Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2017 року Справа № 909/457/16 Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі :

головуючого суддіХодаківської І.П.,суддівЯценко О.В., Бакуліної С.В.,розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Дубко"на постанову від 06.09.2016 Львівського апеляційного господарського суду у справі№909/457/16 господарського суду Івано-Франківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова компанія "Прінком-Груп"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Дубко"про та за зустрічним позовом до провиселення з займаного нежитлового приміщення - деревообробного цеху, розташованого за адресою : АДРЕСА_1, загальною площею 966 кв. м та стягнення заборгованості в сумі 137 263 грн. 60 коп. (з яких: 125 580 грн. основний борг, 3 994,48 грн. - 3% річних, 7 689,12 грн. інфляційні втрати); Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубко" Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова компанія "Прінком-Груп" визнання недійсним договору оренди №18/08-13 від 29.08.2013, укладеного ТОВ "ІПК "Прінком-Груп" та ТОВ "Дубко"За участю представників сторін:

Від позивача - Борис Л.Д. (дов. від 10.01.17)

Від відповідача - не з'явились

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ "ІПК "Прінком-груп" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТОВ "Дубко" про виселення із займаного нежитлового приміщення - деревообробного цеху, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 966 кв. м, та стягнення заборгованості в сумі 137 263,60грн, в т.ч.: 125 580,00грн основного боргу, 3 994,48грн - 3% річних, 7 689,12грн інфляційних втрат.

Відповідач звернувся до суду першої інстанції із зустрічним позовом до ТОВ "ІПК "Прінком-Груп" про визнання недійсним договору оренди №18/08-13 від 29.08.2016.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 29.07.2016 (суддя Гриняк Б.П.) у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено. Визнано недійсним договір №18/08-13 від 29.08.2016, укладений ТОВ "Дубко" та ТОВ "Інвестиційно-промислова компанія "Прінком-Груп".

Рішення суду мотивоване тим, що доказів завершення будівництва, реєстрації декларації, прийняття в експлуатацію та державної реєстрації права власності на новостворену річ суду не надано. Посилаючись на п.1.1.1 договору, яким визначено, що предметом договору оренди є деревообробний цех, ступінь готовності якого становить 79%, суд дійшов висновку, що позивач передав в строкове платне користування майно, яке мало бути створене тільки в майбутньому та на час укладення договору не було створеним і не належало орендодавцю. Тобто, на думку суду, під час укладення договору позивачем не було дотримано вимог ст. 203 215 ЦК України, у позивача був відсутній необхідний обсяг дієздатності щодо вчинення спірного правочину. Щодо вимоги позивача про виселення відповідача з спірного приміщення, суд, з посиланням на ст. 387 ЦК України, зазначив, що підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, зокрема, право власності на витребовуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін. Позивачем заявлено вимогу про виселення відповідача з нежитлового приміщення - деревообробного цеху, тобто майна, яке ще не створене, тому його право не підлягає захисту шляхом виселення відповідача із спірного приміщення.

Постановою колегії суддів Львівського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 у складі: Хабіб М.І., Зварич О.В., Скрипчук О.С. рішення господарського суду Івано-Франківської скасовано, прийнято нове рішення, яким первісний позов ТОВ "Інвестиційно-промислова компанія "Прінком-Груп" задоволено частково, виселено ТОВ "Дубко" із займаного нежитлового приміщення - деревообробного цеху, ступінь готовності якого 79%, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 966 кв. м; стягнуто з ТОВ "Дубко" на користь ТОВ "Інвестиційно-промислова компанія "Прінком-Груп" 125 580,00грн основного боргу, 7 457,52грн інфляційних втрат, 2105,30грн - 3% річних та 3 405,04грн на відшкодування судового збору, сплаченого за подання позову. У задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено.

Провадження у справі за зустрічним позовом припинено.

ТОВ "Дубко" у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням Львівським апеляційним господарським судом норм чинного законодавства, зокрема, положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України.

Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.08.2013 ТОВ "ІПК "Прінком-Груп" (орендодавець) та ТОВ "Дубко" (орендар) уклали договір оренди майна №18/08-13, відповідно до п.1.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення - деревообробний цех, розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 966кв.м., балансовою вартістю 1 013 921,00грн. Стан майна, що орендується, на момент передачі в оренду - незавершене будівництво, ступінь готовності 79% .

Згідно з п.2.1 договору орендна плата за користування об'єктом оренди встановлена у розмірі 10грн за 1 кв. м площі на місяць (з ПДВ), загальний розмір становить 9660грн (з ПДВ).

Орендна плата сплачується орендарем, починаючи з листопада 2013 року, на розрахунковий рахунок орендодавця, вказаний в договорі, до 5 числа поточного місяця (п. 2.3.1).

Пунктами 3.1 та 3.2 встановлено, що майно повинно бути передане орендодавцем та прийняте орендарем протягом 3 днів, з моменту підписання договору сторонами. Передавання майна в оренду здійснюється на підставі акту приймання-передачі, де має бути зазначений стан об'єкта оренди.

У разі припинення цього договору об'єкт оренди повертається орендарем орендодавцю. Об'єкт оренди вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі (п. 3.5 договору).

Відповідно до п.4.1 договір укладено строком на 35 місяців - з 29.08.2013 по 29.07.2016. Термін дії договору автоматично пролонгується на той самий строк, якщо жодна з сторін не висловила бажання його розірвати.

Пунктом 7.3 договору передбачено право орендодавця відмовитись від договору оренди і вимагати повернення предмету договору, якщо орендар не сплачує орендну плату в сумі двох місячних плат за найм. В такому випадку договір є розірваним з моменту повідомлення орендаря про відмову від договору без виплати компенсації за невідокремлені поліпшення предмету договору.

По акту приймання-передачі від 29.08.2013, підписаному двома сторонами та скріпленому їх печатками, орендодавець передав, а орендар прийняв у найм нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 966кв.м.

Згідно з п. 3 акту об'єкт, який передається, знаходиться у належному для використання стані.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №26527493 від 15.06.2010 право власності на незавершене будівництво - деревообробний цех готовністю 79%, який розташований за адресою АДРЕСА_1, було зареєстроване за ОСОБА_8 (частка 10/100) та ТОВ "ІПК "Прінком-Груп" (частка 90/100).

В подальшому на підставі свідоцтва про право на спадщину від 19.06.2012 право власності на частку 10/100 незавершеного будівництва - деревообробного цеху було перерєстроване на ОСОБА_9, що підтверджено витягом про державну реєстрацію прав від 13.09.2012 № 35487587.

Вказані дані підтверджуються також Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №64076065 від 22.07.2016.

Судами також встановлено, що відповідач сплачував орендну плату за договором №18/08-13 по квітень 2015року, а з травня 2015 року орендних платежів не сплачував. Позивач надіслав йому лист (вих. №4 від 24.06.2015), в якому вказав на необхідність виконання зобов'язань щодо сплати орендної плати та попередив, що у разі їх невиконання змушений буде керуватися положеннями п. 7.3 договору №18/08-13. Проте відповідач орендної плати не сплатив, у зв'язку з чим позивач надіслав відповідачу повідомленням вих. №16-05/16 від 16.05.2016 про відмову від договору оренди на підставі п. 7.3 договору, вимагав повернути до 26.05.2016 орендоване майно та сплатити заборгованість з орендної плати в сумі 125 580,00грн.

У відповідь на повідомлення позивача відповідач надіслав лист від 19.05.2016, в якому, посилаючись на ст.203, 215, 220 ЦК України, вказував на нікчемність договору оренди, оскільки договір нотаріально не посвідчений, також вказував на те, що приміщення не є збудованим, що позивач не є власником майна, та повідомив про відмову виконувати вимоги позивача.

Посилаючись на те, що договір оренди припинив свою дію у зв'язку з відмовою позивача від договору, останній звернувся до суду з даним позовом про виселення відповідача із займаного приміщення, стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в сумі 125 580,00грн, а також на підставі ст.625 ЦК України стягнення 3% річних у розмірі 3 994,48грн за період з 05.05.2015 по 26.05.2015 та інфляційні втрати в сумі 7 689, 12грн, нараховані з травня 2015 по квітень 2016 року.

Посилаючись на те, що позивач не є власником майна, переданого в оренду відповідачу, що на момент укладення договору нерухоме майно не було збудованим, зареєстрованим та введеним в експлуатацію, відповідач звернувся із зустрічним позовом про визнання договору оренди недійсним.

Що стосується первісного позову колегія суддів зазначає, що згідно з ч.1 ст. 759 ЦК України, ч.1 ст. 283 ГК України за договором оренди орендодавець передає орендареві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст. 762 ЦК України, ст. 286 ГК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 782 ЦК України встановлено право наймодавця відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Право орендодавця відмовитись від договору оренди і вимагати повернення орендованого майна передбачено також п.7.3 договору оренди №18/08-13, відповідно до якого при несплаті орендарем орендної плати за 2 місяці оренди. В такому випадку договір є розірваним з моменту повідомлення орендаря про відмову від договору .

У зв'язку з несплатою відповідачем орендної плати з травня 2015 року по травень 2016 року позивач надіслав йому повідомленням вих. №16-05/16 від 16.05.2016 про відмову від договору оренди на підставі п. 7.3 договору та вимагав повернути до 26.05.2016 орендоване майно і сплатити заборгованість з орендної плати в сумі 125 580,00 грн.

З урахуванням наведеного та в силу ст. 782 ЦК України та п.7.3 договору суд апеляційної інстанції обгрунтовано зазначив, що договір оренди №18/08-13 є розірваним з моменту одержання відповідачем повідомлення позивача про відмову від договору. Станом на 19.05.2016 відповідач отримав повідомлення позивача про відмову від договору.

Згідно із ч.1 ст. 785 ЦК України, яка визначає обов'язок наймача негайно після припинення договору повернути наймодавцеві річ, та пунктів 3.5 та 5.6 договору у зв'язку з припиненням дії договору відповідач зобов'язаний був повернути орендоване майно позивачу. Крім того, за період з травня 2015 року по травень 2016 року відповідач не сплачував орендної плати, його заборгованість за цей період становить 125580грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач заборгованість з орендної плати не погасив, майно не повернув.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи доведеність неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати орендної плати, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про стягнення з відповідача 125580грн основного боргу, 7 457,52грн інфляційних втрат, 2 105,30грн - 3% річних.

Що стосується зустрічного позову колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам ( ч.1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності( ч.2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі( ч.3).

Згідно з частиною1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Способами захисту прав при цьому є двостороння реституція або, у разі її неможливості, - відшкодування вартості того, що одержано (частина 1), відшкодування заподіяних збитків та моральної шкоди (частина 2).

Разом із тим частиною 3 статті 207 ГК України, яка кореспондується із ст. 236 ЦК України, передбачено, що господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, вважається недійсним з моменту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняється на майбутнє, а не з моменту укладення.

Згідно з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 липня 2015 року у справі № 910/24029/13, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав неоднакового застосування Вищим господарським судом України положень статті 207 ГК України та статті 216 ЦК України при визнанні недійсним договору оренди нежитлового приміщення, фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення. Договір, який визнано судом недійсним, на час звернення сторін до суду був розірваний, тому визнавати цей договір недійсним на майбутнє немає підстав.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 23.12.2015 у справі № N 918/144/15, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав неоднакового застосування Вищим господарським судом України положень статті 207 ГК України та ст. 236 ЦК України. Крім того, Верховний Суд вказав, у справі, що розглядається, позовні вимоги прокурора зводяться до визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, який розірваний, тому визнання договору оренди недійсним є неможливим, оскільки предмет спору припинив існування. Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до ст. 111-28 ГПК висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 -16 цього Кодексу (неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ), є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що на момент звернення сторін до суду договір оренди був розірваний шляхом відмови позивача від договору у зв'язку з несплатою відповідачем орендної плати, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що визнання договору оренди недійсним є неможливим, оскільки предмет спору припинив існування та правомірно припинив провадження за зустрічним позовом на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК у зв'язку з відсутністю предмета спору.

З огляду на викладене, постанова апеляційної інстанції відповідає нормам чинного законодавства і має бути залишена без змін.

Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубко" залишити без задоволення.

Постанову від 06.09.2016 Львівського апеляційного господарського суду у справі №909/457/16 господарського суду Івано-Франківської області залишити без змін.

Головуючий суддя І. Ходаківська

Судді О. Яценко

С. Бакуліна