Історія справи

Постанова ВГСУ від 11.03.2014 року у справі №5023/3138/11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2014 року Справа № 5023/3138/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЦвігун В.Л., Чернова Є.В.,за участю представників:позивача - Блошко В.М.,відповідачів третіх осіб- не з'явилися, - не з'явилися,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДСП "БВ" у формі ТОВна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 21.11.2013у справі№5023/3138/11за позовомДСП "БВ" у формі ТОВдо (треті особи1.ФОП ОСОБА_5, 2.СГФП "Ріта" - ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7)про стягнення збитківДо початку судового засідання від директора ДСП "БВ" у формі ТОВ ОСОБА_4 надійшло клопотання від 11.03.2014 про відкладення розгляду справи на 10 днів задля ознайомлення з матеріалами справи та запереченнями на касаційну скаргу, яке (клопотання) підлягає відхиленню колегією з тих мотивів, що, по-перше, за змістом ч.1 ст.77 та ст.1118 Господарського процесуального кодексу України відкладення розгляду касаційної скарги допускається виключно в межах місячного строку з дня постановлення ухвали про прийняття касаційної скарги до провадження Вищим господарським судом України, а вказаний строк спливає 12.03.2014р. з огляду на ухвалу Вищого господарського суду України від 12.02.2014 про прийняття до провадження касаційної скарги ДСП "БВ" у формі ТОВ на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.11.2013 у справі №5023/3138/11, що унеможливлює подальше відкладення розгляду справи. По-друге, ухвалами Вищого господарського суду України від 25.02.2014 та від 04.03.2014 розгляд касаційної скарги по даній справі неодноразово відкладався з метою надання учасникам судового процесу достатнього часу для ознайомлення з матеріалами справи та представлення додаткових пояснень, проте, представник позивача ОСОБА_4, будучи присутнім у попередніх судових засіданнях касаційної інстанції, з незрозумілих причин не скористався своїми процесуальними правами на ознайомлення з матеріалами справи.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.09.2013 (суддя Лаврова Л.С.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.11.2013 (судді: Сіверін В.І., Івакіна В.О., Медуниця О.Є.), в позові відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог та недоведеністю порушення прав позивача як законного землекористувача.

ДСП "БВ" у формі ТОВ в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.3,6,627 ЦК України, ст.ст.224,225 ГК України, ст.ст.125,126 Земельного кодексу України (в редакції від 01.01.2010р.) та ст.ст.22,35 ГПК України. Зокрема, скаржник стверджує, що судами попередніх інстанцій було неправильно визначено характер спірних відносин та предмет доказування у справі, так як об'єктом, внаслідок знищення якого позивачу було завдано збитків, є саме посіви озимої пшениці, а не земельні ділянки. Крім того, заявник вказує на те, що він є належним користувачем земельних ділянок, так як між ним та ФОП ОСОБА_6 були укладені та зареєстровані договори суборенди земельної частки (паю) відповідно до норм законодавства, чинного на момент їх укладення. На думку скаржника, згідно п.3 Типового договору оренди земельної частки (паю) і умов договорів оренди земельної частки (паю), укладених між ФОП ОСОБА_6 та фізичними особами, у разі закінчення дії договору до закінчення польових робіт термін дії оренди земельної частки (паю) продовжується до повного завершення збирання врожаю, тому позивач цілком правомірно мав усі підстави розраховувати на збирання врожаю з посівів, здійснених ним до отримання фізичними особами державних актів на право власності на земельні ділянки, та на отримання доходів від реалізації урожаю. Також заявник вважає, що преюдиціальні факти належності позивачу землі на умовах договору суборенди від 04.01.2011 встановлено постановою ВГСУ від 20.12.2011 у даній справі.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про відмову в позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

07.06.2004р. між ФОП ОСОБА_6 та пайщиками колишнього сільськогосподарського виробничого кооперативу "Харківська овочева фабрика" було укладено договори оренди земельних часток (паїв).

До матеріалів справи додано таблицю, що має заголовок "Книга записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківської області", згідно з якою зареєстровано 1147 договорів оренди земельних часток (паїв) на полях №№12,19,20,22,24,25,26,27.

В матеріалах справи мається список договорів, які вилучені з Книги записів реєстрації договорів оренди, всього 99 договорів.

На останньому аркуші Книги записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Алісівської сільської ради зроблено запис сільським головою: "Перереєстровано 12.07.2009р. згідно ст.33 Закону України "Про оренду землі" за винятком 99 осіб (згідно додатку).

