ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2017 року Справа № 906/913/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О.,суддівДанилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Соловей Лілії Іванівнина постановуРівненського апеляційного господарського суду від 01.02.2017у справі№906/913/16 Господарського суду Житомирської областіза позовомПершого заступника керівника Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській областідоФізичної особи-підприємця Соловей Лілії Іванівниза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаЦентру професійно-технічної освітипровизнання недійсним договору оренди нерухомого майна, зобов'язання повернути нежитлове приміщення шляхом підписання акта прийому-передачі

за участю представників сторін від:

прокуратури: Доценко Т.О. (посв. №029222),

позивача: Грінчук Н.А. (дов. від 11.01.2017)

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області звернувся з позовом до фізичної особи-підприємця Соловей Лілії Іванівни про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 12.07.2013 №1386 та зобов'язання відповідача повернути нежитлове приміщення площею 25,9 кв.м. на 2-му поверсі будівлі навчального корпусу №2, що перебуває на балансі Центру професійно-технічної освіти м. Житомира шляхом підписання акта прийому-передачі. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що передача в оренду приміщень навчального закладу для здійснення діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, є незаконною, у зв'язку із чим, спірний договір оренди підлягає визнанню недійсним, а приміщення - поверненню розпоряднику майна. При цьому прокурор посилався на приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статей 4, 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 3, 28, 63 Закону України "Про освіту".

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 24.11.2016, ухваленим суддею Лозинською І.В., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення суд виходив з недоведеності того, що орендоване відповідачем приміщення технологічно пов'язано з навчальним та науковим процесом та використовувалось або може використовуватись у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності третьої особи, як закладу освіти. При цьому суд керувався приписами статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, статей 4, 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 3, 28, 63 Закону України "Про освіту".

Рівненський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Василишин А.Р. - головуючий, Філіпова Т.Л., Бучинська Г.Б., постановою від 01.02.2017 перевірене рішення місцевого господарського суду скасував, прийняв нове рішення, яким позов задовольнив. Вмотивовуючи постанову суд апеляційної інстанції виходив з того, що факт невикористання третьою особою - Центром професійно-технічної освіти вільних приміщень надає право передати їх в оренду, але тільки для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом, чого відповідачем не доведено. При цьому суд апеляційної інстанції керувався приписами статей 204, 215 Цивільного кодексу України, статей 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 28, 29, 61, 63 Закону України "Про освіту".

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Фізична особа-підприємець Соловей Л.І. звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції того, що орендоване відповідачем приміщення не може використовуватись у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності третьої особи, як закладу освіти. З огляду на що, на думку скаржника, таке приміщення може бути об'єктом оренди за укладеним між сторонами договором. При цьому скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 215, 287 Цивільного кодексу України, статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 4, 7, 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 61, 63 Закону України "Про освіту".

Ухвалою від 03.04.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Данилової М.В., Сибіги О.М., касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Соловей Лілії Іванівни прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 13.04.2017.

Також вказаною ухвалою було зупинено виконання постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 у справі №906/913/16 до закінчення перегляду даної справи в порядку касації.

На адресу Вищого господарського суду України від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., пояснення представників прокуратури та позивача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 12.07.2013 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Соловей Л.І. (орендар) укладено договір оренди № 1386 нерухомого майна, що належить до державної власності. Відповідно до пункту 1.1. договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 25,9 кв.м. на 2-му поверсі будівлі навчального корпусу № 2 (реєстровий номер: 02543581.1.АААБИБ975), що перебуває на балансі Центру професійно - технічної освіти м. Житомира (далі - балансоутримувач), належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України та знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Селецька, 5. Майно передається в оренду з метою надання побутових послуг населенню - швейної майстерні (пункт 1.2. договору). У пункті 3 договору сторонами погоджено розмір та порядок сплати орендної плати. Відповідно до пункту 10.1. договору, його укладено строком на 1 рік, з 12.07.2013 до 11.07.2014. У пункті 10.4. договору сторони погодили, що його продовження здійснюється згідно з вимогами чинного законодавства, зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору, при умові внесення орендарем протягом місяця після підписання додаткового договору завдатку, передбаченого пунктом 5.2. договору. Листом від 22.04.2013 вих. № 1/11-7333 Міністерство освіти і науки України повідомило Регіональне відділення Фонду державного майна України по Житомирській області про надання дозволу на передачу в оренду спірного майна терміном на один рік. Відтак, як установили суди, передача в оренду зазначеного майна здійснювалась за згоди органу управління та балансоутримувача. Судами встановлено, що на підставі акта приймання-передачі орендованого нерухомого майна від 12.07.2013, підписаного сторонами договору, вищезазначене майно було передано в строкове платне користування відповідача. В подальшому сторонами до спірного договору було укладено низку додаткових договорів, зокрема, додатковий договір № 3 від 12.07.2016, яким подовжено дію договору до 11.07.2017. При цьому Регіональне відділення Фонду державного майна України по Житомирській області інформувало Міністерство освіти та науки України та Центр професійно-технічної освіти про укладення додаткових договорів про продовження строку дії договору. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога першого заступника керівника Житомирської місцевої прокуратури, заявлена в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області до фізичної особи-підприємця Соловей Лілії Іванівни про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 12.07.2013 №1386 та зобов'язання відповідача повернути орендоване майно шляхом підписання акта прийому-передачі. Підставою позову, з посиланням на частину 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", частину 5 статті 63 Закону України "Про освіту", частину 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", визначено передачу в оренду приміщень державного навчального закладу для здійснення діяльності, що не пов'язана з навчально-виховним процесом. Відповідно до приписів частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 названого Кодексу встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Як роз'яснено у пункті 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна". Згідно з положеннями частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства; загальнодержавне значення мають, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету. Відповідно до частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням. Згідно з приписами частини 2 статті 18 Закону України "Про освіту" навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу. Відповідно до пункту 1.1. статуту Центру професійно-технічної освіти м. Житомира він є державним професійно-технічним навчальним закладом третього атестаційного рівня. Згідно зі статтею 51 Закону України "Про професійно-технічну освіту" додатковими джерелами фінансування професійно-технічного навчального закладу є кошти, одержані за: професійну підготовку понад державне замовлення, курсову підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників відповідно до укладених договорів з юридичними та фізичними особами; надання додаткових платних освітніх послуг, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Інші додаткові джерела фінансування професійно-технічного навчального закладу визначені Законом України "Про освіту". Статтею 61 Закону України "Про освіту" визначено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Постановою Кабінету Міністрів України № 796 від 27.08.2010 затверджено перелік платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності. Підпунктом 2 пункту 8 вказаної Постанови передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. В пункті 6.4. статуту Центру професійно-технічної освіти передбачено, що його додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Місцевим господарським судом встановлено, що орендоване відповідачем приміщення площею 25,9 кв. знаходиться на другому поверсі в окремій будівлі де розміщена бухгалтерія закладу; вказана будівля не використовується балансоутримувачем для навчального процесу; у зв'язку з особливостями проектного розміщення приміщення, що є об'єктом оренди, його використання відповідачем не впливає та не перешкоджає учасникам навчально-виховного процесу. Крім того, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази того, що приміщення, яке орендується відповідачем згідно з умовами спірного договору оренди, використовувалось або може використовуватись у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності третьої особи, як закладу освіти. Водночас як правомірно зазначено місцевим господарським судом, перший заступник керівника Житомирської місцевої прокуратури під час розгляду даної справи не довів того, що орендоване відповідачем приміщення технологічно пов'язано з навчальним та науковим процесом. Відтак, установивши те, що орендоване відповідачем приміщення не може використовуватись у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності третьої особи, як закладу освіти, а зворотнього прокурором не доведено, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним. Виходячи з того, що судом першої інстанції на підставі повного та всебічного розгляду даного спору не установлено обставини, з якими законодавство пов'язує визнання спірного договору недійсним, висновок суду про відсутність правових підстав для задоволення позову визнається правомірним. Апеляційний господарський суд наведеного не врахував та не спростував установленого господарським судом першої інстанції, що призвело до безпідставного скасування законного рішення у справі. За таких обставин, постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду Житомирської області від 24.11.2016 - залишенню в силі. Відтак, доводи, викладені в касаційній скарзі, знайшли своє підтвердження. Оскільки позивач - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Житомирській області проти заявленого прокуратурою позову заперечував, витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги покладаються на Житомирську місцеву прокуратуру.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Соловей Лілії Іванівни задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 у справі №906/913/16 Господарського суду Житомирської області скасувати.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 24.11.2016 залишити в силі.

Стягнути з Житомирської місцевої прокуратури на користь Державного бюджету України (рахунок 31211254700007, УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача 38004897, код банку отримувача 820019, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві) 3 307,20 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя: В. Швець

Судді: М. Данилова

О. Сибіга