ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2014 року Справа № 25/105-12/2

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Євсікова О.О.

за участю представників:

Позивача: Козачкова В.Л., дов. № б/н від 15.05.2013 року;

Відповідача: ОСОБА_3 - особисто;

розглянувши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Київської області від 09.08.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 року

у справі № 25/105-12/2 господарського суду Київської області

за позовом колективного підприємства "Білоцерківбуд"

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про стягнення 557 617,60 грн.

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2012 року колективне підприємство "Білоцерківбуд" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, просило (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 31.10.212 року) стягнути з відповідача 1 214 153,71 грн. основного боргу, 130 541,11 грн. інфляційних втрат, 84 125,88 грн. 3% річних, 6 054,14 грн. пені (т. 1, а.с. 5-7).

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за контрактом № 5/08 від 21.05.2008 року щодо оплати виконаних робіт.

Рішенням господарського суду Київської області від 08.11.2012 року (суддя Саванчук С.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2013 року (головуючий Суховий В.Г., судді Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.) (т. 4, а.с. 51-63) позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 1 214 153,71 грн. основного боргу, 84 125,88 грн. 3% річних, 122 629,22 грн. інфляційних втрат, 6 054,14 грн. штрафу. В іншій частині позову відмовлено (т. 3, а.с. 201-206).

Постановою Вищого господарського суду України від 21.05.2013 року (головуючий Грейц К.В., судді Бакуліна С.В., Поляк О.І.) рішення господарського суду Київської області від 08.11.2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду (т. 4, а.с. 101-106).

Рішенням господарського суду Київської області від 09.08.2013 року (Конюх О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 року (головуючий Буравльов С.І., судді Андрієнко В.В., Шапран В.В.) (т. 5, а.с. 3-15) позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 825 859,47 грн. основного боргу, 6 054,14 грн. неустойки, 57 154,00 грн. 3% річних, 83 511,81 грн. інфляційних втрат. Вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині позову відмовлено (т. 4, а.с. 171-184).

Оскаржені судові акти мотивовано частковою доведеністю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просив оскаржені судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити (т. 5, а.с. 23-26).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.01.2014 року касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 10.02.2014 року (т. 4, а.с. 21-22).

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.05.2008 року між колективним підприємством "Білоцерківбуд" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було укладено контракт № 5/08 на будівництво різального цеху, відповідно до умов якого замовник комплектує і офіційно передає до виконання робіт проектно-кошторисну документацію в двох примірниках, забезпечує проведення державної експертизи проектно-кошторисної документації та отримує дозвіл на виконання робіт; доручає, а підрядник бере на себе виконання робіт власними силами і засобами згідно з кресленнями, переданими замовником (п. 1.1 контракту) (т. 1, а.с. 13-16).

Згідно п. 1.2 контракту здача-приймання виконаних робіт фіксується сторонами в актах за формами № 2-в та № 3.

Відповідно до п. 2.1 контракту орієнтовна вартість робіт, що доручається підряднику за контрактом складає 2 000 000,00 грн. Остаточна вартість і строки виконання по кожному конструктиву і виду робіт визначаються згідно договірної ціни до контракту.

Пунктом 3.2 контракту сторони погодили початок робіт - травень 2008 року та закінчення робіт - жовтень 2008 року.

Згідно п. 3.3 контракту строки виконання робіт продовжуються на строк затримання проплати підряднику на будматеріали і можуть переглядатись за взаємною згодою сторін.

Відповідно до п. п. 4.1, 4.2 контракту до початку виконання робіт замовник перераховує на рахунок підрядника аванс у розмірі вартості матеріалів згідно поданих підрядником рахунків за 3 дні до оплати, погоджуючи із замовником. Остаточна оплата виконаних робіт здійснюється після підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання підрядних робіт за формою № КБ-3, з урахуванням авансу, в 15-ти денний термін з дня підписання.

Пунктом 7.1 контракту передбачено, що для виконання робіт згідно пункту 1.1 контракту підрядник бере на себе матеріально-технічне забезпечення виконаних робіт згідно контракту.

Відповідно до п. 7.2 контракту якщо матеріально-технічні ресурси постачає замовник, то вони передаються підряднику за накладними без права власності (безоплатно) згідно графіка поставок узгодженого сторонами.

За змістом п. 10.2 контракту здача-приймання робіт здійснюється у відповідності до діючого порядку і оформляється актом, підписання якого визначає момент передачі робочої та виконавчої технічної документації замовнику. В акті вказуються всі претензії до виконаних робіт.

Згідно ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 875 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Згідно п. 1, 2, 4 ст. 844 Цивільного кодексу України ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі.

Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором.

Якщо виникла необхідність проведення додаткових робіт і у зв'язку з цим істотного перевищення визначеного приблизного кошторису, підрядник зобов'язаний своєчасно попередити про це замовника. Замовник, який не погодився на перевищення кошторису, має право відмовитися від договору підряду. У цьому разі підрядник може вимагати від замовника оплати виконаної частини роботи.

Підрядник, який своєчасно не попередив замовника про необхідність перевищення приблизного кошторису, зобов'язаний виконати договір підряду за ціною, встановленою договором.

Згідно ч. 1 ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Скасовуючи прийняті у справі судові акти, Вищий господарський суд України у постанові від 21.05.2013 року (т. 4, а.с. 101-106) зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про виникнення у відповідача обов'язку з повної оплати вартості прийнятих ним робіт за ціною, вказаною у актах та довідках за формами № КБ-2в і № КБ-3, оскільки обумовлена договором приблизна ціна робіт становить 2 000 000,00 грн., яка за відсутності попередження підрядником замовника про необхідність її перевищення та погодження замовника на таке перевищення до виконання цих підрядних робіт не може бути іншою.

Також касаційна інстанція вказала на те, що судами не надано оцінки обставинам справи щодо погодження сторонами договірної ціни та кошторису, не підписані екземпляри яких наявні в матеріалах справи (т. 3, а. с. - 162 - 163).

Враховуючи відсутність попередження підрядником про необхідність перевищення приблизного кошторису в порядку частини 4 ст. 844 ЦК України, суди дійшли висновку про обов'язок відповідача оплатити вартість виконаних позивачем будівельних робіт за ціною, встановленою договором, тобто, в сумі 2 000 000,00 грн. у строк, передбачений п. 4.2 контракту, в 15-денний термін з дня підписання актів приймання виконаних підрядних робіт.

Враховуючи викладене, суди дійшли висновку про задоволення позову в частині стягнення 825 859,47 грн. основного боргу та передбачених ст. ст. 610, 611 ЦК України, ст. 230 ГК України санкцій та виплат за ст. 625 ЦК України.

Проте, висновки судів попередніх інстанцій є передчасним.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Частиною 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскаржені судові акти вищенаведеним вимогам не відповідають з наступних підстав.

Погоджуючись з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог суд апеляційної інстанції, разом з тим, встановив, що договірна ціна на будівництво цеху по різанню пінополіуретану по вул. Київській, 31, в м. Біла Церква, а також зведені кошторисні розрахунки вартості будівництва, локальні кошториси, відомості ресурсів не містять інформації про замовника і підрядника та сторонами не підписані, тому не можуть бути прийняті судом в якості належного доказу укладення сторонами договірної ціни як невід'ємної частини контракту.

Відповідно до пп. 3.3.1, 3.3.2 наказу Держбуду України від 27.08.2000 року № 174 "Про затвердження Правил визначення вартості будівництва (ДБН Д.1.1-1-2000)" (в редакції, чинній станом на від 28.05.2008 року) договірна ціна - це кошторис вартості підрядних робіт, за яку підрядна організація, визначена виконавцем робіт, згодна виконати об'єкт замовлення. Договірна ціна входить до складу вартості будівництва і використовується при проведенні взаєморозрахунків. Договірна ціна на будівництво об'єкту формується претендентом на виконання робіт (генпідрядником) із залученням субпідрядних організацій, погоджується із замовником і є невід'ємною частиною контракту. Додатком № 18 до вказаного ДБН Д.1.1-1-2000 затверджено форму (макет) договірної ціни.

З врахуванням наведеного встановлені апеляційним господарським судом обставини справи дають підстави вважати, що судами попередніх інстанцій порушені приписи ст. ст. 33, 34 ГПК України, оскільки відсутність узгодженої сторонами договірної ціни фактично позбавляє позивача права на стягнення заборгованості за власним одностороннім розрахунком.

Як наслідок, безпідставними є висновки судів попередніх інстанцій про застосування до відповідача штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання та приписів ст. 625 ЦК України.

Крім того, встановивши, що відповідачем підписані акти виконаних робіт за формою № КБ-2в лише з червня по вересень 2008 року на загальну суму 519 681 грн., також у порушення вимог ст. 34 ГПК України та конституційного принципу рівності сторін, закріпленому у ст. 4-2 ГПК України суди прийняли в якості належних доказів у справі акти та довідки форми № КБ-2в і № КБ-3, які не підписані обома сторонами (про що зазначено апеляційною інстанцією).

Отже, встановлені судами обставини справи та наступні висновки суперечать приписам ч. 1 ст. 882 Цивільного кодексу України про необхідність наявності повідомлення підрядника про готовність до передання робіт замовнику, оскільки, лише після такого повідомлення у замовника виникають обов'язки, встановлені п. 4 вищенаведеної норми.

Також суди не врахували, що акт, підписаний підрядником в односторонньому порядку може бути прийнятий судом в якості належного доказу виконання і передачі робіт лише у разі, якщо він оформлений з дотриманням вимог ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України за наявності застереження про відмову замовника від підписання акту.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин оскаржені судові акти підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.

Частиною 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до п. 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 24.10.2011 року "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" у разі коли за результатами перевірки судом касаційної інстанції буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду першої і апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції приймає нове рішення (пункт 2 статті 1119 ГПК України).

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій було у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для даної справи, проте, таким обставинам була дана неправильна правова оцінка та невірно були застосовані норми матеріального і процесуального права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати постановлені у справі судові акти та прийняти нове рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

З врахуванням вищезазначеного судовий збір у розмірі 19 449,59 грн. за розгляд у суді першої інстанції та у розмірі 28 654,37 грн. за розгляд апеляційної та касаційної скарг повинен бути відшкодований колективним підприємством "Білоцерківбуд".

Керуючись ст.ст. 49, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення господарського суду Київської області від 09.08.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 року у справі № 25/105-12/2 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову колективного підприємства "Білоцерківбуд" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 1 214 153,71 грн. основного боргу, 130 541,11 грн. інфляційних втрат, 84 125,88 грн. 3% річних, 6 054,14 грн. пені відмовити.

Стягнути з колективного підприємства "Білоцерківбуд" (місцезнаходження: 09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Молодіжна, 25; код ЄДРПОУ 19408519) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (місцезнаходження: АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 19 449 (дев'ятнадцять тисяч чотириста сорок дев'ять) грн. 59 коп. судового збору, 28 654 (двадцять вісім тисяч шістсот п'ятдесят чотири) грн. 37 коп. за розгляд апеляційної та касаційної скарг.

Доручити господарському суду Київської області видати наказ.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

О.О. Євсіков