Історія справи

Постанова ВГСУ від 15.02.2024 року у справі №737/87/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 737/87/22

провадження № 51-4782 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 і його захисника ОСОБА_6 на вирок Куликівського районного суду Чернігівської області від 21 грудня 2022 року й ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 11 липня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021270340003714, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт. Замглай Ріпкинського району Чернігівської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз за вироком Новозаводського районного суду міста Чернігова від 16 лютого 2022 року за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Куликівського районного суду Чернігівської області від 21 грудня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначеного покарання за цим вироком і покарання, призначеного за вироком Новозаводського районного суду міста Чернігова від 16 лютого 2022 року, ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців.

Суд у вироку розподілив процесуальні витрати і вирішив долю речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 01 грудня 2021 року близько 21:20, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись у будинку АДРЕСА_1 , на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків зі своєю співмешканкою ОСОБА_8 , діючи з умислом на вбивство останньої, завдав їй один удар лезом ножа в ділянку шиї, у результаті чого її смерть настала від проникаючого колото-різаного поранення шиї з ушкодженням загальної сонної артерії, що призвело до рясної зовнішньої кровотечі та, як наслідок, розвитку гострої крововтрати.

Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 11 липня 2023 року вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування цих вимог зазначає, що місцевий суд не проаналізував його показань про обставини кримінального правопорушення, відсутність мотиву й умислу на вбивство. Зокрема, як стверджує засуджений, місцевий суд не зважив, що він завдав ножового удару співмешканці з метою самозахисту під час застосування нею фізичного насильства, що свідчить про необхідність перекваліфікації його дій з ч. 1 ст. 115 на ст. 118 КК України. Вважає, що його версія про невинуватість у кримінальному правопорушенні, за яке його засуджено, не була спростована під час судового провадження. Також наголошує на недопустимості як доказу відеозапису з нагрудних камер поліцейських під час його затримання. Крім того, зазначає, що з огляду на його посткримінальну поведінку, конкретні обставини справи й віктимне поводження потерпілої, суд під час призначення покарання повинен був застосувати положення ст. 69 КК України. На ці порушення, як зазначив ОСОБА_7 , не звернув уваги апеляційний суд, постановивши рішення, що не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть аргументів захисника зводиться до того, що в суді не доведено належними і допустимими доказами винуватості засудженого у вчиненні умисного вбивства, а постановлені судові рішення ґрунтуються лише на припущеннях. На підтвердження цієї позиції захисник посилається на доводи, аналогічні наведеним у касаційній скарзі засудженого. Крім того, стверджує, що місцевий суд у вироку не дав жодної оцінки деяким дослідженим доказам, а суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку доказам, безпосередньо їх не дослідив.

Позиції інших учасників судового провадження

Під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_7 і його захисник ОСОБА_6 просили задовольнити касаційні скарги на викладених у них підставах.

Прокурор ОСОБА_5 вважала, що підстави для задоволення касаційних скарг сторони захисту відсутні, оскільки судові рішення є законними й обґрунтованими.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.

З будь-яких інших приводів касаційний суд не вправі втручатися в рішення судів попередніх інстанцій та виходить із фактичних обставин, установлених цими судами.

Зі змісту касаційних скарг засудженого й захисника вбачається, що вони, крім іншого, посилаються на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просять дати окремим доказам іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Натомість вказані обставини, на які посилалася сторона захисту в апеляційних скаргах, аналогічні тим, що наведені в касаційних скаргах, були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, який, не встановивши порушень, передбачених статтями 410 411 КПК України, залишив вирок без змін, зазначивши мотиви ухвалення свого рішення. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з викладеними в судовому рішенні мотивами, з яких ці доводи визнані необґрунтованими.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

За вимогами ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, зроблено на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, перевіреними під час судового розгляду й оціненими в їх взаємозв`язку, відповідно до ст. 94 КПК України.

Доводи, наведені засудженим і захисником у касаційних скаргах, про відсутність у ОСОБА_7 умислу на вбивство ОСОБА_8 і про позбавлення її життя внаслідок перевищення меж необхідної оборони, аналогічні наведеним в апеляційних скаргах сторони захисту, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який визнав їх такими, що не відповідають зібраним у кримінальному провадженні доказам. Апеляційний суд, проаналізувавши такі доводи, дав на них вичерпну відповідь та, залишаючи апеляційні скарги сторони захисту на вирок місцевого суду без задоволення, відповідно до вимог ч. 2 ст. 419 КПК України зазначив в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.

Так, суди попередніх інстанцій проаналізували показання ОСОБА_7 про обставини кримінального правопорушення, зокрема про те, як після спільного розпивання алкогольних напоїв з ОСОБА_8 у них на ґрунті ревнощів стався конфлікт, під час якого остання кинулася на нього з ножем і завдала поранень, а він, захищаючись, повалив її на диван і намагався забрати ніж, однак потерпіла опиралася і в ході цієї штовханини отримала ножове поранення.

Однак така версія подій, висловлена ОСОБА_7 на свій захист, була спростована під час з`ясування судами обставин кримінального провадження й перевірки їх доказами, якими підтверджено вчинення ним умисного вбивства за наведених у вироку обставин, зокрема показаннями свідків; даними протоколів огляду місця події; висновками судово-медичних експертиз щодо характеру, кількості й локалізації тілесних ушкоджень, виявлених під час огляду ОСОБА_7 та дослідження трупа ОСОБА_8 , і механізму їх заподіяння; висновком експерта про те, що на дослідженому ножі виявлено сліди крові, ознаки якої збігаються з кров`ю ОСОБА_8 і ОСОБА_7 ; іншими доказами, зміст яких докладно наведено у вироку і яким суд дав належну оцінку.

Згідно з положеннями ст. 36 КК України обов`язковою умовою кваліфікації вбивства за ст. 118 КК України є перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, тобто вчинення потерпілим суспільно небезпечного посягання на життя, здоров`я, інші охоронювані законом права, інтереси винного або іншої особи, інтереси держави або суспільства, яке би викликало об`єктивну необхідність у негайному захисті шляхом заподіяння фізичної шкоди у визначених законом межах. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у такій обстановці, вчинене ним слід кваліфікувати за ст. 115 КК України.

Таким чином, якщо визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.

Суди попередніх інстанцій під час встановлення фактичних обставин кримінального провадження з`ясували характер взаємовідносинпотерпілоїтазасудженого, якібулиспівмешканцями, перебіг подій перед вчиненням умисного вбивства, а саме те, що під час конфлікту ОСОБА_8 застосувала насильство до ОСОБА_7 , а він внаслідок виниклої неприязні, будучи фізично сильнішим, вихопив у неї ніж та завдав ним удару в ділянку шиї потерпілої.

Також суди дослідили дані про спосіб і знаряддя вчиненнязлочину, характер, механізмутворенняталокалізаціюзаподіяних потерпілій тілеснихушкоджень, і тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_7 .

Так, згідно з висновком експерта № 1385 від 02 грудня 2022 року, на тілі трупа ОСОБА_8 виявлено всього 28 тілесних ушкоджень, які утворилися до однієї доби до настання її смерті. Крім тілесного ушкодження у виді проникаючого колото-різаного поранення шиї, від якого настала її смерть, виявлено зокрема множинні синці голови, шиї, тулуба та правої верхньої кінцівки, які могли утворитися не менше ніж від сімнадцяти травмуючих дій тупого предмету (предметів), та які можуть свідчити про здійснення потерпілою самооборони. Водночас за висновком експерта № 574 від 08 грудня 2021 року у ОСОБА_7 виявлено легкі тілесні ушкодження у вигляді колотих ран підочної ділянки зліва та задньої поверхні шиї, різаної рани лівої ліктьової ямки, які виникли 01 грудня 2021 року від дії гострого предмету, що має колючо-різальні властивості.

Зіставивши ці висновки експертиз з показаннями самого засудженого і фактичними даними, що містяться в інших досліджених доказах, суд дійшов висновку, що дії ОСОБА_8 не мали ознак суспільно небезпечного посягання, яке би становило реальну об`єктивну загрозу для життя чи здоров`я ОСОБА_7 . Так, в останнього виявлено легкі тілесні ушкодження, що виключає застосування ОСОБА_8 такої фізичної сили або вчинення інших активних агресивних дій, які могли би викликати у нього невідкладну необхідність у заподіянні їй шкоди, тобто стан необхідної оборони. Тому доводи сторони захисту про те, що засуджений захищався від нападу потерпілої і діяв у стані необхідної оборони, є неприйнятними, оскільки положеннями ст. 36 КК України передбачено право на захист не від будь-якого протизаконного вчинку, а лише від суспільно небезпечного посягання.

Натомість ОСОБА_7 , маючи фізичну перевагу, навмисно, а не через необережність, із значною силою завдав ОСОБА_8 удару ножем у ділянку розташування життєво важливих органів, заподіявши смертельне поранення. Таким чином, він застосував насильство значно більшого обсягу, інтенсивності й небезпечності, яке призвело до смерті потерпілої. Водночас він, цілеспрямованозавдаючи такі тілесні ушкодження потерпілій зазначеним знаряддям, не міг не передбачити, що в результатіцихдійвона помре. ВчиненнятакихдійОСОБА_7 свідчитьпроте, щовін через сварку бажав настання смерті ОСОБА_8 та діяв з умислом на її вбивство, а не перебував у стані необхідної оборони чи перевищення її меж, тому немає підстав для кваліфікації вчиненого кримінального правопорушення за ст. 118 КК України, як про це твердить сторона захисту у касаційних скаргах.

З урахуванням наведеного, вчинений ОСОБА_7 злочин обґрунтовано отримав юридично-правову кваліфікацію за ч. 1 ст. 115 КК України. Разом з умислом і мотивом вчинення цього злочину, під час судового провадження було з`ясовано всі передбачені ст. 91 КПК України обставини, що належать до предмета доказування. Надані місцевому суду докази, зокрема ті, на які вказує захисник, досліджені в повному обсязі, їх було достатньо для вирішення питання про винуватість засудженого у вчиненні інкримінованого правопорушення поза розумним сумнівом.

Апеляційний суд ретельно перевірив і мотивовано відхилив аргументи сторони захисту про неможливість врахування як доказу даних із відеозапису з нагрудних камер поліцейських, на якому зафіксовано затримання ОСОБА_7 . Так, було встановлено, що відеофіксація в цьому випадку проводилася не в рамках проведення негласних (слідчих) розшукових дій, як про це твердить сторона захисту, а під час безпосереднього виконання поліцейськими своїх службових обов`язків. Крім того, як з`ясував апеляційний суд, орган досудового розслідування отримав і визнав вказаний відеозапис речовим доказом у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом. Водночас сторона захисту, не оспорюючи достовірність даних, зафіксованих на відеозаписі, не зазначила порушень, які би вплинули на законність посилання судів на цей доказ.

Що стосується доводів захисника про порушення апеляційним судом принципу безпосередності дослідження доказів, то вони не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК України та у визначеному ст. 405 цього Кодексу порядку переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами засудженого і його захисника на вирок місцевого суду, проаналізував докази, які були безпосередньо досліджені місцевим судом, і навів детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши доводи сторони захисту, які є аналогічними доводам касаційних скарг, щодо безпідставності засудження ОСОБА_7 та наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону. Повторне дослідження доказів є правом суду апеляційної інстанції, а не обов`язком, крім того, цей суд не дав іншої ніж суд першої інстанції оцінки доказам.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується, однак сторона захисту не довела, що обставини або докази, які на їхню думку необхідно повторно дослідити, досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушеннями.

З урахуванням викладеного, а також зважаючи на те, що захисник у касаційній скарзі не навів конкретних доводів на обґрунтування недотримання судом апеляційної інстанції положень ст. 23 КПК України у їх взаємозв`язку з вимогами ст. 404 цього Кодексу, його аргументи є неспроможними.

Ухвала апеляційного суду належним чином умотивована та відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.

Отже, мотиви незгоди сторони захисту з оцінкою доказів і судовими рішеннями не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення були постановлені з істотними порушеннями норм права, які в свою чергу можуть поставити під сумнів їх законність.

Доводи, наведені в касаційних скаргах засудженого і його захисника, щодо невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості також є непереконливими.

Так, мотивуючи своє рішення щодо обрання ОСОБА_7 міри покарання, суд першої інстанції дотримався положень статей 50 65 КК України, згідно з якими особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

Місцевий суд, призначаючи засудженому покарання, урахував, що він вчинив особливо тяжкий злочин проти життя особи (санкція за ч. 1 ст. 115 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років) та зважив на дані про його особу, зокрема, що він раніше судимий, негативно характеризується за місцем проживання, не працює. На підставі ст. 67 КК України вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення під час перебування у стані алкогольного сп`яніння, щодо особи, з якою він перебував у близьких відносинах, а також рецидив злочинів суд визнав обставинами, які обтяжують покарання, а обставин, які його пом`якшують, не встановив.

З урахуванням зазначеного місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, призначив ОСОБА_7 покарання у розмірі, наближеному до мінімального, яке передбачене санкцією статті за вчинений ним злочин.

На підставі наведених обставин у їх сукупності, зважаючи на мету покарання, з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та конкретних обставин вчинення протиправного діяння, колегія суддів вважає призначене ОСОБА_7 покарання таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України. Підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість, а також підстав для пом`якшення покарання на підставі ст. 69 КК України колегія суддів не вбачає. Ті обставини, на які посилається сторона захисту у касаційних скаргах, зокрема щодо віктимного поводження потерпілої і посткримінальної поведінки ОСОБА_7 , самі собою не є противагою суспільній небезпечності вчиненого засудженим злочину, зважаючи на його тяжкість, цінність об`єкту посягання, зміст і обсяг протиправних діянь.

Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого, тому відсутні підстави для задоволення касаційних скарг засудженого і його захисника.

Керуючись статтями 433 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Вирок Куликівського районного суду Чернігівської області від 21 грудня 2022 року й ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 11 липня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого і захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_9 ОСОБА_2 ОСОБА_3