Історія справи

Постанова ВАСУ від 24.03.2015 року у справі №816/3448/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2015 року м. Київ К/800/68540/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представників сторін:

позивача - Леськова В.П.

відповідача - Прокопчука О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепловозоремонтний завод»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014

у справі № 816/3448/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепловозоремонтний завод»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тепловозоремонтний завод» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 19.08.2014 № 0001002310 та № 0001012310.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.10.2014 позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог; стягнуто з Державного бюджету України в особі Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області на користь ТОВ «Тепловозоремонтний завод» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 487,20 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 постанову суду першої інстанції скасовано; прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, з мотивів правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного адміністративного суду - без змін, як таке, що відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Тепловозоремонтний завод» з питань дотримання вимог законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Придніпровський агропромисловий союз» та ПП «Титан-Кремінь» за період з 01.11.2012 по 31.10.2013, складено акт № 4539/16-01-22-07-12/37709939, в якому зафіксовано порушення: п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на суму 1 303 367 грн.; п. п. 198.1, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 189 617 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 19.08.2014 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0001002310 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 303 367 грн. основного платежу та 651 684 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0001012310 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 784 426 грн., в т.ч.: 1 189 617 грн. основного платежу та 594 809 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Матеріалами справи встановлено, 10.06.2013 між ТОВ «Тепловозоремонтний завод» та ТОВ «Придніпровський агропромисловий союз» укладено договір № 03/06 про надання послуг з ремонту, предметом якого було надання послуг з ремонту від 10.06.2013 № 03/06 є ремонт колінчатого валу 2-9.8 спч-1, який є об'єктом ремонту для виконавця (ТОВ «Придніпровський агропромисловий союз») за договором, а замовник (ТОВ «Тепловозоремонтний завод») приймає та виконує роботи, вказані у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Згідно договору поставки від 27.06.2013 № 27/106-1 постачальник поставляє товар покупцю протягом двох робочих днів з моменту отримання усної заявки від покупця.

01.04.2013 між ПП «Титан-Кремінь» в особі директора Капацій В.М. та ТОВ «Тепловозоремонтний завод» в особі директора Боженко О.С. укладено договір поставки № 01/04-4, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцеві товар відповідно до розрахунків та накладних, в яких містяться повна інформація про товар, а покупець зобов'язується здійснити оплату на умовах, передбачених цим договором.

На підтвердження реальності здійснення зазначених господарських операцій позивачем надано договори поставки та договір з надання послуг з ремонту з додатками, податкові та видаткові накладні, рахунки, товарно-транспортні накладні, договір оренди приміщення, договір надання складських послуг, платіжні доручення, акти приймання-передачі, акт виконаних робіт, прибуткові ордери.

Вартість придбаного товару та послуг віднесено позивачем до складу валових витрат, а суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту відповідних періодів.

ТОВ «Тепловозоремонтний завод» здійснювало закупівлю у ТОВ «Придніпровський агропромисловий союз» та ПП «Титан-Кремінь» запчастин з метою подальшої реалізації іншим підприємствам, що підтверджується накладними на відпуск товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, ТОВ «Придніпровський агропромисловий союз» надавало позивачу послуги з ремонту колінчатого валу, який в подальшому передано позивачем ПАТ «Науково-дослідний інститут «Техностандарт», що підтверджується актом виконаних робіт.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Придніпровський агропромисловий союз» та ПП «Титан-Кремінь» первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, товар використаний у господарській діяльності позивача; відсутності в діях позивача порушень положень Податкового кодексу України та, відповідно, відсутності факту заниження суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток; висновки в акті перевірки не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами справи.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення тим, що відсутність відповідних документів (товарно-транспортних накладних), які підтверджують факт перевезення, зберігання товару, оплату послуг за його перевезення, відсутність у контрагентів необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів вказує на відсутність реального виконання договору поставки; оскільки позивачем не надано належним чином складених документів, які б підтверджували належне виконання вищезазначених угод, витрати позивача по зазначеним правочинам безпідставно включено до складу валових витрат відповідних періодів.

Суд касаційної інстанції не може погодитись з таким висновком апеляційного адміністративного суду, з огляду на наступне.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції, що в даному випадку встановлено матеріалами справи.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), що призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм при формуванні валових витрат підстави для позбавлення останнього права на зазначені витрати відсутні.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податків товарів (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання відповідача на відсутність у підприємств-контрагентів позивача адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобов'язань є загальним посиланням, яке не доведено, і само собою не свідчить про нереальний характер господарських операцій між позивачем і його контрагентами. До того ж підприємство не позбавлено права і можливостей залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.

Крім того, слід зазначити, що товарно-транспортні накладні, на відсутність яких посилається податковий орган, є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, слугують підставою для обліку транспортної роботи та проведення розрахунків за договорами перевезення згідно ст. 909 Цивільного кодексу України.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 зазначеного Кодексу податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Відповідно до абз. 1, 2 п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами: ПП «Титан-Кремінь» та ТОВ «Придніпровський агропромисловий союз», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу витрат у спірному періоді за результатами господарських операцій з вказаними контрагентами.

Викладене дозволяє погодитись з висновком суду першої інстанції про безпідставність донарахувань грошових зобов'язань позивачу спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Однак, слід зазначити, що в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції, не врахував наступного.

Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено пільги щодо сплати судового збору, зокрема, підпунктом 21 частини 1 цієї статті, встановлено, що від сплати державного мита звільнені, зокрема, органи доходів і зборів у справах, пов'язаних з питаннями, що стосуються повноважень цих органів.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України під час прийняття постанови суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 163 КАС України в резолютивній частині постанови зазначається, зокрема, про розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 94 зазначеного Кодексу якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до п. 21.3 ст. 21 Податкового кодексу України шкода, завдана неправомірними діями посадових осіб контролюючих органів, підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету, передбачених таким контролюючим органам.

Абзацом 3 пункту 26 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 судові витрати, штрафні санкції безспірно списуються за відповідним кодом економічної класифікації видатків бюджету.

Враховуючи положення наведених вище правових норм, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку про здійснення відшкодування позивачу судових витрат з Державного бюджету України в особі Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Згідно зі ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині (ст. 225 КАС України).

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду апеляційної інстанції та змінити рішення суду першої інстанції, залишивши останнє в частині в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 225, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепловозоремонтний завод» задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 скасувати.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.10.2014 змінити, виклавши абзац третій її резолютивної частини у такій редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепловозоремонтний завод» судовий збір у розмірі 487,20 грн.»

В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.10.2014 - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний