ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2014 року Справа № 917/2090/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Костенко Т.Ф., Сибіги О.М.перевіривши матеріали касаційної скаргипублічного акціонерного товариства "Комсомольське автотранспортне підприємство 15347"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.01.2014у справігосподарського суду Полтавської областіза позовомвідкритого акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат"допублічного акціонерного товариства "Комсомольське автотранспортне підприємство 15347"простягнення 561 989, 58 грн. в судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:Самоходський Є.О. дов. - №59/180 від 02.01.2012;від відповідача:Білокінь О.О. - дов. від 27.11.2013;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 05.11.2013 господарського суду Полтавської області (суддя: Ціленко В.А.) позов задоволено.

Стягнуто з ПАТ "Комсомольське автотранспортне підприємство 15347" на користь ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" 561 989, 58 грн. боргу за отримане дизельне пальне, судовий збір у розмірі 1 1239, 79 грн.

Постановою від 14.01.2014 Харківського апеляційного господарського суду (судді: Істоміна О.А. - головуючий, Барбашова С.В., Гребенюк Н.В.) рішення від 05.11.2013 господарського суду Полтавської області залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що ПАТ "Комсомольське автотранспортне підприємство 15347" порушило своє зобов'язання з оплати послуг. Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Не погоджуючись з судовими рішеннями ПАТ "Комсомольське автотранспортне підприємство 15347" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст.612, 613 Цивільного кодексу України та ст.ст. 33, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити.

Господарськими судами встановлено, що 26.12.2012 ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" (замовник) та ПАТ "Комсомольське автотранспортне підприємство 15347" (перевізник) уклали договір №3944 на перевезення працівників ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат".

Предметом даного договору є перевезення робітників промислових підрозділів ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" по території підприємства до місця роботи і назад в напрямках, які не обслуговуються пасажирським транспортом загального користування маршрутами за спільно з погодженими графіками руху автобусів.

Пунктами 3.3 та 3.4 договору сторони передбачили, що вартість дизельного палива відпущеного замовником зі свого складу для виконання перевізником послуг за даним договором не збільшує загальну суму за договором та підлягає додатковій оплаті. Оплата за отримане перевізником дизельне паливо від замовника виконується перевізником у порядку: перший платіж у розмірі 35 000, 00 грн. перевізник перераховує замовнику до 10 числа місяця, в якому будуть надані послуги, на підставі відпускних накладних на відпуск та рахунків замовника; остаточний платіж за дизельне паливо замовника перевізник здійснює щомісячно до 20 числа місяця, в якому будуть надані послуги.

Господарські суди дійшли висновку, що на виконання вищевказаного договору відповідач отримав дизельного пального на загальну суму 977285,16 грн., що підтверджується наданими позивачем накладними на відпуск товарно-матеріальних цінностей, підписаними сторонами без будь-яких зауважень та довіреностями, виданими відповідачем на отримання пального.

Господарські суди також встановили, що відповідач частково оплатив послуги за надане дизельне пальне, що підтверджується рахунками-фактурами, які містять посилання на договір №3944 від 26.12.2012, та платіжні доручення, в яких зазначено призначення платежу - за дизельне пальне, згідно виставлених позивачем відповідних рахунків.

Однак господарські суди при розгляді справи залишили поза увагою те, що відповідно до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, при виписуванні довіреності перелік цінностей, які належить отримати по ній (графа "Найменування цінностей" у бланку довіреності), наводиться обов'язково із зазначенням назви і кількості цінностей для одержання, незалежно від того, чи є такі відомості у документах на відпуск (наряді, рахунку, договорі, замовленні, угоді тощо) цінностей.

Забороняється видавати довіреності, які повністю або частково не заповнені, не мають зразків підпису осіб, на ім'я яких вони виписані.

Тому при прийняті судового рішення господарські суди повинні були надати правову оцінку первинним документам на підставі яких виписувалися накладні на відпуск товарно-матеріальних цінностей ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат".

До того ж, довіреність №12ААГ №352324 від 29.02.2013 видана на отримання від ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" цінностей за договором №7944 від 26.12.2012, однак господарськими судами це також залишено поза увагою.

Господарські суди дійшли висновку, що дорожні листи, чеки на дизельне паливо не можуть вважатися належними доказами в розумінні ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження відсутності спірної заборгованості за отримане пальне, однак господарські суди залишили поза увагою те, що за вищевказаним договором сторони передбачили забезпечення пальним перевізника замовником зі свого складу (АЗС).

За твердженням відповідача дизельне пальне отримували не особи зазначені у довіреності, не за довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, а водії автобусів безпосередньо при заправленні автобусів перевізника на АЗС позивача, у підтвердження чого водіям при кожному заправленні автобуса, оператор АЗС позивача видавав чек реєстратора розрахункових операцій із зазначенням у ньому обсягу пального, прізвища оператора АЗС позивача, марки та номера автобуса відповідача, прізвища водія, який отримав дизельне пальне.

За приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України та статей 173, 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України затвердженої спільним наказом Міністерства транспорту та зв'язку, Міністерства палива та енергетики, Державний комітет з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 за №281/171/578/155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 02.09.2008 за №805/15496, яка встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів, відпуск нафтопродуктів споживачам здійснюється на підставі договорів або за готівку.

Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).

Пункти 7.5 та 10.3 вказаної Інструкції передбачають порядок відпуску нафтопродуктів, зокрема його документальне оформлення, чому господарські суди не надали належної правової оцінки.

Отже господарські суди при розгляді справи достеменно не встановили, як і в якому обсязі здійснювався відпуск дизельного пального.

Як вказувалося вище п.3.4 договору сторони передбачали, що платежі за дизельне пальне здійснюються на підставі накладних на відпуск на сторону та рахунків замовника, які за умовами договору надаються замовником не пізніше 10 числа місяця та останнього дня місяця, в якому будуть надаватися послуги. Як стверджує відповідач позивач надав 5 рахунків на суму 415 142грн. 76 коп., які відповідач оплатив в сумі 407 377 грн. 38 коп. Решту рахунків він не отримував. Однак цьому також не надано належної правової оцінки.

Неповне з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки господарського суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

При вирішенні спору господарський суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні господарського суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Зважаючи на те, що відповідно зі ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, які підлягають застосуванню до даних правовідносин.

При новому розгляді справи принагідно повно та всебічно вияснити всі обставини справи, дати їм належну правову оцінку та постановити законне та обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1115, п.3 ст. 1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову від 14.01.2014 Харківського апеляційного господарського суду та рішення від 05.11.2013 господарського суду Полтавської області зі справи №917/2090/13 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.

Головуючий В.С.Божок

Судді Т.Ф. Костенко

О.М. Сибіга