Історія справи

Постанова ВГСУ від 24.12.2014 року у справі №911/1814/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2014 року Справа № 911/1814/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Мележик Н.І. - головуючого (доповідача),

Дунаєвської Н.Г.,

Самусенко С.С.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Публічного акціонерного товариства

"Національна акціонерна компанія

"Нафтогаз України"

на постанову Київського апеляційного господарського

суду від 04.11.2014 року

у справі № 911/1814/14

господарського суду Київської області

за позовом Публічного акціонерного товариства

Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Приватного комунально-побутового підприємства "Теплокомунсервіс"

про стягнення 166 473,76 грн.

за участю представників:

позивача - Гринька О.А.

відповідача - Калюжної К.П.

В С Т А Н О В И В:

В травні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Приватного комунально-побутового підприємства "Теплокомунсервіс" про стягнення 56 106,12 грн. пені, штрафу в сумі 94 010 грн. інфляційних витрат у розмірі 5 099,90 грн. та 3 % річних в сумі 11 257,74 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 10.09.2014 року (судді: Третьякова О.О., Черногуз А.Ф., Наріжний С.Ю.) позов задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача 56 106,12 грн. пені, 94 010 грн. штрафу, 5 099,90 грн. інфляційних витрат, 3 % річних в сумі 11 257,74 грн. та 3329,48 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 року (судді: Власов Ю.Л., Корсакова Г.В., Самсін Р.І.) рішення місцевого господарського суду змінено; зменшено розмір стягнутої пені до суми 28 053,06 грн. та штрафу до суми 47 005 грн.; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 03.08.2012 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавцем) та Приватним комунально-побутовим підприємством "Теплокомунсервіс" (покупцем) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 12/6-ТЕ-17, згідно якого продавець зобов'язався передати у власність покупця у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець - прийняти й оплатити спожитий природний газ.

Пунктом 3.4. договору передбачено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, в яких зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання. Акти є підставою для остаточних розрахунків.

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору).

Згідно п. 7.2 договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років (п. 9.3 договору).

Позивач повністю виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки природного газу в період з жовтня по грудень 2012 року, обсягом 3 539,216 тис. м. куб., на суму 4 633 541,59 грн., що підтверджується актами передачі-приймання та сторонами не оспорюється.

Відповідач, в свою чергу, розрахувався за спожитий газ з простроченням встановлених договором строків, в тому числі шляхом укладання з Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області, Головним фінансовим управлінням Київської облдержадміністрації та позивачем спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ і теплопостачання, на підставі яких здійснено перерахування коштів.

Вказані протокольні рішення свідчать про погодження відповідачем бюджетного фінансування оплати отриманого від позивача природного газу.

Позовні вимоги обгрунтовані несвоєчасним погашенням Приватним комунально-побутовим підприємством "Теплокомунсервіс" у визначені договором строки вартості спожитого газу, а тому за прострочення виконання грошового зобов"язання нараховано 56 106,12 грн. пені, 94 010 грн. штрафу, 5099,90 грн. інфляційних витрат, 3 % річних в сумі 11 257,74 грн.

Статтею 265 ГК України та статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статей 525, 526, 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд вказав на порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати вартості газу, поставленого протягом жовтня - грудня 2012 року (оскільки погашення боргу відбулось лише протягом грудня 2012 року - липня 2013 року), та можливість притягнення його до відповідальності, передбаченої пунктом 7.2. договору і статтею 625 ЦК України, щодо стягнення заявлених сум пені, штрафу, інфляційних витрат та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов"язання.

При цьому, суд першої інстанції, погоджуючись з наявністю факту несвоєчасного виконання відповідачем договірних зобов'язань, наслідком чого є нарахування пені, штрафу, інфляційних витрат та 3 % річних, перевірив суми заявлених до стягнення грошових коштів та дійшов висновку про їх обгрунтованість.

Водночас, місцевим господарським судом залишено без задоволення клопотання боржника про зменшення розміру пені та штрафу на 80 %, проти якого заперечував стягувач, з підстав необхідності дотримання балансу майнових інтересів сторін, наявності у останнього зобов"язань щодо поставки газу іншим покупцям, а також внаслідок того, що у зв"язку з несвоєчасним здійсненням розрахунків останньому завдаються збитки через відсутність коштів.

Крім того, перевіряючи підставність стягнення з відповідача заявлених розмірів неустойки, суд зазначив, що вони відповідають вимогам чинного законодавства, обставинам справи та не вважаються надмірно завищеними в порівнянні з простроченими останнім сумами.

Переглядаючи рішення в апеляційному порядку, апеляційний господарський суд, погодившись з висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені, штрафу, інфляційних витрат та 3 % річних, використовуючи право надане йому ст. 233 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, обгрунтовано змінив рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та стягнув 28 053,06 грн. пені та 47 005 грн. штрафу.

При цьому, судом апеляційної інстанції враховано ступінь вини відповідача у виникненні спору, повне погашення останнім основного боргу на момент розгляду справи, інтереси обох сторін та наявність бюджетного фінансування відповідача при розрахунках за газ з позивачем.

Судова колегія вважає такі висновки місцевого й апеляційного господарських судів правильними з огляду на наступне.

В силу частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1 статті 233 цього ж Кодексу закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 83 ГПК України надано господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

В пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Крім того, у п. 7 оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)" від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 зазначено: положеннями частини першої статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки (пені та штрафу) на 50 %, апеляційний господарський суд прийняв до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, важливість збереження господарської діяльності відповідача, як підприємства, та бюджетне фінансування підприємства - відповідача в оплаті вартості придбаного у позивача природного газу.

Відтак, апеляційний господарський суд повно встановив всі істотні для справи обставини, правильно застосував ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України та дійшов до вірного висновку про наявність обставин, за яких можливе зменшення стягнутої пені та штрафу на 50%.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на правильно здійснений позивачем розрахунок інфляційних витрат та 3 % річних, господарськими судами обгрунтовано повністю задоволено позовні вимоги в цих частинах.

Відтак, під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного й об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів першої й апеляційної інстанцій відповідають цим обставинам, їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги щодо обгрунтованості позовних вимог в частині стягнення з відповідача заявлених сум неустойки та безпідставного їх зменшення судом апеляційної інстанції не заслуговують на увагу, оскільки таке право передбачено статтею 83 ГПК України.

За таких обставин, постанова апеляційної інстанцій відповідає матеріалам справи та вимогам закону, а тому її слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115 - 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 року у справі № 911/1814/14 залишити без змін.

Головуючий суддяН.І. Мележик СуддіН.Г. Дунаєвська С.С. Самусенко