висновку про правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права, зокрема ЦК України.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного та відповідно до пункту 3 статті 1119 і частини другої статті 11110 ГПК України оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, з'ясувати обставини, зазначені в цій постанові, розглянути питання про призначення у справі відповідної судової експертизи, дати їм та відповідним доводам сторін належну правову оцінку та вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватного підприємства "ТІМ" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 25.02.2015 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2015 зі справи № 914/4369/14 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Васищак

Суддя В. Палій