Історія справи

Постанова ВАСУ від 25.02.2026 року у справі №420/22114/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 420/22114/24

адміністративне провадження № К/990/21487/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №420/22114/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернейшнл» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернейшнл» на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.04.2025 (головуючий суддя Яковлєв О.В., судді: Єщенко О.В., Крусян А.В.),

В С Т А Н О В И В :

12 липня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернейшнл» (далі також - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (далі також - відповідач, контролюючий орган), у якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 15.01.2024 № 2103/15-32-07-09-24, яким ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 7 522 851,00 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 15.01.2024 № 2101/15-32-07-09-24, яким ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 7 213 903,00 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями на суму 5 771 122,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1 422 781,00 грн;

- визнати протиправним та скасувати частково податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 15.01.2024 № 2100/15-32-07-09-24, яким зменшено ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту у розмірі 2 587 601,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство зазначає, що має усі первинні документи, складені у межах спірних правовідносин, що в свою чергу свідчить про здійснення господарських взаємовідносин в межах його господарської діяльності; здійснені операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Зазначена діяльність є для Товариства регулярною, постійною та призводить до зміни в структурі капіталу. До перевірки були надані усі належні документи: договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти приймання-передачі, специфікації, платіжні доручення, картки аналізу зерна, подальша реалізація товару - наявність яких є достатньою та в повній мірі узгоджується з вимогами, які встановлені до первинних документів діючим законодавством, яке регулює ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Щодо висновків контролюючого органу про не підтвердження придбання контрагентом СТОВ «УРОЖАЙ» у ПП «Нові Долиняни» сільськогосподарської продукції, яка у подальшому була реалізована позивачу, зазначає, що звернувся із запитом № 68 від 03.06.2024 до СТОВ «УРОЖАЙ» щодо надання відповідних документів щодо придбання товару. СТОВ «УРОЖАЙ» листом від 24.06.2024 за № 31 на запит позивача повідомило, що взаємовідносини між ПП «Нові Долиняни» та СТОВ «УРОЖАЙ» щодо придбання останнім сільськогосподарської продукції, яка надалі була реалізована позивачу, були предметом розгляду справи № 120/1580/19-а, за результатами якої судами було досліджено первинні документи за даною угодою та підтверджено реальність її здійснення.

Наголошує також, що позивач не є суб`єктом транспортного процесу, тобто не здійснював та не замовляв послуг перевезення, а відтак взагалі немає примірників товарно-транспортних накладних; придбання товару відбулося на зерновому терміналі позивача в Одеському морському торгівельному порту, придбаний товар був реалізований на експорт Компанії Black Sea Commodities Ltd за відповідними контрактами та вантажно-митними деклараціями.

Посилання перевіряючих на відсутність карантинних сертифікатів, сертифікатів якості та складських документів, то такі не містять відомостей про учасників та умови господарської операції з поставки, не можуть слугувати підтвердженням або спростуванням реальності господарської операції; вони не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку, що фіксують рух активів, а відтак їх наявність чи відсутність не має вирішального значення для встановлення фактичного руху активів у процесі виконання поставок та бути підставою для визнання господарських операцій безтоварними.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.10.2024 позов задоволено повністю.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.04.2025 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволення позову відмовлено.

В ході розгляду справи судами встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернейшнл» зареєстровано з 04.09.1998 та перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС в Одеській області. Основний вид діяльності 52.22 - Допоміжне обслуговування водного транспорту. Інші - 01.63 Післяурожайна діяльність; 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

30.10.2020 ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» (Покупець) уклало договір поставки №30/10/2020 з СТОВ «УРОЖАЙ» (Постачальник). Постачальник зобов`язується передати у встановлений Договором термін товар у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти Товар та оплатити його на умовах даного Договору. Товаром, що поставляється за Договором, є сільськогосподарська продукція та продукти її переробки, яка визначається Сторонами у Специфікаціях, що є невід`ємною частинами цього Договору. Якість Товару повинна відповідати ДСТУ з врахуванням обмежень показників, вказаних у відповідній Специфікації, що є невід`ємною частиною цього Договору. Поставка товару здійснюється однією або кількома партіями. Кількість Товару в кожній партії та строк поставки партії Товару вказується у відповідній Специфікації, що є невід`ємною частиною цього Договору. Поставка товару за Договором здійснюється на умовах та в пункті (місці), що вказані у відповідній Специфікації, що є невід`ємною частиною цього Договору. Датою поставки партії Товару вважається дата, зазначена в видаткових накладних на Товар, підписаних уповноваженими представниками Сторін. Право власності на Товар переходить від Постачальника до Покупця в момент підписання представниками Сторін видаткової накладної. Передача Товару здійснюється на підставі акту приймання-передачі партії Товару. Право власності на Товар може перейти до моменту передачі товару Покупцю. Перехід ризиків випадкової загибелі або знищення, пошкодження, втрати майна відбувається в момент передачі Товару Постачальником Покупцю.

До договору були Додатково укладені специфікації: №1 від 30.10.2020, №2 від 07.01.2021, №3 від 01.02.2021 та видаткові накладні.

На виконання умов договору СТОВ «УРОЖАЙ» поставило на адресу ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» товар у загальній кількості 6375т, а ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» прийняло товар та здійснило оплату.

На підтвердження поставки товару за Договором від 30.10.2024 подано:

видаткові накладні від 03.11.2020 № 8, № 9, № 10, № 11, № 12, № 13, від 04.11.2020 № 16, № 17, № 18, № 19, від 05.11.2020 № 20, №21, №22, від 11.01.2021 №1,№2,№3,від 12.01.2021 № 4, № 5, № 6, № 17, від 13.01.2021 № 7, № 8, № 9, від 14.01.2021 № 10, № 11, № 12, № 13, від 15.01.2021 № 14, № 15, № 16, від 03.02.2021 № 47, № 48, № 46, № 49, № 50;

податкові накладні та платіжні доручення від 09.02.2021 № 40239, №40240, № 40241, № 40242, № 40243, № 40244, № 40245, № 40246, № 40247, № 40248, №40249, № 40250, № 40251, від 11.11.2021 № 48472, № 48473, № 48474, № 48475, № 48476, № 48477, № 48478.

На підтвердження приймання товару між СТОВ «УРОЖАЙ» та ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» складено Акти приймання-передачі від 03.11.2020 № 1, від 04.11.2020 № 2, від 05.11.2020 № 3, від 11.01.2021 № 1/1, від 12.01.2021 № 1/2, від 13.01.2021 № 1/3, від 14.01.2021 № 1/4, від 15.01.2021 № 1/5, від 03.02.2021 № 2/03 вказаного в актах обсягу товару.

В підтвердження якості товару подано картки аналізу зерна.

Відповідно до контрактів, укладених з Black Sea Commodities Limited - С1812/2020-ОКІ/1 від 18.12.2020, С1812/2020-ОКІ/2 від 18.12.2020, СІ Ш2/2021-ОКІ/1 від 11.02.2021, G2804/2021 -ОКІ/1 від 28.04.2021 товар було реалізовано позивачем на експорт.

Посадовими особами контролюючого органу проведена планова виїзна документальна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2019 по 30.09.2021, валютного законодавства за період з 01.01.2019 по 30.09.2021, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2019 по 30.09.2021, іншого законодавства за період з 01.01.2019 по 30.09.2021, відповідно до затвердженого плану документальної перевірки. Перевірка проводилася з 15.12.2021 по 16.12.2023. Термін проведення перевірки переносився у зв`язку із втратою первинних документів з 16.12.2021 на підставі наказу Головного управління ДПС в Одеській області від 17.12.2021 №9226-п. Після поновлення перевірок відповідно до підпункту 69.22 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового Кодексу України із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо скасування мораторію на проведення податкових перевірок» від 09.11.2023 № 3453-ІХ, перевірка проводилась з 08.12.12023 по 20.12.2023.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено Акт від 27.12.2023 №38205/15-32-07-09-20005502 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл».

Перевіркою встановлено порушення Товариством:

1) п.44.1. п.п.44.2 ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02.10.2010р. №2755-VI із змінами та доповненнями, у результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 7522851 грн у т.ч.:

- в 4 кварталі 2020 у сумі 2775051 грн;

- в 1 кварталі 2021 у сумі 4747800 грн;

2) п.44.1 ст. 44; п.187.1 ст.187. п. 188.1. ст.188; п.п.192.1.1. п. 192.1 ст. 192, п.п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, зі змінами та доповненням, у результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 5771122грн, у тому числі:

- за січень 2021 року на суму 1446923 грн;

- за лютий 2021 року на суму 760685 грн;

- за квітень 2021 на суму 672662 грн;

- за травень 2021 на суму 2890852 грн,

та завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21) у сумі 2589423 грн, в т.ч. за вересень 2021 року на суму 2589423 грн.

На підставі вказаного Акту Головним управління ДПС в Одеській області прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 2103/15-32-07-09-24 від 15.01.2024, яким за порушення п.п.44.1,п.п.44.2 ст.44, п.п.134.1 п.134 ст.134 ПК України Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 7 522 851,00 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями на суму 7 522 851,00 грн;

- № 2101/15-32-07-09-24 від 15.01.2024, яким за порушення п.44.1 ст.44, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.п.192.1.1 п. 192.1 ст.192, п.198.1 ст.198 ПК України позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 7 213 903,00 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями на суму 5 771 122,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1 422 781,00 грн;

- № 2100/15-32-07-09-24 від 15.01.2024, яким за порушення п.44.1 ст.44, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.п.192.1.1 п. 192.1 ст.192, п.198.1 ст.198 ПК України Товариству зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість що зараховується до складу податкового кредиту на суму 2 589 423,00 грн.

Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що господарські операції ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» з контрагентом СТОВ «УРОЖАЙ» в періоді, який перевірявся, мали на меті реальне настання обумовлених договорами правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, підтверджуються наданими первинними документами, а відтак контролюючий орган дійшов необґрунтованого висновку, що Товариством порушено приписи податкового законодавства.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять жодного доказу, яким можливо підтвердити факт доставки СТОВ «УРОЖАЙ» спірного товару в Одеський морський торгівельний порт на зерновий склад Товариства, зокрема відсутні товарно-транспортні накладні, перепустки, довіреності на отримання та інше. Крім того, до суду не надано жодних доказів попередньої передачі СТОВ «УРОЖАЙ» кукурудзи на зберігання позивачеві. Апеляційний суд ствердив, що існуючі бухгалтерські документи відображають лише факт формальної передачі до позивача від СТОВ «УРОЖАЙ» спірного товару, але жодним чином не відображають обставин потрапляння такого товару на склад Товариства. Враховуючи обсяг поставленого позивачу товару (6375 т), суд прийшов до висновку, що надані позивачем акти приймання-передачі та видаткові накладні, без товарно-транспортних накладних та інших документів, що підтверджують безпосереднє транспортування товару, не підтверджують реальності проведених господарських операцій.

З таким рішенням суду апеляційної інстанції не погодилося Товариство та подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач зазначає, що перевезення кукурудзи на зерновий склад ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» здійснювалося ПП «Нові Долиняни» для вантажоодержувача - СТОВ «УРОЖАЙ». Таким чином ні позивач, ні СТОВ «УРОЖАЙ» не здійснювали перевезення товару на зерновий термінал позивача, оскільки придбали товар уже на зерновому терміналі. У постанові Верховного Суду від 29.03.2023 (справа №560/12630/21) за схожих обставин суд прийшов до висновку, що позивач не приймав участі у транспортуванні придбаного насіння соняшника до складу (місця передачі), тобто не вказувався у товарно-транспортних накладних як вантажоодержувач, а тому такі накладні у нього відсутні. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій у зазначеній справі, що твердження контролюючого органу про нереальність господарських операцій у зв`язку з неможливістю підтвердження транспортування товару постачальником покупцеві є необґрунтованими, а відсутність окремих документів, таких як товарно-транспортні накладні, не є безумовною підставою для висновків про відсутність господарської операції.

Товариство наголошує, що підтвердження отримання ним товару саме товарно-транспортними накладними не є визначальною умовою для формування податкового кредиту, а також віднесення до складу доходів і витрат сум за договором у разі наявності інших первинних бухгалтерських документів, оформлених у відповідності до положень діючого законодавства. Вказує, що товарно-транспортна накладна жодним чином не відображається у бухгалтерському обліку, а тому не є первинним документом у розумінні закону. Окрім того, законодавством чітко визначено з якою метою повинні оформлюватись ТТН та хто їх повинен мати - товарно-транспортні накладні призначенні для списання товарно-матеріальних цінностей, для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи в мати їх повинні автомобільні перевізники, водії. Натомість ні позивач, ні його контрагент перевезень не здійснювали.

Посилається позивач і на те, що висновок суду апеляційної інстанції про ненадання достатніх документів для підтвердження факту доставки СТОВ «УРОЖАЙ» товару на склад позивача спростовується встановленими обставинами у іншій справі (№120/1580/19-а). Так, у вказаній справі суди, дослідивши подані до матеріалів справи докази, встановили факт доставки спірної сільськогосподарської продукції на склад ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл».

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України - 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Верховний Суд ухвалою від 19.06.2025 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернейшнл» на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.04.2025 у цій справі.

Контролюючий орган у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (пункт 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (пункт 44.2 статті 44 Податкового кодексу України).

Відповідно до вимог пункту підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).

Також пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій.

Згідно вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум витрат та податкового кредиту, врахованих платником під час визначення податкових зобов`язань з податку на прибуток та з ПДВ відповідно, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», так само характеризує і податковий облік.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає і вимогам статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України щодо достовірності доказів.

У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є нереальними (фіктивними), сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податків господарських договорах, що має підтверджуватись первинними документами відповідно до вимог, встановлених правовими нормами, зокрема й щодо змісту (обов`язкових реквізитів).

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат, якщо ж господарська операція фактично не відбулася, то платник податків не має права на податкову вигоду у вигляді податкового кредиту та/або врахування відповідних витрат при визначенні об`єкту оподаткування податком на прибуток.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником даних податкового обліку.

Отже, підсумовуючи наведене, Суд констатує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Верховний Суд неодноразово висловлював аналогічні правові висновки, зокрема у постановах від від 26 лютого 2020 року у справі №826/1308/18), від 28 квітня 2020 року (справа № 826/15568/16), від 10 квітня 2020 року (справа №808/954/17), від 09 вересня 2021 року (справа №460/2315/19), від 26 вересня 2023 року (справа № 120/6732/22).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19 фактично підтвердила такі висновки, зазначивши, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Самі по собі такі обставини, як-от: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів чи відсутність деяких із них - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Крім того, зробивши акцент на реальному здійсненні господарської операції як складової юридичного факту, що породжує у платника податків право на податковий кредит та на збільшення витрат, Велика Палата в вказаній постанові акцентувала увагу також на тому, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Таким чином, сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду також зроблено висновки про те, що під час вирішення спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, наявність у платника податків первинних документів в підтвердження задекларованих сум витрат та податкового кредиту, є підставною для врахування таких при формування доходів та одержання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, якщо контролюючий орган не встановив і не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків сформував дані податкового обліку, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду та з огляду на положення статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України обставини підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, причому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

Крім того, при вирішенні податкових спорів Суд враховує презумпцію добросовісності платника податків за якою передбачається економічна виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Згідно доктрини реальності господарської операції, яка застосовується у судовій практиці Верховного Суду, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Нормами Податкового кодексу України презюмується вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції.

Контролюючий орган стверджує, що Товариством не підтверджено документально, а відповідачем встановлено неможливість придбання (фактичного отримання) кукурудзи на загальну суму 48512340 грн (у т.ч. ПДВ - 8085390 грн) саме від СТОВ "УРОЖАЙ". Враховуючи оприбуткування в бухгалтерському обліку та подальшу реалізацію кукурудзи (експорт), вбачається безоплатне одержання даної кукурудзи з невідомого джерела та від невстановлених постачальників.

Так, на підставі досліджених документів, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України є підставою для податкового обліку, судом першої інстанції зазначено, що надані позивачем документи (договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти приймання-передачі, специфікації, платіжні доручення, картки аналізу зерна, подальша реалізація товару) містять дані про зміст та обсяг господарських операцій, їх учасників, дату і місце їх складання, відповідають дійсному економічному змісту, а отже підтверджують фактичне здійснення спірних господарських операцій з придбання позивачем товару. Позивачем як до перевірки, так і в додатки до позовної заяви були надані належні докази реального характеру господарських операцій з придбання кукурудзи, наявність яких є достатньою та в повній мірі узгоджується з вимогами, які встановлені до первинних документів діючим законодавством, яке регулює ведення бухгалтерського та податкового обліку, а саме: Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року. Дефектність форми та змісту цих доказів в ході перевірки не встановлена.

Натомість, суд апеляційної інстанції вказав, що матеріали справи не містять жодного доказу, яким можливо підтвердити факт доставки СТОВ «УРОЖАЙ» спірного товару в Одеський морський торгівельний порт на зерновий склад позивача, зокрема, відсутні товарно-транспортні накладні, перепустки, довіреності на отримання та інше. Крім того, до суду не надано жодних доказів попередньої передачі СТОВ «УРОЖАЙ» кукурудзи на зберігання Товариству. Як ствердив апеляційний суд, існуючі бухгалтерські документи відображають лише факт формальної передачі до позивача від СТОВ «УРОЖАЙ» спірного товару, але жодним чином не відображають обставин потрапляння такого товару на склад «Олімпекс Купе Інтернейшнл». Враховуючи обсяг поставленого позивачу товару (6375 тонн), суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що надані позивачем акти приймання-передачі та видаткові накладні, без товарно-транспортних накладних та інших документів, що підтверджують безпосереднє транспортування товару, не підтверджують реальності проведених господарських операцій.

Водночас колегія суддів Верховного Суду вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що потребують додаткової перевірки з огляду на таке.

Верховний Суд наголошує, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Суд першої інстанції, приймаючи позицію Товариства, зазначає про доведеність факту придбання товару та його використання у господарській діяльності, перелічуючи первинні документи, подані позивачем.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками контролюючого органу про нереальність господарських операцій, виходив з того, що існуючі бухгалтерські документи відображають лише факт формальної передачі товару позивачеві, проте жодним чином не відображають обставини потрапляння товару на склад Товариства. Також як на підставу для відмови у задоволенні позову суд апеляційної інстанції послався на встановлення відповідачем факту обриву ланцюга постачання спірного товару.

Як свідчать матеріали справи, доводячи відсутність реального змісту операцій між позивачем і вказаним вище контрагентом, контролюючий орган посилався, зокрема на те, що в наявних видаткових накладних відсутні записи щодо посади та ПІБ особи, яка отримала товар; не зазначено номер та дату довіреності, за якою отримувався товар.

Однак, ні суд першої, ні суд апеляційної інстанції, не здійснили належного дослідження цих обставин і доводів, якими контролюючий орган обґрунтовував свою позицію, порушивши при цьому принцип офіційного з`ясування обставин справи, закріплений у статті 9 КАС України.

Як уже було зазначено у цій постанові, згідно з частиною другою статті 9 Закону №996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наведеним вище нормам Закону № 996-ХIV кореспондують норми пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення).

Отже, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, їх особистий підпис є обов`язковим реквізитом первинного документа, оскільки зазначення саме цієї інформації дає змогу ідентифікувати учасників господарських операцій.

Дійсно, наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, однак, враховуючи, що у всіх наданих позивачем видаткових накладних не зазначено посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, такий недолік має системний характер, що у сукупності з іншими обставинами у справі об`єктивно ставить під сумнів правдивість інформації у видаткових накладних щодо зафіксованої в них господарської операції.

Вимога закону щодо наявності обов`язкового реквізиту (зазначення посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення) є не формальною вимогою, і направлена саме для того, щоб на підставі належно оформлених первинних документів платник податків міг підтвердити показники податкового та бухгалтерського обліку.

Також контролюючий орган і в акті перевірки, і в ході судового розгляду справи обґрунтовував свою позицію податковою інформацією щодо відсутності (недостатності) у СТОВ «УРОЖАЙ» та його контрагентів трудових і матеріальних ресурсів для здійснення поставки ТМЦ, основних засобів, виробничих потужностей, інших матеріальних ресурсів, транспортних засобів, не декларування та не сплату податків, витрат, відсутність витрат пов`язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщень, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати тощо), а також неможливість підтвердити законне джерело походження товарів (виробництво чи придбання контрагентами по ланцюгу постачання).

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що сама по собі зібрана податкова інформація не є виключною підставою для висновку про неможливість реального здійснення господарських операцій, про що неодноразово вказував Верховний Суд і така позиція в подальшому була підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19.

Разом з тим, відповідно до норм ПК України податкова інформація є одним із джерел інформації, яке податкові органи можуть використовувати для здійснення своїх повноважень та функцій. При цьому, така інформація має бути підтверджена належними і допустимими доказами, зокрема, документами бухгалтерського і податкового обліку платника податку, його контрагента. Отримана відповідачем податкова інформація повинна оцінюватися у співвідношенні з первинною документацією.

В свою чергу, позивач впродовж судового розгляду справи наполягав на тому, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачання товару не мають впливу на дослідження факту господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Натомість, судове рішення суду першої інстанції лише містить узагальнений висновок про те, що наявна у контролюючого органу податкова інформація не є беззаперечною підставою для висновку про нереальність господарських операцій. А постанова суду апеляційної щодо таких доводів містить посилання на висновок Верховного Суду (справа №8047585/17) про те, що неможливість встановлення ланцюга постачання товару (послуг) є однією з підстав для визнання нереальними господарських операцій. Будь-якої правової оцінки саме в розрізі наведених вище доводів сторін оскаржувані рішення не містять, хоча у спорах цієї категорії такі доводи контролюючого органу (за умови підтвердження належними доказами) входять до предмета доказування. В порушення закріпленого у статті 9 КАС України принципу офіційного з`ясування обставин справи суди не вжили заходів задля витребування належного у розумінні приписів статті 73 КАС України доказу, а саме відповідних податкових накладних, за результатами аналізу яких податковий орган дійшов наведених вище висновків.

Суд касаційної інстанції також визнає, що неналежне ведення податкового обліку контрагентом платника податків не може бути поставлене у провину такому платнику, проте, такі обставини у сукупності з іншими доказами у справі можуть свідчити на користь позиції контролюючого органу про відсутність реального характеру вчинення господарської операції.

Щодо доводів контролюючого органу про відсутність будь яких документів (товарно-транспортних накладних, перепусток, довіреностей на отримання товару та інше), які б свідчили про поставку товару на склад позивача, то як суд першої, так і суд апеляційної інстанції послалися, зокрема, на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2022 у справі №120/1580/19-а, однак прийшли до протилежних висновків.

Так, суд першої інстанції ствердив, що судовим рішення у справі №120/1580/19-а підтверджено реальність здійснення господарської операції між СТОВ «УРОЖАЙ» та ПП «Нові Долиняни», серед іншого, і в частині щодо поставки ПП «Нові Долиняни» СТОВ «УРОЖАЙ» товару на зерновий склад позивача у цій справі, який, як стверджує останній, в подальшому він придбав у СТОВ «УРОЖАЙ» на цьому ж складі. Суд зазначив, що податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної, яка не є документом з питань оподаткування і не може регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку валових витрат та податкового кредиту. Також вказав, що оскільки позивач не є суб`єктом відносин з транспортного перевезення товару, оскільки не здійснював та не замовляв послуг перевезення, у нього не можуть бути в наявності примірники товарно-транспортних накладних.

Колегія суддів зауважує, що у відповідності до частини 7 ст. 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Верховний Суд неодноразово розглядав питання застосування частини четвертої статті 78 КАС України та висловлював позицію про те, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені і вони такі обставини не заперечують (зокрема, але не виключно, постанови Верховного Суду України від 23 лютого 2015 року № 6-327цс15, Верховного Суду від 28 квітня 2018 року у справі № 825/705/17, від 06 березня 2019 року у справі № 813/4924/13-а, від 15 листопада 2019 року у справі №826/198/16, від 12 жовтня 2020 року у справі № 814/435/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 520/14170/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 806/3572/17).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначила, що обставини справи - це життєві факти, які мають значення для вирішення спору, такі як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин.

Також у цій постанові підтримано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18, пункт 32) про те, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Суд касаційної інстанції наголошує, що правова оцінка встановлених обставин у сукупності із здобутими доказами повинна надаватись судами самостійно при розгляді кожної справи, у кожному конкретному випадку, бо кожна наступна дія та обставина може складати іншу юридично-правову кваліфікацію та мати інший зміст правового регулювання. З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій в цій частині ґрунтуються на помилковому застосуванні статті 78 КАС України.

Тому посилання суду першої інстанції у справі, що переглядається, на оцінку судами первинних документів у справі №120/1580/19-а, що за висновком суду першої інстанції не дають підстав для сумніву щодо реальності фінансово-господарських операцій щодо поставки товару ПП «Нові Долиняни» СТОВ «УРОЖАЙ», не можна визнати обґрунтованими.

Суд же апеляційної інстанції, виходив з того, що сторони у цій справі не приймали участі у розгляді адміністративної справи №120/1580/19-а. При цьому, докази, які досліджувались у зазначеній справі, не досліджувались у ході розгляду цієї справи, а тому суд на підставі правової оцінки, наданої судом доказам в іншій справі, не може підтвердити реальність проведених операцій між позивачем та СТОВ «УРОЖАЙ». Окрім того, апеляційний суд вказав на безпідставність доводів позивача про відсутність у нього обов`язку представляти будь-які документи в підтвердження достави товару на склад, оскільки він не приймав участі у транспортуванні такого товару, адже товар було поставлено саме на зерновий склад позивача.

Разом з тим, прийшовши до протилежних висновків в частині обставин поставки придбаного позивачем товару на його зерновий склад, суди попередніх інстанцій належним чином, з посиланням на відповідні докази, такі свої висновки не обґрунтували.

З огляду на наведене, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій, оскільки невстановлення і ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування у справі, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи.

Принцип належного здійснення правосуддя зобов`язує суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з`ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, тобто відповідність доказу об`єктивній дійсності є його безсумнівність, яка обумовлена зібраними матеріалами справи; достатніми, що відображається в наявності такої системи належних, допустимих, достовірних доказів, які отримані в результаті всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин, пов`язаних з предметом справи та всієї сукупності зібраних у ній доказів і яка достовірно встановлює всі обставини справи; належними, тобто властивість доказу, яка характеризує зв`язок відомостей і які становлять його зміст з обставинами, які підлягають доказуванню; допустимими, тобто відповідними процесуальній формі їх одержання, єдиною загальною вимогою недопустимості доказів є виявлення порушень закону при їх збиранні.

В свою чергу, вимоги частини четвертої статті 9 КАС України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Частиною четвертою статті 353 КАС України встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що порушення норм процесуального права допустили обидві інстанції, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 359 КАС України, Суд

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернейшнл» задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.10.2024 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.04.2025 скасувати, а справу №420/22114/24 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва Р.Ф. Ханова