Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" травня 2014 р. м. Київ К/800/30921/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А.,при секретарі Луцак А.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року

у справі№ 2а-17422/12/2670 за позовомДержавного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

В С Т А Н О В И В

Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (надалі також - позивач, ДП «НАЕК «Енергоатом») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (надалі також - відповідач, ДПІ) про скасування рішень про застосування штрафних санкцій від 3 грудня 2009 року № 0003302202/0, від 15 лютого 2010 року № 0003302202/1, від 27 квітня 2010 року № 0003302202/2 та від 5 липня 2010 року № 0003302202/3.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 березня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 березня 2013 року - без змін.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року та прийняти нову постанову,якою визнати протиправними та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій від 3 грудня 2009 року № 0003302202/0, від 15 лютого 2010 року № 0003302202/1, від 27 квітня 2010 року № 0003302202/2 та від 5 липня 2010 року № 0003302202/3.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та доводи представника відповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що з урахуванням положень частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, фактичною підставою прийняття рішень про застосування штрафних санкцій від 3 грудня 2009 року № 0003302202/0, про донарахування позивачеві 3 047 765 грн. пені, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 20 листопада 2009 року № 2017/23-08/24584661, про порушення позивачем вимог статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (надалі також - Закон № 185/94-ВР; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) внаслідок недотримання 180-денного терміну надходження товару за зовнішньоекономічними контрактами:

- від 29 жовтня 2007 року № 24421-GOODS-2, укладеного з нерезидентом ВАТ «Атоммаш» (Російська Федерація);

- від 11 травня 2007 року № 1116407129, укладеного з нерезидентом ТОВ «Сигналатомприбор» (Російська Федерація);

- від 20 червня 2007 року № EXP-OA-014/07, укладеного з нерезидентом Компанією «Ganz Energetikai Gepgyarto Kft» (Угорщина);

- від 7 жовтня 2006 року № 1116106409, укладеного з нерезидентом Компанією «INETEC Insstitute for Nuclear» (Хорватія);

- від 19 грудня 2007 року № 16211-GOODS-1, укладеного з нерезидентом Компанією «Alstom Power Service» (Франція);

- від 19 березня 2007 року № 062464-0599, укладеного з нерезидентом ЗАТ «Силовые машины» (Російська Федерація).

- від 20 грудня 2000 року № В-283, укладеного з нерезидентом Компанією «Industrieausrustungen, Service Und Vertrieb, Gmbh» (Німеччина);

- від 11 липня 2007 року № 11141071817, укладеного з нерезидентом Компанією «Carat Consulting & Trading Limited» (Великобританія).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, не погоджуючись з прийнятим рішенням від 3 грудня 2009 року № 0003302202/0, позивач подав скаргу і за результатами оскарження прийнятого рішення в адміністративному порядку скарги позивача були залишені без задоволення, а відповідачем було винесено рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 15 лютого 2010 року № 0003302202/1, від 27 квітня 2010 року № 0003302202/2, від 5 липня 2010 року № 0003302202/3, якими суми штрафних (фінансових) санкцій не змінено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили із того, що про факт здійснення поставки за імпортним контрактом може свідчити лише належно оформлена вантажна митна декларація, отже, датою імпорту у випадку ввезення продукції на територію України, якщо така продукція підлягає митному оформленню, слід вважати дату завершення її митного оформлення.

Крім того, суди зазначили, що застосовані до позивача штрафні санкції не є адміністративно-господарськими у розумінні статті 250 Господарського кодексу України, а тому відсутні підстави щодо застосування до спірних правовідносин строків застосування санкцій, передбачених статтею 250 вказаного Кодексу.

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені з помилковим застосуванням норм матеріального права, а відтак, оскаржувані судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за змістом абзацу чотирнадцятого статті 1 «Про зовнішньоекономічну діяльність» (надалі також - Закон № 959-XII; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) та підпункту 1.1 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Національного банку України від 24 березня 1999 року № 136, імпорт - це купівля українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Імпортна операція у розумінні статті 2 Закону № 185/94-ВР передбачає здійснення суб'єктом господарювання імпорту.

При цьому моментом здійснення імпорту відповідно до абзацу тридцять восьмого статті 1 Закону № 959-XII є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Таким чином, моментом вчинення імпортної операції, зокрема моментом поставки товару за такою операцією, для застосування статей 2, 4 Закону № 185/94-ВР є момент фактичного перетину імпортованим товаром митного кордону України.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, що висловлені останнім у постанові 16 січня 2012 року по справі № 21-412а11.

Так, як слідує з обставин, встановлених під час розгляду справи попередніми судовими інстанціями, строк прострочення здійснення імпортної операції по контракту з ВАТ «Атоммаш» від 29 жовтня 2007 року № 24421-GOODS-2 визначений ДПІ з 16 липня 2008 року по 27 липня 2008 року, в той час перетину державного кордону України (фактичний строк імпортування) відбувся 12 липня 2008 року, що свідчить про відсутність прострочення строку здійснення імпортної операції по поставці товару.

Аналогічним чином по контракту з ТОВ «Сигналатомприбор» від 11 травня 2007 року № 1116407129 у ДПІ термін прострочення визначений 11 жовтня 2007 року, в той час, як перетин кордону відбувся 6 жовтня 2007 року, по контракту з Компанією Ganz Energetikai Gepguarto Kft»від 20 червня 2007 року № ЕХР-ОА-014\07 строк порушення терміну поставки визначений відповідачем з 14 листопада 2007 року по 19 листопада 2007 року, в той час, як перетин кордону відбувся 12 липня 2007 року.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону №185/94 імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Статтею 4 цього Закону встановлено, що порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Відповідно до статті 238 Господарського кодексу України (надалі також ГК України; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Визначаючи види адміністративно-господарських санкцій, стаття 239 цього Кодексу передбачає, що такими санкціями, крім визначених, є інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до статті 250 зазначеного Кодексу адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Пеня за порушення термінів розрахунків (несвоєчасне надходження імпорту продукції) у сфері зовнішньоекономічної діяльності підпадає під визначення адміністративно-господарських санкцій. У зв'язку з цим, до предмету доказування у даній справі відповідно до частини 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України входять обставини щодо дотримання ДПІ при нарахуванні позивачу до сплати пені вимог статті 250 Господарського кодексу України стосовно строків застосування адміністративно-господарських санкцій.

Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що застосування санкцій, встановлених статтею 4 Закону №185/94, може здійснюватись в межах строку давності, встановленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», оскільки цей строк стосується повноважень податкового органу самостійно визначати суму податкових зобов'язань платника податків. Предметом даного спору було не донарахування податкових зобов'язань позивачеві, а застосування до позивача штрафних санкцій не за порушення у сфері оподаткування.

Як слідує з наявних у матеріалах справи доказів, що були досліджені попередніми судовими інстанціями, рішення про застосування адміністративно-господарської санкції до позивача відповідачем застосовано 3 грудня 2009 року (№ 3303302202/0) за порушення термінів розрахунків в іноземній валюті, які підприємством вчинені до 3 грудня 2008 року, тобто поза межами строків визначених статтею 250 ГК України.

При цьому, як підтверджується матеріалами справи (том 4, а.с.37- 38, 43-51), позивач визнав факти порушення строків, передбачених статтею 2 Закону № 185/94-ВР по договору від 19 грудня 2007 року № 16211-GOODS-1, укладеного з нерезидентом Компанією «Alstom Power Service» (Франція) та по договору від 19 березня 2007 року № 062464-0599, укладеного з нерезидентом ЗАТ «Силовые машины» (Російська Федерація) та зазначив про правомірне нарахування відповідачем пені у розмірі 47014,00 грн. та 20168, 60 грн. відповідно, та фактично просив суд касаційної інстанції задовольнити касаційну скаргу з урахуванням наведеного.

Враховуючи вищевикладене, обставини справи та вимоги чинного законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що донарахування пені у сумі 2980582,4 грн. на підставі оскаржуваних рішень про застосування штрафних (фінансових) відбувалось відповідно до вимог чинного законодавства.

Частиною 1 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи те, що суди повно і правильно встановили фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення позовних вимог, але відмовляючи у задоволенні позову неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нової постанови про задоволення позову.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В

Касаційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року скасувати.

Ухвалити нову постанову.

Визнати протиправними та скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 3 грудня 2009 року № 0003302202/0, від 15 лютого 2010 року № 0003302202/1, від 27 квітня 2010 року № 0003302202/2 та від 5 липня 2010 року № 0003302202/3 в частині донарахування пені на суму 2980582,4 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко