Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року Справа № 904/4242/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач), суддіГончарука П.А.,суддіСтратієнко Л.В.,за участю представника від позивачаТатарука Л.Р.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця"на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.01.2016 року у справі № 904/4242/15 Господарського суду Дніпропетровської ї області за позовомДержавного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця"доТовариства з обмеженою відповідальністю виробничої компанії "Гірничодобувна промисловість"простягнення 75 515,28 грн

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" (надалі - ДТГО "Львівська залізниця", позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничої компанії "Гірничодобувна промисловість" (надалі - ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість", відповідач) 75 515,28 грн, з яких 69 902,64 грн - плата за користування вагонами та 5 612,64 грн - плата за маневрові роботи.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору про подачу та забирання вагонів ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість" від 01 липня 2013 року в частині затримки вагонів на місцях загального користування в очікуванні звільнення фронтів навантаження протягом квітня-червня 2014 року.

Відповідач проти позову заперечував з підстав неналежного оформлення документів, якими ДТГО "Львівська залізниця" підтверджує нараховану плату за користування вагонами та за маневрові роботи. Крім того, ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість" заявлено про пропущення позивачем строку позовної давності до заявлених ДТГО "Львівська залізниця" позовних вимог.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2015 року у справі № 904/4242/15 (суддя Юзіков С.Г.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.01.2016 р. (головуючий суддя Орєшкіна Е.В., судді Широбокова Л.П. та Дармін М.О.) в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішеннями місцевого та апеляційного господарських судів, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішеннях судів попередніх інстанцій, обставинам справи, у зв'язку з чим просить суд касаційної інстанції їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якій відповідач просив суд касаційної інстанції залишити без задоволення касаційну скаргу позивача, а прийняті у справі № 904/4242/15 судові рішення залишити без змін з підстав їх обґрунтованості.

Вищий господарський суд України, перевіривши в межах вимог касаційної скарги фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що між ДТГО «Львівська залізниця» (позивачем) та ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість" (відповідачем) укладено договір про подачу та забирання вагонів ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість" при станції Бучач Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" від 01.07.2013 року (надалі договір-1), яким визначено порядок подачі, розставлення на місця навантаження, вивантаження і забирання вагонів з під'їзної колії, яка належить залізниці та примикає через стрілку № 10 до колії станції Бучач і обслуговується локомотивом залізниці, користувачеві ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість".

За умовами договору-1 вагони на під'їзну колію подаються після повідомлення, яке передається по телефону із записом повідомлення в книгу форми ГУ-2; загальна кількість вагонів, які передаються на під'їзну колію однією групою не більше 12 одиниць, максимальна переробна спроможність вантажних пунктів по навантаженню: відсіву або доломіту 1 вагон, час 25 хвилин, розмір подачі 6 вагонів; доломіту 1 вагон, час-25 хвилин, розмір подачі 6 вагонів.

Згідно п. 6.4 Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", які залізниця зобов'язана доставити на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має щодо залізниці права та обов'язки, передбачені Статутом залізниць України, зокрема, обов'язок отримати їх від залізниці, а у разі несвоєчасного приймання вагонів від залізниці - сплатити плату за користування вагонами, які знаходяться на коліях залізниці чи на станціях підходу у розмірі, встановленому Тарифним керівництвом №1.

Відповідно до п.2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів, усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи, які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами, включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.

Згідно п.3 розділу ІІ Правил користування вагонами і контейнерами, облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, яка складається на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів ф.ГУ-45, Актів про затримку вагонів ф.ГУ-23а, Актів загальної ф. ГУ-23.

Відомості плати за користування вагонами (контейнерами) мають підписуватися начальником станції і вантажовласником щоденно або в періоди пред'явлення їх станцією до розрахункового підрозділу, що встановлюються начальником залізниці. У разі непогодження даних, зазначених у відомості, представник вантажовласника зобов'язаний підписати відомість із зауваженнями (п.4 розділу ІІ Правил користування вагонами і контейнерами).

Усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам та орендовані ними, що знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника (п. 6 розділу ІІІ Правил користування вагонами і контейнерами).

У разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери (п.8 розділу ІІІ Правил користування вагонами і контейнерами).

Відповідно до п. 12 розділу ІІІ Правил користування вагонами і контейнерами загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника; час до 30 хв. не враховується, час 30 хв. і більше враховується як повна година.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в квітні-червні 2014 року на адресу ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість" надходили власні порожні вагони під навантаження за повними перевізними документами як вантаж на своїх осях. Про прибуття вагонів на станцію Бучач залізницею повідомлено одержувача, про що зроблено запис у Книзі повідомлень про час подавання вагонів під навантаження або вивантаження. Вагони затримувалися на місцях загального користування в очікуванні звільнення фронтів навантаження. Про затримку вагонів позивачем складено акти загальної форми ГУ-23, у яких зазначено про участь у їх складенні представників відповідача, що відмовлялись від підписання актів, про що, в свою чергу, позивачем складено відповідні акти загальної форми.

Факт затримки вагонів з вини відповідача підтверджується актами загальної форми ГУ-23 відповідно до вимог п.3 Правил складання актів та п.8 Правил користування вагонами. За затримку вагонів в очікуванні подачі під навантаження протягом квітня - червня 2014 року станцією Бучач відповідачеві нараховано плату за користування вагонами в сумі 69 902,64 грн. Окрім того, судами встановлено, що відповідно до відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу № 28050278 від 28.05.14 року та відомості плати за користування вагонами № 28069004 відповідачу нараховано 5 612,64 грн плати за маневрову роботу. Підставою для нарахування маневрової роботи на підїзній колії відповідача було письмове замовлення останнього від 28.02.14 року. Розміри та порядок нарахування плати за подачу та забирання вагонів та збору за маневрову роботу визначено за Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, затвердженим наказом Мінтрансзвязку України від 26.03.2009 року № 317.

На підставі викладеного, судом першої інстанції встановлено, що відповідач не надав суду достатніх і допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, які б були підставою для звільнення його від сплати виставлених залізницею платежів. Також у актах загальної форми, якими засвідчувалися факти затримки вагонів з вини відповідача, представники останнього не зазначили причини не підписання цих актів, а також не зазначили обставин, які б могли свідчити про відсутність вини вантажоодержувача у затримці вагонів. Факт відмови представників відповідача від підписання актів загальної форми щодо затримки вагонів зафіксовано у відповідних актах загальної форми, що відповідає чинному законодавству.

Також, судом встановлено, що позивач на підставі договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги № 25 від 30.01.2013 року для проведення розрахунків і обліку сплачених сум відкрив для відповідача особовий рахунок з присвоєнням семизначного коду № 7410165, з якого протягом квітня-червня 2014 року позивачем було в односторонньому порядку списано кошти на загальну суму 93 025,92 грн, які складали плату за користування, збори за подачу/забирання вагонів та маневрову роботу.

Зазначені дії позивача, у зв'язку з відмовою останнього самостійно повернути списані кошти, були оскаржені відповідачем у судовому порядку, в результаті чого рішенням Господарського суду Львівської області від 13.11.2014 року у справі № 914/3311/14, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 2801.2015 року, з ДГТО "Львівська залізниця" на користь ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість" стягнуто 75 515,28 грн неправомірно стягнутих грошових коштів, а також встановлено, що ДГТО "Львівська залізниця" безпідставно списала в безспірному порядку з особового рахунку позивача кошти у сумі 75 515,28 грн з ПДВ, оскільки відомості плати за користування вагонами (форми ГУ-46а), відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу (ГУ-46а), та накопичувальні картки (форма ФДУ-92) підписані вантажовласником з зауваженнями, а відтак безакцептне списання ДГТО "Львівська залізниця" зазначених коштів суперечить встановленому законодавством порядку.

23.03.2015 року відокремленим підрозділом "Тернопільська дирекція залізничних перевезень" ДТГО "Львівська залізниця" на виконання вищезазначеного рішення перераховано на рахунок Галицького відділу ДВС ЛМУЮ стягнуті на користь ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість" кошти в сумі 75 515,28 грн.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій, керуючись особливостями регулювання майнових відносин між перевізником та вантажовідправниками/вантажодержувачами, було застосовано спеціальний 6-місячний строк позовної давності, заявлений відповідачем у відзиві на позовну заяву та встановлений ч. 5 ст. 315 ГК України та ст. 137 Статуту залізниць України.

Згідно ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк. Такої ж тривалості установлено строк для подання позовів залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів ст. 137 Статуту залізниць України. Зазначений строк обчислюється з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Відповідно до п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (зі змінами та доповненнями), спеціальна позовна давність підлягає застосуванню лише у випадках, прямо передбачених законом.

Враховуючи те, що Господарським кодексом України та Статутом залізниць України встановлено спеціальну позовну давність за позовами перевізників, посилання ДТГО "Львівська залізниця" на те, що до спірних правовідносин повинна застосовуватися загальна позовна давність тривалістю у три роки до розгляду судом не приймається, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 315 ГК України та ст. 137 Статуту залізниць України застосовується спеціальна позовна давність за позовами залізниць до вантажовідправників, поданих відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судами попередніх інстанцій правильно визначено початок перебігу позовної давності з моменту підтвердження простою спірних вагонів, оскільки саме з даного дня позивач дізнався про порушення свого права та про особу, яка його порушила, а не з дня оплати позивачем спірних коштів на рахунок відповідача, як безпідставно вважає ДТГО "Львівська залізниця".

Необґрунтованими та безпідставними також визнаються посилання ДТГО "Львівська залізниця" на те, що останнє не могло звернутися з зазначеним позовом до суду до моменту сплати (повернення безпідставно списаних) позивачем коштів та до набрання законної сили рішенням у справі Господарського суду Львівської області від 13.11.2014 року № 914/3311/14 про повернення безпідставно списаних позивачем коштів, оскільки, якщо платник підписує відомості плати за користування вагонами і контейнерами, накопичувальні картки з запереченнями, зауваженнями чи застереженнями, залізниця не має права списувати спірні суми з попередньої оплати; в такому разі спір має регулюватися платником безпосередньо зі станціями, які нарахували платежі і у разі недосягнення згоди - спірні питання вирішуються в претензійно-позовному порядку (п. 19 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.11.2007 р. № 01-8/917 "Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства"), тобто право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення спірних коштів не залежить від встановлення неправомірності дій ДТГО "Львівська залізниця".

Таким чином, посилання ДТГО "Львівська залізниця" на те, що перебіг позовної давності починається від 23.03.2015 р., тобто від дня сплати ДТГО "Львівська залізниця" коштів на рахунок позивача на виконання рішення Господарського суду Львівської області від 13.11.2014 року у справі № 914/3311/14 є безпідставним та таким, що спростовується загальними нормами ст. 261 ЦК України та п. 137 Статуту залізниць України, згідно з якими строк позовної давності обчислюється з дня настання події, що стала підставою для подання позову, а в даному випадку такою подією є встановлення визначених протягом квітня-червня 2014 року порушень щодо затримки вагонів на місцях загального користування в очікуванні звільнення фронтів навантаження.

Судами встановлено, що відповідач заявив про застосування позовної давності, передбаченої ст. 315 ГК України, що підтверджується відзивом на позовну заяву (а.с. 160 т. 2).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, Вищий господарський суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність та належність підстав для застосування позовної давності у зв'язку з її пропуском позивачем та відхилення заперечень останнього щодо визнання поважними причин пропуску позовної давності з підстав неможливості звернення до суду з зазначеними позовними вимогами протягом 6 місяців з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Посилання ДТГО "Львівська залізниця" на те, що судом апеляційної інстанції не дана оцінка обставинам справи щодо обов'язковості зазначення у протоколі судового засідання про клопотання відповідача щодо застосування строків позовної давності визнається судом касаційної інстанції необґрунтованим та таким, що спростовується матеріалами справи, оскільки відповідач зазначив про необхідність застосування строків позовної давності не в усній формі, а письмово, що підтверджується відзивом на позовну заяву (а.с. 160 т. 2).

Відповідно до пп. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (зі змінами та доповненнями) визначено, що законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності, а відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 81-1 ГПК); господарський суд може також запропонувати відповідачеві викласти таку заяву в письмовій формі та долучити її до матеріалів справи.

Враховуючи те, що в даній справі клопотання відповідача про застосування позовної давності заявлене у письмовій формі, зазначене нівелює обов'язок суду вносити такі відомості до протоколу судового засідання.

Стосовно тверджень заявника касаційної скарги щодо застосування висновків постанови Верховного Суду України від 19.04.2012 року у справі № 3-22гс12, відповідно до якої стаття 315 ГК України і статті 134, 136, 137 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу строку позовної давності у позовах про відшкодування збитків (вартості нестачі вантажу), що виникають із залізничних перевезень, то судом зазначена постанова Верховного Суду України до розгляду не приймається, оскільки в даній справі, на відміну від справи, яка розглядається, позов подано не перевізником, а до перевізника, спір стосується стягнення з залізниці збитків у зв'язку з нестачею вантажу тощо, що свідчить про різні фактичні обставини справи.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішень господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

Судові витрати, пов'язані з оплатою касаційної скарги судовим збором, у відповідності до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, ст.

11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" залишити без задоволення

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.01.2016 року у справі № 904/4242/15 залишити без змін.

Головуючий суддя І.Д. Кондратова

Суддя П.А. Гончарук

Суддя Л.В. Стратієнко