Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" вересня 2015 р. м. Київ К/9991/66173/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.07.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 у справі № 2а-7709/12/2670

за позовом Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі газопромислового управління "Шебелинкагазвидобування"

до Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

У червні 2012 року Компанія звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 07.02.2012 № 0000251501 та № 0000261501.

Позовні вимоги обґрунтовані процедурними порушеннями під час проведення перевірки, наявними недоліками складання акту за наслідками перевірки і безпідставністю висновків актів перевірок, на підставі яких були прийняті оспорювані податкові повідомлення - рішення.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення - рішення від 07.02.2012 № 0000251501, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями в частині задоволення позовних вимог, Державна податкова інспекція до Вищого адміністративного суду України подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач крім іншого посилається на п. 7.7 ст. 7 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181-ІІІ), яким визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що податковим органом були проведені камеральні перевірки податкової звітності платника податків і зборів за ІІІ - ІУ квартали 2010 року, за наслідками яких складені акти від 17.01.2012 № 28/15-0-00153116 та № 30/15-0-21/00153146.

У ході зазначених перевірок працівниками контролюючого органу було встановлено, що позивачем порушено строки сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання зі сплати за користування надрами загальнодержавного значення, визначені пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (до 01.01.2011) та п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України (після 01.01.2011) - на 91 та 328 календарних днів відповідно.

Судами також встановлено, що передумовою застосування до позивача фінансових санкцій за несвоєчасну сплату самостійно задекларованого грошового зобов'язання у цій справі було самостійне зарахування платежів податковим органом, спрямованих платником податку в рахунок погашення поточних податкових зобов'язань, у рахунок сплати податкового боргу. При цьому відповідні суми, задекларовані платником податків за користування надрами для видобування нафти, конденсату, природного газу (в тому числі супутнього при видобутку нафти), підземних вод (термальних, промислових), ропи, мінеральних грязей та мулу за ІІІ - ІУ квартали 2010 року з граничним строком сплати 19.11.2010 та 19.02.2011 відповідно, були сплачені позивачем платіжними дорученнями від 19.11.2010 № 397 та від 19.02.2011 № 1928 із зазначенням призначення платежів <плата за надра за 3-й кв. 2010 р…>, <плата за надра за 4-й квартал 2010 р…>.

Розв'язуючи спір, суди попередніх інстанцій виходили з того, що сплата позивачем податковий зобов'язань за відповідні податкові періоди та скерування податковим органом цих коштів у рахунок погашення податкового боргу, що виник раніше, мали місце як до набрання чинності Податковим кодексом України, так і після. Тому, враховуючи, що положеннями Податкового кодексу України передбачено обов'язок податкового органу за наявності у платника податку податкового боргу змінювати призначення платежу, визначене платником, грошові кошти, сплачені позивачем після 01.01.2011 на погашення податкового зобов'язання за ІУ квартал 2010 року з граничним строком сплати 19.02.2011, державним податковим органом правомірно були скеровані у рахунок погашення податкового боргу, що виник раніше. Також суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції з посиланням на правову позицію Вищого адміністративного суду України, зазначив, що відповідачем було допущено порушенням строків проведення камеральних перевірок, проте недотримання податковим органом вимог законодавства під час проведення перевірки суб'єкта господарювання не звільняє останнього від передбаченої чинним законодавством відповідальності за допущені ним правопорушення, а отже при вирішенні адміністративного спору суд має встановити саме наявність або відсутність факту вчинення позивачем правопорушення та надати належну оцінку зазначеним в акті перевірки обставинам.

Відповідно до п. 87.9. ст. 87 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

У даному випадку, як вбачається з обстави, встановлених судами, існують правовідносини щодо податкових зобов'язань, виникнення та строк сплати яких було врегульовано Законом № 2181-ІІІ, положеннями якого в свою чергу визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, проте серед яких немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків. Тобто, Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" не встановлює права чи обов'язку органу державної податкової служби змінювати зазначені платником податку в платіжних документах призначення платежів, як не встановлюють такого права й інші норми податкового законодавства.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Пункт 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011, не має зворотної дії в часі. Дія п. 87.9. ст. 87 Податкового кодексу України починається з 01.01.2011 і може бути застосована лише до тих податкових зобов'язань, які виникли після 01.01.2011.

Таким чином, повноваження органу державної податкової служби за п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України можуть поширюватися на ті платежі (податкові зобов'язання, в тому числі несплачені у встановлений законом строк), які виникають з підстав, визначених в цьому Кодексі.

Підстави застосовувати до спірних правовідносин зі сплати податкових зобов'язань, виникнення та строк сплати яких регулювалися Законом № 2181-ІІІ, положення п. 87.9. ст. 87 Податкового кодексу України відсутні.

Таким чином, висновки суду першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, є правильними лише в частині задоволення позовних вимог Компанії, а тому судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог підлягають скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.07.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 у справі № 2а-7709/12/2670 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі газопромислового управління "Шебелинкагазвидобування" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 07.02.2012 № 0000261501 та позовні вимоги в цій частині задовольнити, в іншій частині - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко