Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Постанова ВГСУ від 14.04.2014 року у справі №5011-12/9756-2012 Постанова ВГСУ від 14.04.2014 року у справі №5011-...
print
Друк
search Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Історія справи

Постанова ВГСУ від 14.04.2014 року у справі №5011-12/9756-2012
Постанова ВГСУ від 22.09.2014 року у справі №5011-12/9756-2012

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2014 року Справа № 5011-12/9756-2012

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіПрокопанич Г.К.,суддівАлєєвої І.В., Євсікова О.О.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 р. (головуючий суддя Власов Ю.Л., судді Самсін Р.І., Шаптала Є.Ю.)у справі№ 5011-12/9756-2012 Господарського суду міста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "ХДІ страхування"доПублічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК"простягнення 5.047.472,18 грн. та 100.456,37 доларів США,за участю представниківпозивачаЛев Р.В.,відповідачаЯременко С.С.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2013 р. позовні вимоги задоволено повністю: стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 5.047.472,18 грн., 100.456,37 доларів США. При цьому, у вступній частині рішення суд не прийняв до розгляду позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 502.018,40 грн. пені, 30.233,62 грн. інфляційних збитків, 191.341,55 грн. 3 % річних, 10.020,01 доларів США пені та 3.811,31 доларів США 3% річних.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 р. припинено провадження у справі в частині позовних вимог Приватного акціонерного товариства "ХДІ страхування" про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 30.233,62 грн. Скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2013 р. у справі № 5011-12/9756-2012 в частині відмови у прийнятті до розгляду позовних вимог Приватного акціонерного товариства "ХДІ страхування" про стягнення 502.018,40 грн. пені, 30.233,62 грн. інфляційних збитків, 191.341,55 грн. 3% річних, 10.020,01 доларів США пені та 3.811,31 доларів США 3% річних. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК" на користь Публічного акціонерного товариства "ХДІ страхування" пеню в сумі 502.018 (п'ятсот дві тисячі вісімнадцять) грн. 40 коп., відсотки річні в сумі 191.341 (сто дев'яносто одна тисяча триста сорок одна) грн. 55 коп., пеню в сумі 10.020 (десять тисяч двадцять) доларів США 01 центів, відсотки річні в сумі 3.811 (три тисячі вісімсот одинадцять) доларів США 31 центів та судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 8.039 (вісім тисяч тридцять дев'ять) грн. 14 коп.

В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2013 р. у справі № 5011-12/9756-2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 549, 651, 625, 1075 Цивільного кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України, ст. 35 Господарсько-процесуального кодексу України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 02.12.2011 р. між відповідачем (Банком) та позивачем був укладений договір № РКО-Ю/11/26504010000822 банківського рахунку юридичної особи, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався відкрити позивачу поточний рахунок № 26504010000822, на якому здійснюються операції як в національній, так і в іноземній валютах, та надавати послуги з розрахунково-касового обслуговування відповідно до умов цього договору, правил відповідача та вимог чинного законодавства України.

Відповідно до п. 1.2 договору перелік послуг, які надаються відповідачем позивачу, а також їх вартість визначаються в тарифах на основні послуги розрахунково-касового обслуговування (додаток № 1 до цього договору), що затверджені компетентним органом відповідача та оприлюднюються шляхом розміщення інформації про нові тарифи на інформаційному стенді в приміщенні відповідача або/та повідомлення позивача за допомогою системи "клієнт-банк".

Згідно з п. 1.3 договору в редакції додаткової угоди № 1 від 02.12.2011 р. відповідач нараховує позивачу проценти на фактичний залишок коштів, що знаходяться на рахунку на кінець кожного календарного дня, у розмірі 2% річних для UAH (гривні).

Відповідно до п. 1.4 договору нарахування процентів здійснюється щомісячно виходячи із: (І) фактичної кількості днів у місяці (28, 29, 30, 31) та фактичної кількості днів у році (365, 366) для нарахування процентів на залишки рахунку в національній валюті; (II) 360 днів у році для нарахування процентів на залишки рахунку в іноземній валюті.

Згідно з п. 1.5 договору нараховані проценти сплачуються щомісячно протягом 5 робочих днів місяця наступного за розрахунковим та в день, що передує закриттю рахунку, і перераховуються на рахунок позивача, на який зараховувались проценти.

Відповідно до п. 6.1 договору за невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність в порядку і на умовах, обумовлених цим договором та законодавством України.

Згідно з п. 5.2.2 та п. 5.2.3 договору відповідач зобов'язався виконувати розрахункові документи позивача, що не суперечать вимогам чинного законодавства України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України, у строки та в порядку, що встановлені чинним законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України; виконувати інші обов'язки, передбачені цим договором та чинним законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України.

15.12.2011 р. між відповідачем та позивачем був укладений договір № РКО-Ю/11/26504010000822 банківського рахунку юридичної особи, відповідно до умов якого банк зобов'язався відкрити клієнту поточний рахунок № 26504010000822, на якому здійснюються операції в іноземній валюті (долар США та Євро), та надавати послуги з розрахунково-касового обслуговування відповідно до умов цього договору, правил відповідача та вимог чинного законодавства.

Згідно з п. 1.3 договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 15.12.2011 р. відповідач нараховує позивачу проценти на фактичний залишок коштів, що знаходяться на рахунку на кінець кожного календарного дня, у розмірі 1% річних для USD.

Відповідно до п. 6.1 договору за невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність в порядку і на умовах, обумовлених цим договором та законодавством України.

Згідно з п. 5.2.2 та п. 5.2.3 договору відповідач зобов'язався виконувати розрахункові документи позивача, що не суперечать вимогам чинного законодавства України, у тому числі нормативно-правовим актам Національного банку України, у строки та в порядку, що встановлені чинним законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України; виконувати інші обов'язки, передбачені цим договором та чинним законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України.

20.12.2011 р. на рахунок позивача було перераховано грошові кошти в сумі 100.000,00 доларів США. Також на рахунок позивача були зараховані грошові кошти в сумі 1.000.000,00 грн. за платіжним дорученням № 3738 від 02.12.2011 р., 500.000,00 грн. за платіжним дорученням № 4 від 09.12.2011 р., 500.000,00 грн. за платіжним дорученням №3812 від 13.12.2011 р., 1.500.000,00 грн. за платіжним дорученням №4245 від 16.12.2011 р., 1.500.020,00 грн. за платіжним дорученням № 4313 від 21.12.2011 р.

23.03.2012 р. позивач направив на адресу відповідача платіжне доручення № 2 на перерахування грошових коштів в сумі 5.020.184,03 грн.

27.03.2012 р. позивач направив на адресу відповідача платіжне доручення в іноземній валюті № 1 на перерахування грошових коштів в сумі 100.200,10 доларів США. Зазначені платіжні доручення підписані ОСОБА_6

20.04.2012 р. відповідач направив на адресу позивача лист, в якому повідомив, що повертає без виконання платіжні доручення у зв'язку з необхідністю надання документів, що підтверджують повноваження представників позивача.

Спір у справі виник у зв'язку з відмовою відповідача виконувати платіжні доручення позивача на підставі договорів, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про повернення залишків коштів на таких рахунках, а також стягнення процентів, нарахованих на фактичний залишок.

Згідно з ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з п. 1.30 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до п. 1.35 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Згідно з п. п. 5.2.2 та 5.2.3 договорів відповідач зобов'язується виконувати розрахункові документи клієнта, що не суперечать вимогам чинного законодавства України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України, у строки та в порядку, що встановлені чинним законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України; виконувати інші обов'язки, передбачені цим договором та чинним законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України.

Як встановлено судами, позивач 23.03.2012 р. направив для виконання Банком платіжне доручення № 2 для перерахування грошових коштів у розмірі 5.020.184,03 грн. на рахунок № 26505010013846, а 27.03.2012 р. - платіжне доручення в іноземній валюті № 1 для перерахування грошових коштів у розмірі 100.200,00 доларів США на рахунок №2650220681037.

Вказані платіжні доручення були підписані керівником позивача ОСОБА_6, але були повернуті Банком без виконання з посиланням на відсутність у такої особи повноважень голови Правління позивача.

Із листа Банку № 340 від 28.03.2012 р. вбачається, що підставою відмови у прийнятті таких документів до виконання було визначено невірність заповнення картки та відсутність документів на підтвердження повноважень нової особи (ОСОБА_6), якій надано право розпорядження рахунком і підписання розрахункових документів.

Водночас судами встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15.08.2012 р. у справі № 5011-48/10109-2012 за позовом Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК" до Публічного акціонерного товариства "ХДІ страхування" про спонукання до виконання зобов'язання, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2012 р. та Вищого господарського суду України від 28.01.2013 р., в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2012 р. у справі № 5011-48/10109-2012 має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Вказаним рішенням встановлено, що позивач у визначеному порядку з наданням визначених документів (що підтверджують повноваження) повідомив відповідача про зміну особи, яка має право підпису на розрахункових документах. Більш того, 15.03.2012 р. уповноваженим працівником відповідача відповідно до положень п. п. 2.4, 2.6, 2.7 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою НБУ № 492 від 12.11.2003 р., було ідентифіковано таку особу (ОСОБА_6) шляхом зняття копій її паспорту та картки фізичної особи-платника податків. Із виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 29.02.2012 р. вбачається, що особою, яка має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, є ОСОБА_6 (тимчасово виконуюча обов'язки голови правління) - керівник. Будь-які обмеження повноважень в ЄДР відсутні. З огляду на викладене у т.в.о. голови правління позивача відсутні будь-які обмеження його повноважень, в т.ч. щодо розпорядження коштів на рахунках у банках. Отже, ОСОБА_6 мала достатньо прав на подачу відповідачу платіжного доручення № 1 від 27.03.2012 р., а подані позивачем лист № 240 від 07.03.2012 р. та 15.03.2012 р. (особисто) відповідачу документи повною мірою підтверджували її повноваження.

З урахуванням наведеного судами встановлено, позивач належним чином виконав обов'язки з повідомлення відповідача про зміну керівництва ПАТ "ХДІ страхування", що з урахуванням фактів, встановлених рішенням Господарського суду міста Києва від 15.08.2012 р. у справі № 5011-48/10109-2012, спростовує заперечення відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 1075 Цивільного кодексу України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Заявою № 621 від 22.05.2012 р. (направлена на адресу відповідача 22.05.2012 р.) позивач повідомив Банк про закриття рахунку № 26504010000822, який було відкрито на виконання вказаних вище договорів, а також просив Банк перерахувати залишок коштів на визначений рахунок в АТ "Укрексімбанк".

Зважаючи на викладене, суди встановили, що з урахуванням приписів ст.ст. 651, 1075 Цивільного кодексу України з 22.05.2012 р. договори є такими, що припинили свою дію.

Відповідно до ч. 3 ст. 1075 Цивільного кодексу України залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Згідно з п. 20.5 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Національного банку України № 492 від 12.11.2003 р., закриття поточного рахунку за бажанням клієнта здійснюється на підставі його заяви про закриття рахунку, встановленого зразку.

Із виписок з рахунку позивача № 26504010000822 від 27.06.2012 р. вбачається, що станом на вказану дату на його рахунку знаходилися грошові кошти у розмірі 100.456,37 дол. США (з яких залишок коштів у розмірі 100.000,00 дол. США та проценти, нараховані на фактичний залишок коштів у розмірі 456,37 дол. США) та 5.047.472,19 грн. (з яких залишок коштів у розмірі 5.000.020,00 грн. та проценти, нараховані на фактичний залишок коштів у розмірі 47 452,19 грн.).

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено, суди дійшли правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення з Банку стягнення грошових коштів у розмірі 5.047.472,18 грн. та у розмірі 100.456,37 доларів США є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, апеляційний суд вірно зазначив про безпідставність неприйняття місцевим судом до розгляду позовних вимог про стягнення з відповідача 502.018,40 грн. пені, 30.233,62 грн. інфляційних збитків, 191.341,55 грн. 3% річних, 10.020,01 доларів США пені та 3.811,31 доларів США 3% річних з тих мотивів, що збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.09.2013 р. позивач подав до суду заяву про збільшення позовним вимог, в якій змінив предмет позову та серед іншого просив суд стягнути з відповідача 502.018,40 грн. пені, 30.233,62 грн. інфляційних збитків, 191.341,55 грн. 3% річних, 10.020,01 доларів США пені та 3.811,31 доларів США 3% річних.

З вказаної заяви вбачається, що за своїм змістом це є заява про зміну предмету позову. В свою чергу місцевий суд безпідставно не прийняв її до розгляду лише на тій підставі, що назва заяви була про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" від 17.05.2011 р. № 7 якщо у процесі перегляду справи апеляційним господарським судом буде встановлено, що суд першої інстанції, приймаючи процесуальний акт, неправомірно залишив без розгляду позов у певній частині, або ж не розглянув одну чи кілька заявлених вимог, суд апеляційної інстанції повинен самостійно усунути відповідне порушення. Він не вправі передавати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Таким чином, вказані вище позовні вимоги про стягнення з відповідача 502.018,40 грн. пені, 30.233,62 грн. інфляційних збитків, 191.341,55 грн. 3% річних, 10.020,01 доларів США пені та 3.811,31 доларів США 3% річних підлягали розгляду апеляційним судом.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Як встановлено апеляційним судом, згідно з п. 6.1. договору за невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність в порядку і на умовах, обумовлених цим договором та законодавством України.

За вказаних обставин апеляційний суд підставно задовольнив вимогу позивача про стягнення з відповідача пені за прострочення виконання зобов'язання в сумі 502.018,40 грн. за платіжним дорученням № 2 від 23.03.2012 р. та в сумі 10.020,01 доларів США за платіжним дорученням № 1 від 27.03.2012 р.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням наведеного, вимога позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 191.341,55 грн. та 3.811,31 доларів США також підлягає задоволенню.

Також колегія суддів відзначає, що в ході апеляційного провадження 24.12.2013 р. позивач подав клопотання про відмову від позову в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 30.233,62 грн.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову викладається в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Про прийняття відмови позивача від позову господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

На підставі наведеного апеляційним судом правильно прийнято відмову позивача від позову в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 30.233,62 грн. та припинено провадження у справі в цій частині позовних вимог на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок апеляційного суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування ухваленої у справі постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 р. у справі №5011-12/9756-2012 - без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич суддіІ.В. Алєєва О.О. Євсіков

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст

Приймаємо до оплати