Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2015 року Справа № 910/17349/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача, відповідача: не з'явились, повідомлені належно,

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від09.02.15у справі№910/17349/14 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Адвентіс"простягнення 55253,13 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мізунь" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвентіс" 55253,13 грн. збитків. Позивач посилався на те, що він на виконання умов договору поставки №100428 від 01.03.12, укладеного між сторонами у справі, замовив і оплатив етикетки для етикетування продукції відповідача. У зв'язку з нездійсненням відповідачем замовлень товару за вказаним договором у позивача залишилися невикористані етикетки на спірну суму, яка, на думку позивача, є понесеними збитками, котрі повинні бути відшкодовані. Позов обґрунтований приписами статей 22, 526, 610, 611, 626-629, 638, 712 Цивільного кодексу України, статей 173-175, 193 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.14 (суддя Головіна К.І.) у задоволенні позову відмовлено. Суд виходив з того, що відповідачем не замовлялися етикетки на спірну суму за договором поставки від 01.03.12; що надлишок етикеток у позивача виник внаслідок дій останнього, які він вчинив на власний ризик, а тому відсутня вина відповідача. Водночас суд установив, що спірний договір діяв до 28.02.14. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 22, 526, 530, 610, 611 Цивільного кодексу України, статей 193, 265 Господарського кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.15 (судді: Коршун Н.М., Алданова С.О., Дикунська С.Я.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Мізунь", яке просить судові рішення у справі скасувати, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Скаржник вважає, що судами порушені приписи статей 22, 610, 611, 614, 654 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України. Він посилається на те, що відповідач в порушення умов договору безпідставно припинив здійснювати замовлення товару; що у діях відповідача наявний склад цивільного правопорушення, а тому спірна сума підлягає стягненню з останнього як збитки.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що 01.03.12 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мізунь" - постачальником і Товариством з обмеженою відповідальністю "Адвентіс" - покупцем було укладено договір поставки №100428. За умовами цього договору постачальник зобов'язався виготовляти, доставляти і передавати на умовах та у строки продовольчу або непродовольчу продукцію у власність покупця, а покупець, в свою чергу, прийняти і оплатити її. Відповідно до пункту 2.2 договору (в редакції додаткової угоди) поставка продукції здійснюється окремими партіями на підставі узгоджених постачальником до виконання замовлень покупця. Кожний місяць до 13-го числа покупець передає постачальнику замовлення на наступний місяць, на підставі якого постачальник зобов'язаний здійснити поставки у вказаному об'ємі та у строки упродовж місяця. Пунктом 3.2 договору сторони передбачили, що кожен товар укомплектовується у палету, що супроводжується пакувальним листом (форма якого вислана до моменту укомплектування партії товару), який розташовується на палеті в місці доступному для читання. Згідно з пунктом 3.11 договору етикетку та/або упаковку товару із зображенням знаку для товарів і послуг, що належить покупцю, постачальник виготовлює самостійно і за власний рахунок. Пунктом 9.2 договору сторони також передбачили, що у разі, коли Суди установили, що сторонами була погоджена специфікація №2, якою визначена мінімальна партія виробництва упаковки/етикетки та ціна однієї етикетки. В подальшому, до договору поставки сторони уклали додаткову угоду від 01.03.14, котрою, окрім іншого, продовжили строк дії договору до 28.02.14. Позивач на виконання спірного договору замовив у Товариства з обмеженою відповідальністю "Марцек Друкарський двір" етикетки для етикетування продукції відповідача. Товариство з обмеженою відповідальністю "Марцек Друкарський двір" упродовж лютого 2012 року - серпня 2013 року виготовило і поставило позивачеві етикетки на загальну суму 79608,54 грн. Позивач посилається на те, що відповідачем не були викуплені виготовлені етикетки на суму 55253,13 грн. за договором від 01.03.12. В процесі розгляду спору господарські суди установили, з підтвердженням матеріалами справи, що відвантаження етикеток згідно зі спірним договором здійснюється окремими партіями лише на підставі поданих покупцем-відповідачем замовлень; що відповідачем не замовлялися етикетки на спірну суму; відповідні замовлення (заявки) позивачеві не надсилалися. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвентіс" 55253,13 грн. збитків. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди дійшли висновку про необґрунтованість цих вимог. Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Як вже зазначалося, і це установлено господарськими судами, умовами договору поставки №100428 від 01.03.12 сторони передбачили, що відвантаження етикеток здійснюється на підставі поданих відповідачем (покупцем) замовлень. Проте, в процесі розгляду спору господарські суди установили, з підтвердженням матеріалами справи, що відповідач не замовляв етикеток на заявлену до стягнення суму і не направляв позивачеві замовлень на їх поставку. Як вже зазначалося, позивач просив стягнути з відповідача 55253,13 грн. вартості залишку невикористаних етикеток, вважаючи їх збитками. За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками, зокрема, розуміють втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Дослідивши усі обставини та зібрані у справі докази, господарські суди попередніх інстанцій не встановили складу цивільного правопорушення у діях відповідача, як-то: протиправної поведінки відповідача, його вини та причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою і завданими збитками. Виходячи з встановлених судами обставин справи та вимог вказаних норм, господарські суди правомірно відмовили у задоволенні позову. Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі господарськими судами. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази, додатково перевіряти їх. Доводи, викладені в касаційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установлених господарськими судами обставин справи; їм надавалася оцінка судами; та вони ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.15 у справі №910/17349/14 залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець