Постанова ВГСУ від 13.07.2015 року у справі №922/2568/15

Друк

Пошук

265

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Історія справи

Постанова ВГСУ від 13.07.2015 року у справі №922/2568/15

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2015 року Справа № 922/2568/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКролевець О.А. (доповідач у справі),суддів:Гольцової Л.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит"на ухвалуХарківського апеляційного господарського суду від 21.05.2015у справі№922/2568/15 Господарського суду Харківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Люмієль"доПублічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит"пророзірвання договору та повернення грошових коштів в сумі 111 596,86 грн.за участю представників сторінвід позивача:не з'явився від відповідача:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 30.04.2015 (суддя Шарко Л.В.) задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Люмієль" до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" у частині позовних вимог про розірвання договору №20487 на розрахунково-касове обслуговування, укладеного між сторонами у справі 10.11.2014 та повернення відповідачем позивачу грошових коштів у сумі 1111596,86 грн. шляхом їх перерахування на поточний рахунок №26005052331699, відкритий у Харківському ГРК ПАТ КБ "ПриватБанк" в м. Харкові, а в частині позовних вимог щодо спонукання банку до розірвання договору відмовлено. Також судом стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 3045 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2015 (колегія суддів: Шепітько І.І., Медуниця О.Є., Россолов В.В.) повернуто ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" апеляційну скаргу на зазначене рішення на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу скасувати як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про повернення справи на розгляд до суду апеляційної інстанції на стадію прийняття апеляційної скарги.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі. Додання доказів сплати судового збору до апеляційної скарги передбачено ч. 3 ст. 94 ГПК України.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір". Статтею 4 названого Закону в пп. 1, 2, 4 п. 2 ч. 2 ставки судового збору встановлено у наступних розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат; позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати; апеляційної скарги на рішення суду - 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

При цьому згідно з ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Господарським судом Харківської області вирішено спір щодо позовних вимог ТОВ "Люмієль" про: розірвання договору банківського рахунку №20487 від 10.11.2014; спонукання ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" до розірвання договору банківського рахунку №20478 від 10.11.2014 та повернення позивачу грошових коштів у сумі 1111596,86 грн. шляхом їх перерахування на поточний рахунок №26005052331699, відкритий у Харківському ГРК ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Харкові.

Згідно з наданим ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначенням поняття "кредитор банку" та позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 25.03.2015 у справі №910/9232/14, вимоги позивача про перерахування коштів, які знаходяться на його рахунках у відповідача, є майновими вимогами кредитора.

Тобто судом першої інстанції в даній справі розглянуто позовну заяву, що має одночасно майновий і немайновий характер.

Звертаючись з апеляційною скаргою на вказане судове рішення, ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" заявило вимоги про скасування його у повному обсязі, у зв'язку з чим мало сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги за ставками, встановленими щодо позовних вимог як майнового, так і немайнового характеру.

Однак до апеляційної скарги в якості доказу сплати судового збору було додано платіжне доручення №9731 від 06.05.2015 про сплату судового збору в розмірі 609 грн., тобто лише за позовну вимогу немайнового характеру.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для повернення вказаної апеляційної скарги на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України, оскільки ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" не надало належних доказів сплати судового збору в установленому розмірі.

У касаційній скарзі ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" проти викладеного висновку заперечує, посилаючись на те, що при подачі позову ТОВ "Люмієль" сплатило судовий збір у розмірі 1218 грн. Однак вказані доводи скаржника підлягають відхиленню з огляду на те, що Закон України "Про судовий збір" передбачає сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду, виходячи з встановлених законом ставок за подання позовних заяв майнового та немайнового характеру (з урахуванням оспорюваної суми), а не з фактично сплаченої при подачі позову суми судового збору. Тобто сплата позивачем при зверненні з позовом суми судового збору в меншому розмірі, ніж передбачено Законом України "Про судовий збір", не звільняє іншу сторону від обов'язку виконання вимог цього закону.

Водночас згідно з роз'ясненням, наданим Пленумом Вищого господарського суду України у п.п. 2.21, 4.10 постанови від 21.02.2013 за №7, якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може, зокрема, стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів ч.ч. 1-4 ст. 49 ГПК України. Якщо ж господарський суд не прийняв рішення щодо розподілу судового збору або інших судових витрат чи про повернення судового збору з Державного бюджету України, то за заявою сторони або прокурора, який брав участь у судовому процесі, а також з власної ініціативи він на підставі статті 88 ГПК має право прийняти додаткове рішення (ухвалу, постанову) зі справи, яким вирішити відповідне питання.

Отже, доводи скаржника про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України