Історія справи

Постанова ВГСУ від 15.02.2024 року у справі №604/746/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 604/746/22

провадження № 51 - 4764км23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 грудня 2022 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 03 травня 2023 року у кримінальних провадженнях, внесенених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1202221110000088, 1202221110000145, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_1 , раніше судимого: 14 липня 2022 року вироком Підволочиського районного суду Тернопільської області за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 309, ч. 1 ст. 354, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільнений на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 грудня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 71 КК України ОСОБА_7 за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Підволочиського районного суду Тернопільської області від 14 липня 2022 року та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.

Змінено ОСОБА_7 запобіжний захід із особистого зобов`язання на тримання під вартою, взявши останнього під варту негайно в залі суду. Початок строку відбування покарання визначено рахувати з 06 грудня 2022 року.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він, 21 липня 2022 року, в нічний час доби, знаходячись в м. Скалат Тернопільського району Тернопільської області, діючи умисно, з корисливих мотивів, повторно, в умовах воєнного стану, проник через вікно до житлового будинку АДРЕСА_2 , звідки таємно викрав електродриль та музичну портативну bluetooth колонку «W-King», спричинивши потерпілій ОСОБА_8 матеріальних збитків на загальну суму 489 гривень 05 копійок.

Крім того, ОСОБА_7 16 жовтня 2022 року, приблизно о 16:00, знаходячись в м. Скалат Тернопільського району Тернопільської області, діючи умисно, з корисливим мотивом, повторно, в умовах воєнного стану, шляхом вільного доступу таємно викрав зі столика, розташованого біля магазину продуктів по вул. Коновальця мобільний телефон «Huawei P8 Lite 2017» вартістю 2150 гривень, спричинивши потерпілому ОСОБА_9 матеріальних збитків на вказану суму.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 03 травня 2023 року вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.

Аргументуючи свою позицію зазначає, що розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 проведено без потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , яких, на його думку, належним чином повідомлено не було, а подані останніми заяви про проведення судових засідань без їх участі не можна брати до уваги, оскільки вони не містять електронно-цифрового підпису.

Крім цього, стверджує що у даному кримінальному провадженні відсутня постанова керівника відповідного органу прокуратури про призначення (визначення) прокурора або групи прокурорів, а тому є обґрунтований сумнів щодо наявності повноважень у прокурора ОСОБА_10 на участь у судовому розгляді у суді першої інстанції.

Також, захисник ОСОБА_6 стверджує, що місцевий суд при призначенні покарання безпідставно не застосував положення ст. 70 КК України та не вказав частину ст. 71 КК України, якою керувався при визначенні остаточного покарання.

В свою чергу апеляційний суд не звернув уваги на такі порушення та прийняв рішення в порушення вимог статей 370 та 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 просив задовольнити касаційну скаргу з викладених у ній підстав.

Прокурор ОСОБА_5 вважала оскаржувані судові рішення законними, а касаційну скаргу сторони захисту - необґрунтованою.

Мотиви Суду

Положенням ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Статтею 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.

Згідно із ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Доводи, зазначені у касаційній скарзі захисника, про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону Суд уважає безпідставними з огляду на таке.

Положенням п. 1 ч. 3 ст. 56 КПК України визначено, що під час судового провадження в будь-якій інстанції потерпілий має право бути завчасно поінформованим про час і місце судового розгляду.

Згідно з ч. 2 ст. 318 КПК України судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні з обов`язковою участю сторін кримінального провадження, крім випадків, передбачених цим Кодексом. У судове засідання викликаються потерпілий та інші учасники кримінального провадження.

При цьому, якщо в судове засідання не прибув за викликом потерпілий, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, суд, заслухавши думку учасників судового провадження, залежно від того, чи можливо за його відсутності з`ясувати всі обставини під час судового розгляду, вирішує питання про проведення судового розгляду без потерпілого або про відкладення судового розгляду (ст. 325 КПК України).

Слід вказати, що участь особи у кримінальному провадженні потерпілого пов`язана з реалізацією наданих йому прав і виконання покладених на нього обов`язків. Ціль участі потерпілого у кримінальному провадженні безпосередньо пов`язана з необхідністю відновити порушені права або компенсувати завдану злочином шкоду.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції неодноразово повідомляв потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8 про час та місце судового розгляду. У свою чергу останні звернулися до місцевого суду із заявами про розгляд даного кримінального провадження без їх участі, в яких крім іншого висловили свою думку щодо міри примусу, яку необхідно призначити обвинуваченому за результатами судового розгляду.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції, враховуючи наявність цих заяв та висловлені в судовому засіданні позиції прокурора й обвинуваченого, дійшов обґрунтованого висновку про можливість проведення судового розгляду за відсутності вказаних потерпілих.

Крім цього, Суд погоджується із позицією апеляційного суду, який зазначив, що направлення вищевказаних заяв ОСОБА_9 та ОСОБА_8 через електронну пошту без підписання електронно цифровим підписом не свідчить про те, що місцевий суд не міг переконатись у добровільності позицій потерпілих щодо розгляду справи за їх відсутності, оскільки до заяв потерпілих додано копії документів (паспорт громадянина України), які підтверджують їх особу та які завірені підписом прокурора ОСОБА_10 , який є процесуальним прокурором у вказаному провадженні та перевіряв їх особу.

Також слід зазначити, що потерпілим ОСОБА_9 та ОСОБА_11 неодноразово надсилались рекомендованим листом повістки про їх виклик і до суду апеляційної інстанції, які вони отримувати, про що свідчить їх особистий підпис, засвідчений працівником відділення поштового зв`язку, та у відповідь на які вони надсилали нові заяви про розгляд справи за їх відсутності. За таких підстав, сумнівів у тому, що потерпілі знали про час та місце розгляду справи як у суді першої так і апеляційної інстанції не виникає.

Заслуговує на увагу і той факт, що потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_8 зі скаргами щодо скасування вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 через порушення їх права на доступ до правосуддя до судів апеляційної чи касаційної інстанцій не звертались.

З цих підстав аргументи захисника ОСОБА_6 , про те, що розгляд кримінального провадження без участі потерпілих позбавив місцевий суд можливості ухвалити законне та обґрунтоване рішення є надуманими та не відповідають матеріалами справи.

Також не знайшли свого підтвердження доводи про відсутність у матеріалах провадження постанови керівника відповідного органу прокуратури про призначення (визначення) прокурора або групи прокурорів, яка б свідчила про наявність у прокурора ОСОБА_10 повноважень на участь у судовому розгляді у суді першої інстанції.

В ході апеляційного перегляду вироку місцевого суду за апеляційною скаргою обвинуваченого, колегія суддів встановила, що постановами заступника начальника Теребовлянської окружної прокуратури ОСОБА_12 від 07 листопада 2022 року та 24 липня 2022 року підтверджуються процесуальні повноваження прокурора Підволочиського відділу Теребовлянської окружної прокуратури ОСОБА_10 у кримінальних провадженнях щодо ОСОБА_7 , які внесено до ЄРДР за № 12022211100000145 та № 12022211100000145.

Крім цього, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що такі відомості були відкриті обвинуваченому в порядку ст. 290 КПК України під час ознайомлення з матеріалами кримінальних проваджень, з якими останній ознайомився та під час судового розгляду не оспорював.

Враховуючи викладене, відповідні твердження захисника є безпідставними, а прокурор ОСОБА_10 мав повноваження на участь у розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_7 в суді першої інстанції.

Щодо доводів про те, що при призначенні покарання місцевий суд безпідставно не застосував положення ст. 70 КК України та не вказав частину ст. 71 КК України, якою керувався при визначенні остаточного покарання, то слід вказати на наступне.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 інкримінувалося два епізоди крадіжки, які було вчинено під час дії воєнного стану. Такі суспільно небезпечні винні діяння кваліфіковано органом досудового розслідування за ч. 4 ст. 185 КК України.

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 стверджує, що призначаючи ОСОБА_7 покарання місцевий суд повинен був призначити покарання за кожен епізод окремо і після цього застосувати положення ст. 70 КК України.

Однак, передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами однієї статті кримінального закону, якими передбачено відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції. За окремими епізодами злочинної діяльності, які не мають самостійної санкції, покарання не призначається.

Крім цього, призначаючи остаточне покарання за сукупністю вироків місцевий суд повною мірою дотримався закріпленого законом порядку визначення остаточного покарання, який у даному видку полягав у приєднанні до знову призначеного покарання невідбутої частини покарання за попереднім вироком (ч. 1 ст. 71 КК України).

Враховуючи таке, доводи сторони захисту про істотне порушення вимог КПК України в цій частині також є неспроможними.

Апеляційний суд належним чином перевірив усі наведені в апеляційній скарзі аргументи, надав на них вичерпні та мотивовані відповіді, зокрема й щодо дотримання місцевим судом вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам ст. 370 та 419 КПК України.

За таких обставин касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Вирок Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 грудня 2022 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 03 травня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_13 ОСОБА_2 ОСОБА_3