Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" червня 2014 р. м. Київ К/800/41279/13

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 16 травня 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Севастопольської міської ради, третя особа: ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування рішення,

установив:

ОСОБА_4 звернувся з позовом до Севастопольської міської ради, в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення Севастопольської міської ради "Про відмову у наданні згоди ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,04 га, що розташована по АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)" від 30 жовтня 2012 року № 4611; визнати протиправним та скасувати рішення Севастопольської міської ради "Про надання згоди ОСОБА_5 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,04 га, що розташована по АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)" від 12 вересня 2012 року № 3705; зобов'язати відповідача прийняти рішення про надання згоди ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,04 га, що розташована по АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 16 травня 2013 року, залишеною без змін Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2013 року, в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Заперечення не надходили.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що 12 вересня 2012 року Севастопольською міською Радою прийнято рішення "Про надання згоди ОСОБА_5 на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,07 га, що розташована по АДРЕСА_1, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)" № 3705.

30 жовтня 2012 року Севастопольською міською Радою прийнято рішення "Про відмову у наданні згоди ОСОБА_4 на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,04 га, що розташована по АДРЕСА_1, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)" № 4611.

Підставою такої відмови стало те, що ОСОБА_5 звернулась до органів виконавчої влади з аналогічним питанням раніше, ніж ОСОБА_4

Не погоджуючись з цими рішеннями, позивачем визначено порушення його права на спірну земельну ділянку, у зв'язку з чим він звернувся до адміністративного суду.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що рішення Севастопольської міської Ради від 12 вересня 2012 року № 3705 та від 30 жовтня 2012 року № 4611 є справедливими та такими що відповідають положенням ст. 118 ЗК України.

Колегія суддів не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 6. ст. 118 Кодексу громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходження земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно із ч. 7 вказаної статті районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що перелік підстав для відмови у наданні дозволу на приватизацію земельної ділянки є вичерпний та закріплений в ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, мотиви, за яких відповідач прийняв рішення від 30 жовтня 2012 року № 4611, не узгоджуються з приписами ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Таким чином рішення Севастопольської міської ради "Про відмову у наданні згоди ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,04 га, що розташована по АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)" від 30 жовтня 2012 року № 4611 винесене з порушенням норм чинного законодавства, адже ч. 7 ст. 118 ЗК України передбачено, що відмова у наданні дозволу на приватизацію земельної ділянки повинна бути вмотивованою та із зазначенням передбаченої у ч. 7 ст. 118 ЗК України підстави такої відмови.

Крім того, предметом спору у даній справі є рішення Севастопольської міської ради "Про надання згоди ОСОБА_5 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,04 га, що розташована по АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)" від 12 вересня 2012 року № 3705.

Згідно із пунктом 12 Перехідних положень розділу Х Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження по розпорядженню землями в межах населених пунктів, окрім земель переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпоряджатися землями, які перебувають, відповідно, у державній та комунальній власності. Таке розпорядження вони здійснюють шляхом продажу земель, безоплатної передачі у приватну власність громадянам, надання їх в оренду чи передачі їх у постійне користування (статті 118, 122, 123 Земельного кодексу України).

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відтак підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Оскаржуючи рішення від 12 вересня 2012 року № 3705, позивач вказує на порушення відповідачем його інтересу, який полягає у тому, що позивач звернувся до відповідача раніше, ніж ОСОБА_5

Утім відмова у наданні згоди позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не може бути підставою для скасування рішення від 12 вересня 2012 року № 3705, яким надано згоду ОСОБА_5 на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки. Будь-яких норм права, які порушені відповідачем під час винесення оскаржуваного рішення, позивач не вказав, обставини не зазначив.

При цьому аналіз статей 116, 118 ЗК України дає підстави вважати, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку. Тому у суду не має підстав вважати приорітетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У подальшому були внесені зміни до ст. 118 ЗК України, які направлені на спрощення процедури відведення земельних ділянок у власність, зокрема запроваджено принцип мовчазної згоди на етапі отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки у випадку бездіяльності суб'єкта владних повноважень, внаслідок якої протягом місяця не розглянута заява про надання дозволу на виготовлення проектної документації, заявник має право здійснити замовлення проекту відведення земельної ділянки. (Постанова Верховного Суду України, палата в адміністративних справах Верховного Суду, від 10 грудня 2013 року, № 21-358а13).

Таким чином твердження позивача про невідповідність рішення від 12 вересня 2012 року № 3705 вимогам чинного законодавства в момент його прийняття не доведені належними та допустимими доказами.

Враховуючи викладене, вбачається, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відмову в частині визнання протиправним та скасування рішення Севастопольської міської ради "Про надання згоди ОСОБА_5 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,07 га, що розташована по АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)" від 12 вересня 2012 року № 3705.

Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанцій вірно встановлено, що не підлягає задоволенню вимога позивача в частині зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання згоди ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,04 га, що розташована по АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), оскільки суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржуються, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суди дійшли до обґрунтованих висновків про відсутність підстав задоволення позовних вимог в цій частині.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 16 травня 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2013 року в частині відмови в позові про визнання протиправним та скасування рішення Севастопольської міської ради "Про відмову у наданні згоди ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,04 га, що розташована по АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)" від 30 жовтня 2012 року № 4611 скасувати.

В цій частині ухвалити нове рішення.

Визнати протиправним та скасувати рішення Севастопольської міської ради "Про відмову у наданні згоди ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,04 га, що розташована по АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)" від 30 жовтня 2012 року № 4611.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 16 травня 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: