Постанова ВГСУ від 14.08.2014 року у справі №911/3343/13

Друк

Пошук

361

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Історія справи

Постанова ВГСУ від 14.08.2014 року у справі №911/3343/13

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2014 року Справа № 911/3343/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.(доповідач)суддівГоголь Т.Г., Костенко Т.Ф.розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 18.06.14 у справі№911/3343/13 Господарського суду Київської областіза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4доФізичної особи-підприємця ОСОБА_5третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фізична особа-підприємець ОСОБА_6провизнання договору оренди недійснимза зустрічним позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_5доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення 72 848,16 грн.Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 12.08.14 для розгляду даної справи, сформовано колегію суддів у складі: Добролюбова Т.В. - головуючий, Гоголь Т.Г., Костенко Т.Ф.

В судовому засіданні взяли участь представники: від позивача за первісним позовом: не з'явилися, проте належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги; від відповідача за первісним позовом: ОСОБА_5 - паспорт, ОСОБА_7 - договір від 01.12.13; від третьої особи: не з'явилися, проте належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Приватним підприємцем ОСОБА_4 у серпні 2013 року заявлений позов до Приватного підприємця ОСОБА_5 про визнання недійсним договору від 19.10.12 №1 оренди нежитлового приміщення, розташованого в АДРЕСА_1, загальною площею 62 кв.м. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що укладаючи оспорюваний договір відповідач в порушення приписів статей 237, 239, 244, 245, 316, 317, 319, 761 Цивільного кодексу України, розпорядився частиною нерухомого майна, яка йому не належить на праві власності, оскільки згідно з витягом Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації Києво - Святошинської ради Київської області" від 08.04.09 передане в оренду приміщення знаходиться в спільній частковій власності у відповідача та іншої особи, котра не уповноважувала підприємця на укладення спірного договору. Окрім цього, позивач, посилаючись на приписи статті 284 Господарського кодексу України, статті 638 Цивільного кодексу України вважав, що сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, а саме щодо об'єкта оренди. При цьому, позивач посилався також на приписи статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України. Рішенням Господарського суду Київської області від 26.09.13 (суддя Лилак Т.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.13 (судді: Авдеєва П.В. - головуючий, Куксова В.В., Майданевич А.Г.) у задоволенні позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції, виходив з преюдиціальності фактів установлених при розгляді Господарським судом Черкаської області іншої справи № 911/767/13-г, зокрема щодо наявності у ОСОБА_5 доручення на розпорядження іншою частиною переданого в оренду нерухомого майна та відповідності договору від 19.10.12 вимогам статті 283 Господарського кодексу України та статті 759 Цивільного кодексу України. Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Добролюбової Т.В. -головуючого, Гоголь Т.Г., Швеця В.О., постановою від 19.12.13, перевірені судові рішення у справі скасував, а матеріали справи скерував для нового розгляду до Господарського суду Київської області. Суд касаційної інстанції вказав на те, що для правильного вирішення даного спору суд повинен був вирішити питання щодо залучення до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_6, як співвласника нежитлових приміщень. Окрім цього, суд касаційної інстанції зазначав про хибність висновків судів про те, що обставини стосовно наявності у відповідача повноважень на розпорядження спірний нежитловим приміщенням є преюдиціальним фактом, установленим при розгляді іншої справи № 911/767/13-г.

Під час нового розгляду справи, Приватний підприємець ОСОБА_4 подав до суду першої інстанції заяву, в якій доповнив підстави для визнання оспорюваного договору недійсним тим, що нежитлове приміщення, що передавалось в оренду не введено в експлуатацію; відповідач перед укладенням договору оренди не повідомив позивача, що об'єкт оренди, частково займає землі загального користування Вишневої міської ради в орієнтованому розмірі 13 кв.м; договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків для позивача, оскільки останній усвідомлював, що орендар не зможе використовувати предмет договору оренди за його цільовим призначенням. При цьому, позивач за первісним позовом посилався на приписи статей 203, 215, 230, 237, 239, 244, 245, 356, 358, 361, 626, 759, 761 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.01.14, ухваленою суддею Мальованою Л.Я., залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_6. Водночас, Приватний підприємець ОСОБА_5 звернувся до суду першої інстанції із зустрічною позовною заявою, в якій просив стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_4 72 848,16 грн. заборгованості зі сплати орендних платежів за договором оренди нежитлового приміщення № 1 від 19.10.12 за період червень - грудень 2013 року. Рішенням Господарського суду Київської області від 28.03.14, ухваленим суддею Мальованою Л.Я., у задоволенні вимог первісного позову відмовлено з посиланням на відсутність визначених законодавством підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, зокрема, суд установив наявність у відповідача за первісним позовом повноважень на укладення спірного договору від імені співвласника спірного приміщення. Не установлено судом і інших обставин, які б свідчили про недійсність договору оренди. Вимоги зустрічного позову місцевим судом задоволено та стягнуто з Приватного підприємця ОСОБА_4 на користь Приватного підприємця ОСОБА_5 72848,16 грн. боргу зі сплати орендних платежів. Суд першої інстанції установив, що договір оренди від 19.10.12 є дійсним, об'єкт оренди за актом приймання - передачі орендодавцеві не повернутий, а відтак суд визнав доведеними вимоги про стягнення заборгованості. При цьому, суд врахував судове рішення у іншій справі №911/767/13-г, яке набрало законної сили, про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_4 боргу зі сплати орендних платежів за інший період з січня до травня 2013 року. Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Ільєнок Т.В. -головуючого, Корсакової Г.В., Шаптали Є.Ю., постановою від 18.06.14, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_4 залишив без задоволення.

Приватний підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення вимог первісного позову та відмову у зустрічному позові. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судами приписів статей 202, 203, 215, 230, 238, 761 Цивільного кодексу України. Скаржник не погоджується з оцінкою судами довіреності від 19.10.12, оскільки вона не посвідчена нотаріально і не містить згоди ОСОБА_6 на передачу об'єкта оренди в суборенду. Скаржник вказує на неврахування судами і того, що об'єкт оренди не введено в експлуатацію, окрім цього, у орендодавця наявні два акта державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 26.02.08 та без дати, які, на думку скаржника, складені з порушенням вимог законодавства. Скаржник наголошує і на тому, що договір є розірваним, оскільки листом від 30.11.12 він звертався до орендодавця з вимогою розірвати договір від 19.10.12 та відшкодувати йому збитки. Водночас, скаржник зазначає, що акт приймання -передачі не підписаний з вини орендодавця, оскільки він ухилявся від його підписання. Від Приватного підприємця ОСОБА_5, Приватного підприємця ОСОБА_6 відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Від Приватного підприємця ОСОБА_4 надійшла заява про відкладення розгляду касаційної скарги через перебування представника підприємця у відрядженні. Втім, вказане клопотання відхиляється виходячи з того, що заявником не подано доказів на підтвердження цих обставин, явка представників сторін у судове засідання касаційної інстанції обов'язковою не визнавалась, строк розгляду касаційної скарги, встановлений статтею 1118 Господарського процесуального кодексу України, а заявником клопотання про продовження процесуального строку судові не надано. Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутніх у судовому засіданні представників відповідача за первісним позовом, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 19.10.12 між Приватним підприємцем ОСОБА_5 - орендодавцем та Приватним підприємцем ОСОБА_4 - орендарем, укладено договір оренди нежитлового приміщення №1, за умовами якого орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 62,0 кв. м. Пунктом 2.1 договору сторони визначили, що вступ орендаря у строкове платне користування нерухомим майном настає одночасно із підписанням сторонами договору та акта приймання-передачі вказаного нерухомого майна. Згідно з пунктом 7.1 договору термін його дії сторонами визначений до 31.10.14. Судами також установлено, що об'єкт оренди переданий орендареві 19.10.12 за актом приймання-передачі, в якому сторони зазначили, що майно знаходиться в належному технічному стані, відповідає санітарним та протипожежним нормам, вимогам договору, капітального ремонту не потребує. Вказаний акт підписаний представниками сторін без зауважень. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду за первісним позовом є вимога Приватного підприємця ОСОБА_4 до Приватного підприємця ОСОБА_5 про визнання недійсним договору від 19.10.12 №1. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів, зокрема є визнання правочину недійсним. Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, установленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, судові необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, тобто предметом доказування є наявність чи відсутність передбачених законодавством підстав для визнання недійсним оспорюваного договору. За приписами статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За загальним правилом у господарських відносинах договір, вчиняться шляхом складання документа, що визначає його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором оренди наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Згідно зі статтею 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму. Як установлено судами попередніх інстанцій, власниками нежитлового приміщення, площею 62 кв.м, яке є об'єктом оренди за договором від 19.10.12, є ОСОБА_6 та ОСОБА_5, і вказане майно належить їм на праві спільної часткової власності, про що свідчить витяг Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації Києво - Святошинської районної ради Київської області" від 08.04.09. Згідно зі статтею 358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. За приписами статті 361 Цивільного кодексу України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. За приписами статті 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Судами попередніх інстанцій, під час нового розгляду справи, на підставі повного та всебічного розгляду усіх обставин справи установлено, що укладаючи оспорюваний договір Приватний підприємець ОСОБА_5 на підставі доручення від 19.10.12 мав право розпорядження належною ОСОБА_6 частиною майна, а саме частиною нежитлового приміщення площею 31,0 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Довід скаржника про непогодження з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою вказаному дорученню, не може бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки за приписами частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. При цьому, враховується і те, що ОСОБА_6 була залучена судом до участі у справі та брала участь у судових засіданнях, і як убачається з матеріалів справи, не заперечувала проти наявності у відповідача за первісним позовом права на розпорядження, належною їй часткою майна, яке є об'єктом оренди за оспорюваним договором. Не установлено судами обох інстанцій і інших обставин, які б мали наслідком визнання договору недійсним. Довід скаржника про те, що об'єкт оренди не введено в експлуатацію визнається неспроможним, оскільки в матеріалах справи наявний акт державної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію від 26.02.08, який затверджений рішенням виконавчого комітету Києво - Святошинського району від 25.03.08. Доказів скасування цього рішення матеріали справи не містять. Виходячи з того, що судами не установлено обставин, з якими законодавство пов'язує визнання договору оренди від 19.10.12 недійсним, висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення вимог первісного позову визнається правомірним.

Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про задоволення зустрічного позову Приватного підприємця ОСОБА_5 щодо стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_4 72 848,16 грн. заборгованості зі сплати орендних платежів за договором оренди нежитлового приміщення № 1 від 19.10.12 за період червень - грудень 2013 року. Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, за приписами якої однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договір. Згідно зі статтею 204 цього ж Кодексу правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. З огляду на те, що судами не установлено обставин, які б свідчили про недійсність договору оренди від 19.10.12, договір є дійсним, а відтак підлягає виконанню сторонами на визначених ними умовах. Як установлено судами, і це підтверджується матеріалами справи, розділом 3 договору сторони погодили порядок сплати орендних платежів, зокрема визначили, що орендна плата сплачується орендарем готівкою у касу орендодавця не пізніше 15 числа поточного місяця. Сума орендної плати за поточний місяць складає 21 дол. США за один кв.м у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день сплати, без ПДВ. Розмір першої сплати проводиться до 10.11.12 і включає в себе орендну плату за листопад 2012 року і жовтень 2014 року. До орендної плати не входить вартість комунальних та інших послуг, що надає орендодавець орендареві. Судами установлено, що орендарем у спірний період орендна плата не сплачувалась, і заборгованість останнього становить 72 848,16 грн. Щодо доводів скаржника про те, що він звертався до орендодавця листом від 30.11.12 з вимогою розірвати договір через непридатність приміщення до використання, то пунктами 7.4, 7.7 договору сторони узгодили, що за письмовою вимогою орендаря даний договір може бути достроково розірваний, якщо орендовані приміщення в силу обставин (за винятком форс-мажору), за які орендар не відповідає, виявиться в стані не придатному для користування. При достроковому розірванні договору сторони підписують угоду про розірвання даного договору, яка регулює остаточні фінансові та майнові умови взаємовідносин між сторонами. Як установлено судами, приміщення було передано орендареві в належному стані. Водночас, надавши оцінку усім зібраним у справі доказам, судом апеляційної інстанції установлено, що Приватним підприємцем ОСОБА_4 не надано належних доказів вручення або надсилання на адресу орендодавця вимоги щодо розірвання договору. Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Дана норма кореспондує з приписами статті 193 Господарського кодексу України. З огляду на установлення судами обставин щодо дійсності договору оренди, не повернення орендодавцеві об'єкта оренди за актом приймання - передачі, висновок судів про наявність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог та стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_4 боргу з орендних платежів за спірний період визнається обґрунтованим. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі також не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установленого судами та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.