ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2016 року Справа № 923/2015/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Гольцової Л.А., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АДАМАНТ"на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.04.2016та на рішеннягосподарського суду Херсонської області від 26.01.2016у справі№923/2015/15 господарського суду Херсонської областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Дельта-Сервіс"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" АДАМАНТ"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Тетієвська Тамара Василівнапро визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню в судовому засіданні взяли участь представники:

- ПрАТ "Дельта-Сервіс" Гетьман А.А.,

- ТОВ "ФК" АДАМАНТ" повідомлений, але не з'явився,

- Приватний нотаріус ХНО Тетієвської Т.В. повідомлений, але не з'явився,

Ухвалами Вищого господарського суду України від 01.06.2016 та від 08.06.2016 розгляд даної справи відкладався на підставі ст. 77 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Херсонської області від 26.01.2016 у справі №923/2015/15 (суддя Задорожна Н.О.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.04.2016 (судді: Принцевська Н.М., Діброва Г.І., Лисенко В.А.), задоволений позов Приватного акціонерного товариства "Дельта-Сервіс" (надалі позивач/ ПАТ "Дельта-Сервіс") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" АДАМАНТ" (надалі відповідач/скаржник/ТОВ "ФК "Адамант"), третя особа у справі - Приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Тетієвська Тамара Василівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову та рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

14.07.2016 від відповідача надійшли доповнення до касаційної скарги, в яких останній також стверджує про порушення судами норм матеріального та процесуального права, та наводить свою позицію щодо необхідності застосування до даних правовідносин тих чи інших норм права.

12.07.2016 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач заперечує проти задоволення касаційної скарги відповідача.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, проте відповідач не скористався своїм процесуальним правом бути присутнім у судових засіданнях ані 08.06.2016, ані 18.07.2016.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановили суди, 28.08.2006 між АКІБ "Укрсиббанк" (правонаступником якого є ПАТ "Укрсиббанк") та ЗАТ "Дельта-Сервіс" (правонаступником якого є ПАТ "Дельта-Сервіс", позичальник, позивач) укладений кредитний договір № 315-К, відповідно до якого банк надав позичальнику (позивачу) кредит у сумі 197 500 швейцарських франків, що еквівалентно 808 808,72 грн., у формі поновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті строком повернення до 28.08.2009 та сплатою процентів за користування кредитними коштами.

В забезпечення кредитних зобов'язань за вказаним кредитним договором, 30.08.2006 між банком та позивачем був укладений іпотечний договір №3084, згідно з яким іпотекодавець (позичальник, позивач) передав в іпотеку банку (іпотекодержатель) нерухоме майно, а саме комплекс, I черга будівництва, який знаходиться за адресою: м. Херсон, Острівське шосе, буд. № 2-5 і складається з: адміністративно-побутового корпусу, загальною площею 21,7 м 2; літ. "Б" - трансформаторної площею забудови 57,3 м 2 ; літ. "Х" - склад, загальною площею 1828,0 м2; №№ 18, 19, 21, 22 - відкрита складська площадка, № 23 - причал, № 20 - площадка, № 15 - огорожа, № 1 - внутрішньоплощадні та під'їзні шляхи; № 24 - берегове укріплення, № 25, 27 - огорожа, № 28- ваги, № 26 - естакада, вартість якого за домовленістю сторін складала 1 565 944 грн.

В зв'язку з порушенням виконання позивачем (позичальником) своїх зобов'язань за кредитним договором, банк звернувся до Комсомольського районного суду із позовом і рішенням вказаного суду від 12.01.2011 у справі № 2114/345/11 з ПАТ "Дельта-Сервіс" (позивач) та ОСОБА_6 (поручителем) стягнуто солідарно на користь банку борг в сумі 1 430 787 грн. 66 коп., з яких: 191 055,94 швейцарських франків, що еквівалентно 1 338 946,98 грн. - борг по кредиту, 7 469,68 швейцарських франків, що еквівалентно 52 348,56 грн. - борг по процентах; 5 364,33 швейцарських франків, що еквівалентно 37 593,96 грн. - борг по нарахованій пені за несвоєчасне повернення кредиту; 270,88 швейцарських франків, що еквівалентно 1 898,36 грн. - пеня за несвоєчасне повернення процентів. Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 06.06.2012 вказане рішення змінено в частині розподілу судових витрат, в іншій частині - залишено без змін.

До того ж, як встановили суди попередніх інстанцій, 12.04.2013 між банком (ПАТ "Укрсиббанк") та ТОВ "Фінансова компанія "Комфорт Капітал" був укладений договір відступлення права вимоги за кредитним договором №315-К та за договором іпотеки №3084.

05.09.2013 ТОВ "Фінансова компанія "Комфорт Капітал" відступило ТОВ "Фінансова компанія "Адамант" (відповідач у даній справі) за договором наступного відступлення права грошової вимоги за кредитним договором №315-К у розмірі 264 134,30 швейцарських франків, а також право вимоги до боржника (ПАТ "Дельта-Сервіс") за договором іпотеки №3084 від 28.08.2006, набуті ТОВ "ФК "Комфорт Капітал" на підставі укладених з банком договорів.

04.10.2013 відповідач передав нотаріусу вимогу для подальшої її передачі позивачу про сплату 6 958 423,90 грн. заборгованість за кредитним договором протягом 30 днів з моменту її пред'явлення та попередив, що у разі непогашення вказаного боргу, вказаний борг буде погашений шляхом визнання права власності на майно, яке є предметом іпотеки №3084.

31.07.2014 відповідач знову направив через нотаріуса позивачу вимогу про усунення боргового зобов'язання у розмірі 6 958 423,90 грн. та попередив, що у разі невиконання вказаної вимоги протягом 30 днів з моменту її отримання, відповідач зверне стягнення на майно, яке є предметом договору іпотеки №3084 і набуде на нього право власності на підставі п.п. 5.3., 5.3.1., 5.3.2. договору іпотеки від 30.08.2006.

27.12.2014 нотаріусом (третьою особою у справі) за заявою відповідача від 27.12.2014 було вчинено виконавчий напис №3218 та звернуто стягнення на майно, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором №3084 від 30.08.2006 в рахунок погашення заборгованості у розмірі 6 958 423,90 грн. на підставі п. 5.3.1. та 5.3.3. іпотечного договору від 30.08.2006 №3084.

Предметом даного спору є вимога позивача про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Тетієвської Т.В. №3218 від 27.12.2014 про звернення стягнення на майно комплексу, місцезнаходженням якого є: м. Херсон, Острівське шосе, 2-б та складається з наступних об'єктів: літера "А" адміністративно-побутовий корпус, загальною площею 21,7 м2; літера "Б" трансформаторна, площа забудови 57,3 м2; літера "Х" склад загальною площею 1828 м2; № № 18, 19, 21, 22 відкрита складська площадка № 23, причал № 20, площадка № 15, огорожа № 1, внутрішньоплощадні та під'їзні шляхи № 24, берегове кріплення № 25, 27 огорожа, № 28 ваги, № 26 естакада (надалі спірний виконавчий напис).

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що спірний виконавчий напис було вчинено з порушенням ст. 88 Закону України "Про нотаріат", а саме: вчинено поза межами річного строку з дня виникнення права вимоги у стягувача, а також, заборгованість позивача не є безспірною, що також виключало вчинення спірного виконавчого напису.

Суди попередніх інстанцій задовольнили позовні вимоги та визнали спірний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Згідно зі ст. 87 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Приписами ст. 88 Закону України "Про нотаріат" унормовано, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Відповідно до п. 3.1 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 (надалі Порядок), нотаріус вчиняє виконавчі написи: - якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; - за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюється з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (п. 3.4. гл. 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з п. 3.5. глави 16 Порядку при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 N 1172.

Отже, виходячи із наведених норм та враховуючи обставини справи, спірними та такими, що підлягали вирішенню судами попередніх інстанцій є два питання: чи вчинено спірний виконавчий напис в межах річного строку з дня виникнення права вимоги у стягувача та чи підтверджували надані нотаріусу документи безспірність вимог до боржника (позивача).

Так, як вбачається із мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції, а також підтверджується матеріалами справи і про що вказувалося вище, право вимоги у стягувача (банку) як на стягнення боргу, так і на звернення стягнення на іпотечне майно в рахунок погашення цього боргу, виникло після невиконання обов'язку боржником (позивачем) повернути кредит (28.08.2009), проте вказаним правом банк не скористався, а в квітні 2014 року передав свої права за кредитним та іпотечним договорами іншій особі - ТОВ "Фінансова Компанія "Комфорт-Капітал", яка, в послідуючому передала ці права відповідачу у справі (ТОВ "ФК "Адамант"). Проте, як зазначив суд апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, в самому спірному виконавчому написі нотаріусом зазначено про те, що строк повернення кредиту настав 28.08.2009 (тобто, у стягувача виникло право вимагати повернення цього кредиту або звертати стягнення на іпотечне майно в рахунок погашення кредиту у цей строк), однак продовжувався (строк) шляхом неодноразового відступлення права вимоги за іпотечним договором.

Водночас, з таким зауваженням нотаріуса правомірно не погодився суд апеляційної інстанції, оскільки жодної нормою права не передбачена можливість продовження строків як повернення кредитних коштів (продовження тривалості зобов'язання), так і вчинення нотаріусом виконавчих написів (річного чи трирічного) відступленням стягувачем права вимоги іншому стягувачу.

Отже, виходячи з наведеного є вірним висновок суду апеляційної інстанції про те, що спірний виконавчий напис вчинено поза межами річного строку, передбаченого у ч. 1 ст. 88 Закону України "Про нотаріат", що свідчить про порушення вказаного Закону і є підставою для визнання його недійсним. Крім того, є вірним висновок суду апеляційної інстанції про те, що місцевим господарським судом безпідставно було обраховано строк вчинення спірного виконавчого напису не з моменту виникнення у стягувача (банку) права вимоги, а з моменту направлення новим стягувачем (відповідачем) вимоги боржнику (04.10.2013), проте, дане порушення не вплинуло на прийняття по суті неправильного рішення про задоволення позову.

Перелік документів, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172, для одержання виконавчого напису подаються: оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, апеляційний господарський суд, розглядаючи дану справу в частині встановлення безспірності чи небезспірності заборгованості боржника та, відповідно, можливості вчинення нотаріусом спірного виконавчого напису, зазначив, що у даному спорі єдиним документом, який безумовно підтверджує заборгованість боржника є рішення Комсомольського районного суду м. Херсона у справі №2114/345/11, а відтак, у нового стягувача (відповідача) не було права на нарахування в подальшому відсотків та пені на заборгованість, а лише на нарахування інфляційних та 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України; стосовно вказаного висновку суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Частинами першою та другою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення ЦК України, які регулюють правовідносини за договором позики, якщо інше не встановлено параграфом 2 глави 71 цього Кодексу і не випливає із суті кредитного договору.

Так, відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій кількості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (стаття 631 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та сплати неустойки (стаття 611 ЦК України). Крім того, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлено розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця або в разі реального повернення йому коштів.

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та нормами ЦК України (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові у справі №6-1047цс16 від 06.07.2016).

Оскільки, як вказувалося вище, нотаріусом вчинено спірний виконавчий напис поза межами строку, встановленого у ст. 88 Закону України "Про нотаріат", то спірний виконавчий напис в будь-якому випадку підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

Стосовно доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій приписів ст. 35 Закону України "Про іпотеку" та положень п. 2.3. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України в поєднанні з ч. 2 ст. 88 Закону України "Про іпотеку", колегія суддів зазначає.

Пункт 2.3. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України відноситься до розділу 2 цього Порядку, який має назву "Звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису" та передбачає, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору, здійснюється нотаріусом після спливу 30 днів з моменту надіслання вимоги іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця про усунення порушень.

В той же час, п. 3.1. Порядку, яким передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, зокрема, що з дня права вимоги у відносинах між підприємствами минуло не більше одного року, та п. 3.4. Порядку, яким передбачено, що строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу, відносяться до розділу 3 Порядку, який має назву "Умови вчинення виконавчого напису".

Тобто, наведений у розділі 3 Порядку річний строк для вчинення виконавчого напису пов'язується саме з виникненням у стягувача права вимоги до боржника, а не з виникненням у стягувача права на звернення до нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису у зв'язку з невиконанням боржником чи іпотекодателем в тридцятиденний строк вимоги про усунення порушень, про яку (вимогу) зазначено в п. 2.3. Порядку та ст. 35 Закону України "Про іпотеку".

Інші доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, оскільки, є ідентичними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Правова позиція, щодо дотримання вимог ст. 1117 ГПК України судом касаційної інстанції , викладена у постановах Верховного Суду України від 27.12.2005 у справі №24/389, від 16.03.2010 у справі № 30/44-09, від 23.03.2010 у справі № 4/45-38 відповідно до яких, касаційна інстанція під час розгляду справи, зокрема, не вправі виходити за межі своїх повноважень, переоцінювати докази, що є в матеріалах справи, ставити під сумнів достовірність документальних доказів, яким надана оцінка судами попередніх інстанцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова Одеського апеляційного господарського суду від 13.04.2016 та рішення господарського суду Херсонської області від 26.01.2016 у справі № 923/2015/15 постановлені у відповідності до фактичних обставин справи та вимог чинного законодавства і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АДАМАНТ" залишити без задоволення.

Постанову Одеської апеляційного господарського суду від 13.04.2016 та рішення господарського суду Херсонської області від 26.01.2016 у справі №923/2015/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Л.А. Гольцова

В.І. Картере