ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року Справа № 911/2598/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,суддівСибіги О.М., Швеця В.О.за участю представників: позивачане з'явився (про час і місце слухання справи повідомлено належним чином)відповідачаОСОБА_4 (ордер на надання правової допомоги серія КВ №118791)розглянувши матеріали касаційної скаргиФізичної особи - підприємця ОСОБА_5на ухвалуКиївського апеляційного господарського суду від 12.01.2017у справі№ 911/2598/16 господарського суду Київської областіза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_6 доФізичної особи - підприємця ОСОБА_5простягнення 16 057,72 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_6 звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 про стягнення 16 057,72 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 03.10.2016 (суддя Чонгова С.І.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 (головуючий суддя Чорна Л.В., судді Яковлєва М.Л., Разіна Т.І.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 7 624,00 грн. основного боргу, 1 661,31 грн. пені, 5 000,00 грн. штрафу, 168,24 грн. 3% річних, 465,06 грн. інфляційних втрат, а також 1 280,25 грн. в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 звернулася до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на неналежне встановлення судами попередніх інстанцій всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на його думку, до порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2017 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Корсак В.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 13.03.2017 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Відповідно до протоколу автоматизованої зміни складу колегії суддів від 27.03.2017 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Сибіга О.М., Швець В.О.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні 12.04.2017 представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Зі змісту статті 1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У відповідності до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона(орендодавець) передає другій стороні(орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.07.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестбізнес Групп" (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 (орендар) укладено договір оренди, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежиле приміщення загальною площею 180 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Строк дії оренди закінчується 31.12.2015 (п. 4.1. договору оренди).

Приписами статті 774 Цивільного кодексу України передбачено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.03.2015 (за погодження з Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестбізнес Груп") по договору суборенди №14/03-2015 Фізична особа - підприємець ОСОБА_6 (орендар) передав Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_5 (суборендатор) в суборенду частину нежитлового приміщення загальною площею 46,4 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно п. 3.2. договору при передачі складається акт приймання-передачі, який підписується сторонами договору (п. 3.2 договору).

Частину нежитлового приміщення загальною площею 46,4 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 передано відповідачу по акту приймання-передачі від 14.03.2015 (а.с. 14).

Згідно п. 3.3 договору об'єкт суборенди повертається суборендарем орендарю в порядку, аналогічному при передачі об'єкта орендарем суборендарю.

Відповідно до п. 3.4 договору об'єкт суборенди вважається переданим одній стороні та прийнятим іншою стороною з моменту підписання акту приймання-передачі.

Строк суборенди за вказаним договором встановлюється до 31.12.2015 (п. 4.1. договору).

Згідно п. 4.2. договору після закінчення строку, сторони можуть за згодою продовжити строк дії договору шляхом укладення додаткової угоди або укладення нового договору.

Відповідно до п. 5.1 договору плата за користування є платежем , який суборендар платить орендарю за користування об'єктом суборенди незалежно від наслідків здійснення господарської діяльності. Орендна плата нараховується орендарем з моменту передачі об'єкту суборенди за актом приймання-передачі по день фактичного повернення об'єкту суборенди орендарю.

Згідно п. 5.1.1. договору плата за користування об'єктом суборенди за календарний місяць суборенди з врахуванням її індексації складає 1906,00 грн. Оплата здійснюється суборендарем за розпорядженням орендаря шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок або шляхом внесення коштів в касу орендаря.

Пунктом 5.1.2. договору визначено, що не пізніше 31.03.2015 суборендар платить орендну плату за останній місяць оренди. За наступні місяці орендна плата здійснюється суборендарем до 15 числа кожного поточного місяця.

Згідно п. 5.1.3. договору за наступні місяці оплату орендної плати суборендатор проводить до 15 числа кожного поточного місяця.

Відповідно до п. 7.1. договору суборендар зобов'язаний своєчасно здійснювати орендні платежі, оплату комунальних послуг та інших платежів, зв'язаних з обслуговуванням та експлуатацією об'єкту суборенди.

Згідно п. 10.2. договору суборенди договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до закінчення строку, встановленого п. 4.1 договору, або до дати його дострокового припинення.

Задовольняючи частково позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

Так, статтею 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Позивачем заявлено до стягнення 7 624,00 грн. заборгованості по сплаті орендної плати за період з вересня по грудень 2015 року.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судами попередніх інстанцій при розгляді даної справи встановлено, що доказів погашення заборгованості, як і реагування на претензії Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 від 19.01.2016 №2/19, від 31.03.2016 №01/31, матеріали справи не містять.

Також, матеріали справи не містять і доказів належного повідомлення Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (суборендатор) Фізичну особу - підприємця ОСОБА_6 (орендар) про розірвання договору суборенди, що є порушенням вимог статті 188 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Акт повернення частини нежитлового приміщення сторонами не підписаний, доказів надсилання відповідного акту відповідачем позивачу матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу

Приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 7 624,00 грн., адже він є документально обґрунтованим.

Згідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.1. договору сторони передбачили, що у разі прострочення перерахування орендної плати або інших платежів за договором суборендар сплачує орендарю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період за який нараховується пеня, нарахованої на суму боргу, за кожний день прострочення, а також штраф в розмірі 5000,00 грн., якщо прострочення будь-якого платежу продовжується більше 15 календарних днів.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок здійснений судами попередніх інстанцій, колегія суддів касаційної інстанції вважає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому до стягнення з відповідача підлягає: 1 661,31 грн. пені, 5 000,00 грн. штрафу, 168,24 грн. 3% річних та 465,06 грн. інфляційних втрат.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та досліджені судами попередніх інстанцій докази, колегія суддів касаційної інстанції вважає рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Натомість, доводи, викладені у касаційній скарзі колегія суддів касаційної інстанції вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими обставинами.

Враховуючи наведене, та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 у справі №911/2598/16 Господарського суду Київської області залишити без змін.

Головуючий суддя М.Данилова

Судді О.Сибіга

В.Швець