Після закінчення строку договорів оренди письмового заперечення від орендодавців не надійшло, а тому 12.07.2009р. вказані договори були поновлені на наступні 5 років та перереєстровані в Алісівській сільській раді Близнюківського району Харківської області на підставі ст.33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент переукладання договору), яка передбачає, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

02.01.2010р. між ФОП ОСОБА_6 та ДСП "БВ" у формі ТОВ було укладено договір суборенди земельної ділянки №1/0110, відповідно до п.1.1 якого, орендодавець передає, а орендар приймає в суборенду земельну ділянку розміром 600га ріллі, яка розташована в с.Рижове, Близнюківського району Харківської області. Строк закінчення дії договору - 31.12.2010р.

Після закінчення строку дії вказаного вище договору, 04.01.2011р. сторони уклали договір суборенди земельної ділянки №1/0111 на тих самих умовах.

На договорах суборенди мається помітка голови сільської ради Постнікова С.М.: "зареєстровано в Алісівській сільраді 19.01.2010р. №1 та 18.01.2011 №1".

До матеріалів справи надано таблицю із заголовком "Книга записів реєстрації договорів оренди (суборенди) земельних часток (паїв)", в якій зазначено про реєстрацію 19.01.2010р. договору суборенди №1/0110 від 02.01.2010, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_6 Аналогічна інформація міститься в таблиці щодо реєстрації договору суборенди №1/0111 від 04.01.2011. На даних документах не міститься позначки, що вони є виписками з певного документу.

04.01.2011р. сторони підписали акт прийому-передачі об'єкта оренди, відповідно до якого орендодавець передає земельні ділянки на полях №20 (106 га), частини поля №27 вздовж дороги Рижове-Алісівка (60га), №26 (108 га), №25 (145 га) №19 (46 га), №12 (71 га), №24 (82 га), частини поля №22 (28 га).

Восени 2010 року ДСП "БВ" у формі ТОВ було посіяно озиму пшеницю на частині земельного масиву, інші землі були зорані на зяб.

Проте, на думку позивача, відповідачами 20.04.2011р.; 21.04.2011р. та 22.04.2011р. було пошкоджено посіви озимої пшениці на частині поля №12 (0,2 га), №27 (60 га), 26 (40 га).

25.04.2011р. комісія у складі директора ДСП "БВ" у формі ТОВ, ОСОБА_4, головного агронома ДСП "БВ" у формі ТОВ Пуляєва А.А., Алісівського сільського голови Постникова С.М. та пайщика Косьміна М.Є. склала акт обстеження знищення посівів озимої пшениці, яким зафіксовано повну загибель посівів озимої пшениці на певних полях.

Актом обстеження знищення посівів озимої пшениці від 17.05.2011 зафіксовано, що на задискованих площах в 244га настала повна загибель посівів озимої пшениці і ці посіви відновленню не підлягають. В зазначених актах відсутні вказівки на будь-які дати, коли вказані в них події відбувалися.

Крім того, як зазначає позивач, 26.04.2011р., 02.05.2011р., 08.05.2011р., 09.05.2011р., 10.05.2011р., 11.05.2011р., 17.05.2011р. відповідачі повторно проникали своєю сільськогосподарською технікою на орендовані позивачем земельні ділянки на полях №№12,24,25,26, 27 та задискували посіви озимої пшениці, про що позивачем було сповіщено співробітників міліції.

Таким чином, на думку позивача, винними діями відповідачів було знищено посіви озимої пшениці та завдано шкоду ДСП "БВ" у формі ТОВ у розмірі 1000000 грн.

До матеріалів справи відповідачем-1 та відповідачем-2 надано договори про спільну діяльність без створення юридичної особи від 02.04.2011, укладені між фізичними особами (колишніми членами колективу СВК "Харківська овочева фабрика") та відповідачами.

Відповідно до п.1.2 договору, укладеного з відповідачем-1, спільна діяльність здійснюється сторонами на земельних ділянках №№НОМЕР_1,НОМЕР_2, загальною площею 199,6 га, що знаходяться на території Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківської області та належать особам, що іменуються у цьому договорі сторона-2 на праві приватної власності.

Згідно п.1.2 договору, укладеного з відповідачем-2, спільна діяльність здійснюється сторонами на земельних ділянках №№НОМЕР_5,НОМЕР_6, що знаходяться на території Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківської області та належать особам, що іменуються у цьому договорі сторона-2 на праві приватної власності.

Крім того, в підтвердження своїх доводів, відповідачем надано суду листи власників земельних ділянок №НОМЕР_1, №НОМЕР_2 та №№НОМЕР_5,НОМЕР_6, згідно яких належні їм земельні ділянки вони ніколи не передавали в користування на підставі договорів оренди чи будь-яких інших договорів ФОП ОСОБА_6 та не надавали письмової згоди на укладення договорів суборенди з ДСП "БВ" у формі ТОВ.

До матеріалів справи позивачем надано довідки Алісівської сільської ради №02-23/85 від 17.05.2011 та №02-23/84 від 17.05.2011, про те, що в період з 2009 року Алісівська сільська рада не реєструвала договори оренди (суборенди) земельних часток (паїв) або земельних ділянок на ділянки №№НОМЕР_5,НОМЕР_6 та №НОМЕР_1,НОМЕР_2.

Частиною 1 ст.95 Земельного кодексу України встановлено права землекористувача, зокрема, на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом.

Для вирішення питання про відшкодування збитків землекористувачу, необхідно встановити законність права користування земельною ділянкою, на якій заподіяна шкода.

ДСП "БВ" у формі ТОВ зазначає про те, що воно є законним землекористувачем, оскільки ним укладено договори суборенди земельної ділянки №1/0111 та №1/0110, які зареєстровані в Алісівській сільській раді Близнюківського району Харківської області, відповідно до постанови КМ України від 24.01.2000 №119 "Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю)".

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України (в редакції від 01.01.2010), право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з ч.5 ст.126 Земельного кодексу України (в редакції від 01.01.2010) право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Відповідно до ч.5 ст.8 Закону України "Про оренду землі" договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Однак, позивачем не надано до суду доказів реєстрації договору суборенди земельної ділянки від 04.01.2011 органами Держкомзему України.

Крім того, відділ Держземагенства у Близнюківському районі Харківської області надав суду інформацію, в якій зазначає про те, що згідно книг записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі в Державному реєстрі та земельно-облікових даних Відділу Держземагенства у Близнюківському районі Харківської області, договори суборенди, укладені між ФОП ОСОБА_6 та ДСП "БВ" у формі ТОВ №1/0110 та №1/0111 не проходили процедуру державної реєстрації.

Таким чином, оскільки вказані договори суборенди земельних ділянок у встановленому законодавству порядку зареєстровані не були, вони є неукладеним.

Апеляційна інстанція прийняла до уваги, що діючим законодавством передбачена суборенда саме земельної ділянки, а не земельної частки (паю) (ст.8 Закону України "Про оренду землі").

Практика оренди земельної частки (паю) не відповідає низці нормативних актів про оренду землі. Поширення такої практики призвело до регулювання її постановою Кабінету Міністрів України №119 від 24.01.2000р., якою затверджено Порядок реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), а також наказом Держкомзему України №5 від 17.01.2000р., яким затверджено форму типового договору оренди земельної частки (паю).

Вказаними нормативними актами також не передбачено можливості укладання договору суборенди земельних часток (паїв).

Постановою №119 від 24.01.2000 затверджено форму Книги реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв), яка не передбачає можливості реєстрації договорів суборенди паїв. Зазначене також випливає із змісту п.4 вказаної постанови.

Отже, головою Алісівської сільської ради безпідставно сформовано книгу про реєстрацію договорів оренди і суборенди паїв.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на земельну ділянку (п.17 Перехідних положень Земельного Кодексу України).

У вересні 2010 року здійснено державну реєстрацію державних актів на право власності на земельні ділянки колишніх пайщиків.

Відповідно до Перехідних положень Закону України "Про оренду землі" після отримання громадянами державних актів на право власності на земельну ділянку договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на тих самих умовах за формою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 №220, оскільки з'явився інший об'єкт договірних відносин - земельна ділянка з певним кадастровим номером.

Третьою особою не було переукладено договори оренди земельних ділянок після вересня 2010 року та після спливу строку дії договору суборенди земельної ділянки від 02.01.2010 №1/0110 (масивом 600га), але 04.01.2011р. укладено наступний договір суборенди з позивачем (№1/0111).

Таким чином, апеляційний суд дійшов до висновку, що позивач не підтвердив належними доказами, що він є належним користувачем земельної ділянки загальною площею 600га, що розташована за адресою: Харківська область, Близнюківський район, с.Рижове.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода може відшкодовуватися у вигляді відшкодування збитків, відшкодування в натурі (ч.ч.1,2 ст.1166 ЦК України)

Заподіяння шкоди можливе при наявності чотирьох умов: наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність шкоди у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

Отже, позивач, звертаючись з позовом про стягнення з відповідачів матеріальної шкоди в розмірі 1000000 грн., повинен довести наявність зазначених умов.

Також позивач має довести належними доказами, що саме відповідачі заподіяли йому шкоду.

За змістом договорів про спільну діяльність відповідачі мали право і обов'язок обробляти земельні ділянки №№НОМЕР_5;НОМЕР_6,НОМЕР_1;НОМЕР_2, що знаходяться на території Алісівської сільської ради і належать громадянам.

Особа, що має право на обробку спірної ділянки, не набуває права захисту права володіння і користування спірними ділянками. Таке право належить тільки власнику, орендарю (іншому користувачу в порядку, визначеному законом). Така особа також не має права своїми діями оспорювати це право.

Неправомірність дій відповідачів щодо знищення посівів має встановлюватися в поряду, визначеному законом, та доводитися певними доказами.

Відповідальність за знищення (потраву) посівів передбачена ст.104 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Дані справи підвідомчі адміністративним комісіям при виконавчих органах сільських, селищних рад (ст.218 КУпАП ).

Отже, підставою для стягнення збитків мають бути матеріали адміністративної справи, в тому числі протокол про адміністративне правопорушення, відомості про притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності тощо. Вказана обставина по даній справі відсутня.

Натомість акти обстеження знищення посівів озимої пшениці від 25.04.2011 та від 17.05.2011, що підписані працівниками позивача та сільським головою Постніковим С.М., не фіксують всіх обставин пошкодження і знищення посівів, оскільки за поясненнями позивача події на спірних полях відбувалися 20-22.04.2011року. Акти складені позивачем в інші дні заочно і тому не можуть бути належними доказами, що фіксують певні події.

Колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно зі ст.125 Земельного кодексу України (в редакції від 01.01.2010) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч.5 ст.126 Земельного кодексу України (в редакції від 01.01.2010) право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Згідно зі ст.202 Земельного кодексу України (в редакції від 01.01.2011) державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Державний реєстр земель складається з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Відповідно до ч.5 ст.8 Закон України "Про оренду землі" договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом договорів суборенди від 02.01.2010 та від 04.01.2011 є земельні ділянки площею 600га, а не земельні частки (паї), чим спростовуються твердження позивача про достатність здійснення державної реєстрації вказаних договорів відповідно до постанови КМ України від 24.01.2000 №119 "Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю)".

З цих же підстав не мають істотного значення для справи посилання скаржника на п.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17.01.2000 №5, згідно якого у разі закінчення дії договору до закінчення польових робіт термін дії оренди земельної частки (паю) продовжується до повного завершення збирання врожаю. Тим більше, що вказана умова типового договору оренди земельної частки (паю) не міститься ані в пролонгованих договорах оренди земельних часток (паїв) від 07.06.2004р., укладених між ФОП ОСОБА_6 та пайщиками колишнього СВК "Харківська овочева фабрика", ані в договорах суборенди від 02.01.2010 та від 04.01.2011.

Натомість судами достеменно встановлено, що всупереч вимогам земельного законодавства у матеріалах справи відсутні докази належної державної реєстрації договорів суборенди від 02.01.2010 та від 04.01.2011 у органах Держкомзему України.

Відтак, колегія визнає правильним та таким, що відповідає фактичним обставинам справи, висновок судів попередніх інстанцій про неукладеність та нечинність договорів суборенди земельної частки (паю) №1/0110 від 02.01.2010 та №1/0111 від 04.01.2011, який ґрунтується на помилковому застосуванні до цього договору норм земельного законодавства, які регулюють оренду конкретних земельних ділянок, а не земельних часток (паїв)

Наведене переконливо свідчить, що позивач у жовтні 2010р. не мав правових (договірних) підстав як для засівання земельних ділянок загальною площею 600га ріллі, розташованих в с.Рижове Близнюківського району Харківської області, з метою виконання договору суборенди №1/0110 від 02.01.2010 так і для того, щоб розраховувати на отримання доходів від реалізації урожаю, вирощеного на цих земельних ділянках.

За таких обставин, колегія не може прийняти до уваги посилання позивача на те, що предметом даного спору є відшкодування шкоди, завданої знищенням посівів озимої пшениці, а не внаслідок пошкодження чи псування земель або ж порушення прав позивача як землекористувача.

Водночас, касаційна інстанція враховує, що відповідно до ч.1 ст.13 Закону України "Про порядок виділення в натурі земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається в договорі оренди земельної ділянки.

Згідно з Перехідними положеннями Закону України "Про оренду землі" громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

Проте, третьою особою (ФОП ОСОБА_6) не було переукладено договори оренди земельних ділянок після вересня 2010 року та після спливу строку дії договору суборенди земельної ділянки від 02.01.2010 №1/0110 (масиву площею 600га).

Крім того, судами попередніх інстанцій достовірно встановлено, що державну реєстрацію державних актів на право власності на земельні ділянки колишніх пайщиків було здійснено у вересні 2010 року, а посіви озимини здійснено в жовтні 2010 року, що свідчить про недотримання позивачем передбаченого розділом 9 (Перехідні положення) Закону України "Про оренду землі" обов'язку щодо укладання договорів оренди стосовно конкретних земельних ділянок з їх власниками-громадянами.

Таким чином, засівання позивачем восени земельних ділянок насінням озимої пшениці мало місце вже після державної реєстрації актів на право власності на земельні ділянки громадян-колишніх пайщиків.

Наведене свідчить про те, що в період засівання полів позивач не був легітимним користувачем землі (масиву площею 600га).

Крім того, на підтвердження факту завдання відповідачами шкоди позивачем подано акти обстеження знищення посівів озимої пшениці від 25.04.2011 та від 17.05.2011, що підписані працівниками позивача та сільським головою Постніковим С.М., а також копії звернень, заяв та скарг, які свідчать про звернення позивача до органів прокуратури та внутрішніх справ з приводу порушення його законних прав та інтересів. Однак, як правомірно зазначено судами попередніх інстанцій, жодний із вказаних документів не фіксує дати події знищення посівів, площі знищення та місцезнаходження земельної ділянки, на якій таке знищення здійснено, так само як і не доводить факт здійснення потрави саме відповідачами.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у аналогічній справі зі спорів про відшкодування шкоди, (постанова ВГСУ від 13.08.2012 у справі №5023/3411/11).

Отже, судами попередніх інстанцій на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі доказів в їх сукупності з достовірністю встановлено, а скаржником не спростовано відсутність законних правових підстав для засівання озиминою чужих земельних ділянок та обумовлену цим недоведеність завдання шкоди позивачу внаслідок знищення посівів саме відповідачами.

Колегія відхиляє безпідставні посилання заявника на ст.35 ГПК України в обґрунтування встановлення постановою ВГСУ від 20.12.2011 у даній справі преюдиціальних фактів належності позивачу землі на умовах договору суборенди від 04.01.2011, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, вказаною постановою було скасовано ухвалу господарського суду Харківської області від 05.05.2011 про забезпечення позову та відмовлено у задоволенні заяви позивача від 26.04.2011 про забезпечення позову. Тобто постанова від 20.12.2011 прийнята в рамках перевірки вжиття заходів до забезпечення позову, а не за результатами розгляду спору по суті.

В свою чергу, відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно з ч.1 ст.82 ГПК України при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення.

Таким чином, по-перше, постанову від 20.12.2011 прийнято Вищим господарським судом України не в іншій справі між тими ж сторонами. По-друге, вона взагалі не є рішенням господарського суду в розумінні ч.2 ст.35 та ч.1 ст.82 ГПК України.

Відтак, встановлені цією постановою факти не мають преюдиціального значення при вирішенні даного спору по суті.

Разом з тим, касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч.7 ст.84 ГПК України якщо у справі беруть участь кілька позивачів або відповідачів, у рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Позивач подав позов про солідарне стягнення з відповідачів 1000000 грн. позадоговірної майнової шкоди. При цьому, на думку заявника, вказана шкода завданої спільними діями відповідачів по знищенню належних позивачу посівів озимої пшениці на загальній площі 244га (а.с.12.13,18 том 2, а.с.18 том 6).

Відповідно до ч.1 ст.1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Згідно п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" особи вважаються такими, що спільно завдали шкоди, якщо вони завдали неподільну шкоду взаємопов'язаним сукупними діями або діями з єдністю наміру. Солідарний характер відповідальності осіб, що спільно завдали шкоди, пояснюється неподільністю результату їх шкідливих діянь та необхідністю створення умов для відновлення порушених прав потерпілого.

Відповідальність осіб, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, застосовується з врахуванням положень ст.543 ЦК України, за змістом яких кредитор (потерпілий) має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників (заподіювачів шкоди) разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний в повному обсязі.

Згідно зі ст.1138 ЦК України якщо договір простого товариства не пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, кожний учасник відповідає за спільними договірними зобов'язаннями усім своїм майном пропорційно вартості його вкладу у спільне майно. За спільними зобов'язаннями, що виникли не з договору, учасники відповідають солідарно. Якщо договір простого товариства пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виникнення.

Таким чином, спільні зобов'язання можуть виникати з підстав завдання ними шкоди (позадоговірні зобов'язання). Тому за такими зобов'язаннями усі учасники спільно несуть відповідальність перед третіми особами. Якщо договір простого товариства пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, відповідальність останніх за спільними договірними зобов'язаннями буде солідарною, тобто кредитор матиме право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх учасників разом, так і від будь-кого з них окремо. При цьому такі учасники залишатимуться зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. На зазначені відносини поширюється дія ст.ст.543,544 ЦК України, які регламентують виконання солідарного обов'язку боржників.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач-1 та відповідач-2 обробляли земельні ділянки, на яких знаходилися посіви позивача, на підставі договорів про спільну діяльність (простого товариства) від 02.04.2011, укладеним між кожним з них окремо (з одного боку) та громадянами - власниками земельних ділянок як учасниками простого товариства (а.с.33-41 том 4, а.с.74-84 том 3). Вказані договори укладені сторонами з метою вирощування с/г продукції та отримання прибутку від її реалізації (п.п.1.1,8.1,8.3 договорів).

Зокрема, за договором від 02.04.2011 відповідач-1 зобов'язувався виконувати роботи по вирощуванню с/г продукції на конкретних земельних ділянках (№№НОМЕР_1,НОМЕР_2) загальною площею 199,6га, а позивач вказує на завдання шкоди спільними діями відповідачів шляхом знищення посівів на площі 244га, помилково не розмежовуючи обсяги шкоди в залежності від площі, фактично оброблюваної кожним з відповідачів. Тим більше, що у договорі про спільну діяльність від 02.04.2001, укладеному між відповідачем-2 та громадянами (а.с.74-77 том 3), взагалі не зазначена площа землі, яка передається для використання в якості вкладу громадян у спільну діяльність.

Отже, з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та позивачем не доведено вчинення відповідачами спільних дій по завданню шкоди та виникнення у них солідарного обов'язку перед позивачем, оскільки відповідачі діяли окремо на підставі договорів про спільну діяльність (простого товариства) від 02.04.2011, укладених з громадянами, та обробляли конкретні земельні ділянки відповідної площі. Адже, між відповідачами договір простого товариства не укладався, що виключає застосування до них солідарної відповідальності за спільними зобов'язаннями учасників простого товариства перед третіми особами (позивачем), в тому числі й за зобов'язаннями відшкодування позадоговірної шкоди.

Що стосується викладення у клопотанні позивача від 11.03.2014 посилань на постанову Київського районного суду м.Харкова від 03.06.2013, якою було скасовано постанову про закриття кримінальної справи від 13.04.2012 та справу направлено прокуратурі для відновлення слідства, то касаційна інстанція зазначає, що в разі винесення та набрання законної сили вироком суду по кримінальній справі, яким ймовірно можуть бути встановлені навмисні винні дії певних осіб щодо знищення належних заявнику посівів озимої пшениці, заінтересована особа не буде позбавлена права ініціювати перегляд за нововиявленими обставинами судових рішень у даній справі.

Наявні заперечення скаржника зводяться передусім до посилань на неналежну оцінку судами доказів по справі (акти обстеження знищення посівів озимої пшениці від 25.04.2011 та від 17.05.2011, державні акти на право власності на землю) та до намагань надати перевагу певним доказам (протоколи огляду місці події та допиту свідків, листи Алісівської сільської ради від 14.10.2011 та Держінспекції сільського господарства в Харківській області від 18.05.2013, висновок судового експерта), проте, згідно імперативних приписів ч.2 ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.11.2013 у справі №5023/3138/11 залишити без змін, а касаційну скаргу ДСП "БВ" у формі ТОВ - без задоволення.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: В.Цвігун

Є.Чернов