Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" січня 2015 р. м. Київ К/9991/21469/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря судового засідання Мосійчук І.М.

представника позивача Іноземцева Є.С.

представника відповідача Зубенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз»

на постанову Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2009

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012

у справі №1/210/08/5016

за позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» (далі по тексту - позивач, Товариство) звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (далі по тексту - відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: від 31.10.2007 №00011239/0, №00011339/0, №00011439/0, №00011539/0, №00011639/0, №00011739/0, №00011839/0, №00011939/0, №00012039/0, №00012139/0, №00012239/0, №00012339/0 про застосування штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобов'язання.

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2009, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012, у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за наслідками перевірки позивача з питань дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 30.06.2007 та акту перевірки від 22.10.2007 №818/39/05410263 відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення про застосування до позивача штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобов'язання.

Підставою для прийняття рішення стало порушення Товариством приписів п. 5.3 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин; далі по тексту - Закон №2181-III) погашення узгоджених податкових зобов'язань з ПДВ поза межами граничних строків на загальну суму 1387940,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем було допущено порушення граничних строків погашення узгодженого податкового зобов'язання, тому нараховані штрафні санкції відповідачем є правомірними.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитися з такими висновками суддів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

За змістом пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону №2181-III платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) і у рівних пропорціях.

Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до п. 7.1 ст. 7 Закону №2181-III та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону.

Відповідно до пп. 7.1.1 п. 7.7 ст. 7 Закону №2181-III, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з п. 6 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому, суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону №2181-III слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Законом №2181-III, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого п. 7.7 ст. 7 Закону №2181-III, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

При цьому посилання суду апеляційної інстанції на висновок судово-економічної експертизи від 10.02.2009 №6807-6809, як на підставу відмови у позові є необґрунтованим, оскільки зазначений висновок складений з посиланням на приписи п. 7.7 ст. 7 Закону №2181-III.

Згідно зі ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Виходячи з вищевикладеного, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і постановлення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Крім того, податковим органом було подано клопотання про заміну відповідача по даній справі.

На підставі ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України, абз. 24, 25 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» суд касаційної інстанції вважає за можливе допустити по даній справі заміну відповідача - Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві її правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Здійснити заміну відповідача по справі - Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві її правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» задовольнити.

Постанову Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.10.2007: №00011239/0, №00011339/0, №00011439/0, №00011539/0, №00011639/0, №00011739/0, №00011839/0, №00011939/0, №00012039/0, №00012139/0, №00012239/0, №00012339/0.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров