Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2014 року Справа № 5011-42/2302-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівДобролюбової Т.В., Дроботової Т.Б., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Рівнеазот"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.04.14у справі№ 5011-42/2302-2012 Господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Рівнеазот"доДочірньої компанії "Газ України" національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"провизнання договору недійсним

за участю представників сторін від:

позивача: Бруль А.С. (дов. від 16.12.13),

відповідача: Іванов П.О. (дов. від 20.12.13)

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Рівнеазот" звернулося з позовом до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання недійсним договору поставки природного газу № 06/10-2839 від 20.12.10. Обґрунтовуючи позов, позивач вказував на відсутність у спірному договорі посилань на Міжнародні правила щодо тлумачення термінів "Інкотермс", що на думку позивача є порушенням вимог законодавства при укладенні договору поставки. При цьому позивач посилався на приписи статей 203, 215, 638 Цивільного кодексу України, статей 180, 207, 265 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.14, ухваленим суддею Паламар П.І., у позові відмовлено. Вмотивовуючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що вимогами чинного законодавства передбачено викладення умов відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" саме зовнішньоекономічних договорів поставки, яким не є укладений між сторонами договір поставки. З огляду на що, суд дійшов висновку про те, що недотримання вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" при укладанні даного виду договорів в силу вимог чинного законодавства не тягне за собою визнання таких договорів недійсними. При цьому суд керувався приписами статей 203, 215, 662, 663, 664 Цивільного кодексу України, статей 265, 267 Господарського кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Лобаня О.І. - головуючого, Федорчука Р.В., Майданевича А.Г., постановою від 16.04.14 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Публічне акціонерне товариство "Рівнеазот" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на безпідставний висновок судів щодо відсутності у необхідності викладення спірного договору відповідно до Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс", оскільки це є істотною умовою договору, яка визначена законом. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 203, 215, 628, 638 Цивільного кодексу України, статей 179, 265 Господарського кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що предметом спору у даній справі є вимога Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання недійсним договору поставки природного газу № 06/10-2839 від 20.12.10. Підставою позову визначено відсутність посилань у тексті договору на Міжнародні правила щодо тлумачення термінів "Інкотермс". Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За приписами статті 215 вказаного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Статтею 180 Господарського кодексу України визначені істотні умови господарського договору, згідно з якою зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Відповідно до частини 4 статті 265 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент укладення договору) умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс". Статтею 1 Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати "Інкотермс" (редакція 2000 року) визначено, що метою Інкотермс є забезпечення єдиного набору міжнародних правил для тлумачення найбільш уживаних торговельних термінів у зовнішній торгівлі. З правового аналізу вказаних норм вбачається, що викладенню відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" підлягають умови зовнішньоекономічних договорів поставки. Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частини 1 статті 638 зазначеного Кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Дослідивши обставини і зібрані у справі докази та надавши оцінку оспорюваному договору поставки природного газу № 06/10-2839 від 20.12.10 судами установлено, що на момент укладення договору сторонами було досягнуто згоди за всіма істотними умовами, які передбачені законодавством, жодна зі сторін не вимагала викласти умови поставки відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс". Водночас судами установлено, що укладений між сторонами договір не відноситься до зовнішньоекономічних договорів поставки, а відтак відсутність у ньому умов, викладених відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" не є підставою для визнання договору недійсним. Таким чином, встановивши відсутність підстав, з якими закон пов'язує визнання недійсним договору, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позову. Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі господарськими судами. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Довід касаційної скарги про порушення судами приписів статті 215 Цивільного кодексу України, якою встановлені підстави до визнання правочину недійсним, не заслуговують на увагу, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником вказаної норми права. Інші доводи касаційної скарги також визнаються неспроможними, не спростовують установленого господарськими судами та стосуються переоцінки доказів, яка знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. За таких встановлених судами обставин справи, відсутні підстави для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.04.14 у справі № 5011-42/2302-2012 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Дроботова

В. Швець