Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/19991/11

№ К/9991/19991/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.01.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2011

у справі № 2а-11004/10/2070 Харківського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Борн»

до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.01.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2011, позов задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова від 26.08.2010: № 0000152320/3, № 0000162320/3, № 0000402320/3, № 0000412320/3.

Судові рішення вмотивовані висновком судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність виключення податковим органом із податкового обліку позивача валових витрат та податкового кредиту, сформованого ним за наслідками господарських операцій з ТОВ «Релан», ТОВ «Сіріус», ТОВ «Міжрегіональна маркетингова компанія», ТОВ «Ванекса», реальний характер яких підтверджується актами приймання-передачі, податковими накладними, а нікчемність таких правочинів у судовому процесі не доведена.

У касаційній скарзі Лубенська ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач не скористався своїм правом надати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкових зобов`язань із податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 23.02.2010 № 955/232/31941284, про порушення позивачем норм пункту 4.1 ст.4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 ст.5, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР) та підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), а саме: завищено валові витрати у податковому обліку за І, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2007 року, І, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2008 року на загальну суму 3528050,00 грн. та податковий кредит у податковому обліку за період з січня 2007 року по вересень 2008 року на загальну суму 694464,00 грн. за наслідками нікчемного правочину з поставки позивачу підрядних послуг та послуг з надання спеціалістів ТОВ «Релан»; господарських операцій з надання позивачу послуг спеціалістів для виконання робіт ТОВ « КБ «Сіріус», ТОВ «Міжрегіональна маркетингова компанія», ТОВ «Ванекса», акти виконаних робіт за якими не містять посилання на яких саме об`єктах виконувались ці роботи, що свідчить про відсутність зв`язку цих витрат із господарською діяльністю, у результаті чого занижено податок на прибуток на суму 882013,00 грн. у податковому обліку за ІV квартал 2006 року, І, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2007 року, І, ІІ, ІІІ, ІV 2008 року та податок на додану вартість у загальній сумі 694464,00 грн. у податковому обліку за період із січня 2007 року по вересень 2008 року. Обґрунтовуючи зменшення у податковому обліку позивача сум валових витрат та податкового кредиту, податковий орган послався на відсутність у ТОВ «Релан», ТОВ «Міжрегіональна маркетингова компанія», ТОВ «Ванекса» основних засобів, трудових ресурсів, (на підприємстві рахувався один працівник - директор і бухгалтер в одній особі), транспортних засобів, необхідних для реального виконання цих послуг.

За результатами перевірки ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 26.08.2010: № 0000152320/3 - про визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 1323019,50 грн., у т.ч.: 882013,00 грн. - основний платіж, 441006,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 0000162320/3 - про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 1028946,00 грн., у т.ч.: 685964,00 грн. - основний платіж, 342982,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.; № 0000402320/3 - про визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 31395,00 грн., у т.ч.: 20930,00 грн. - основний платіж, 10465,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 0000412320/3 - про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 72609,00 грн., у т.ч.: 48406,00 грн. - основний платіж, 24203,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на виконання господарських операцій з поставки позивачу підрядних послуг та послуг із надання спеціалістів для виконання ремонтних та електромонтажних робіт ТОВ «Релан» (договір від 01.12.2008 б/н), послуг із виконання ремонтних, будівельних, електромонтажних робіт та послуг із надання спеціалістів для виконання підрядних робіт ТОВ « КБ «Сіріус» (договір від 20.04.2006 № 1-04/06) та послуг із надання спеціалістів для виконання підрядних робіт ТОВ «Ванекса» та ТОВ «Міжрегіональна маркетингова компанія», вказані контрагенти виписали позивачу податкові накладні; сторони за договорами підписали акти здачі-приймання робіт (послуг) та акти про виконання робіт, на підставі яких позивач сформував валові витрати та податковий кредит у податкових деклараціях за відповідні податкові періоди.

Згідно з пунктом 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Нормою пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, встановлено, що усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності у судовому процесі нікчемності правочинів позивача з ТОВ «Релан», ТОВ «Сіріус», ТОВ «Міжрегіональна маркетингова компанія», ТОВ «Ванекса»; відсутності у позивача обов'язку здійснювати перевірку наявності у його контрагента умов для виконання договору. Суд зробив висновок, що правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за наслідками господарських операцій з цими постачальниками підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, актами здачі-приймання робіт (послуг) та актами про виконання робіт.

Однак, з такими висновками судів попередніх інстанції не можна погодитися.

Обґрунтовуючи нікчемність правочину позивача із ТОВ «Релан», ДПІ, окрім як на відсутність у вказаного товариства необхідних для поставки підрядних послуг та послуг із постачання спеціалістів для виконання підрядних робіт основних засобів та трудових ресурсів, посилалась також на пояснення громадяника ОСОБА_2 , який значиться директором ТОВ «Релан», щодо його непричетності до державної реєстрації та діяльності цього товариства (а.с. 123-124, т.5).

У постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Верховний Суд України висловив правову позицію щодо застосування норм підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165, та зазначив, що неналежним чином оформлена (підписана невідомою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність поставки.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

За вказаних обставин суди помилково відхилили зазначений довід ДПІ як доказ того, що первинні документи, складені з посиланням на виконання господарських операцій позивача з ТОВ «Релан», підписані не уповноваженою особою. При наявності у справі письмових пояснень громадянина ОСОБА_3 та з врахуванням відсутності у ТОВ «Релан» необхідних ресурсів для виконання такого обсягу робіт, неконкретності складених від імені цього товариства документів щодо змісту, кількісних показників поставок, надання судом переваги довіреності, яка видана на ім`я громадянина ОСОБА_4, про надання права підписувати від імені ТОВ «Релан» договори та податкові накладні, за встановлених обставин непричетності довірителя за цим дорученням (ОСОБА_2) до створення та діяльності цього товариства, є сумнівним.

Відповідно до частини 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно зі ст. 86 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Не відповідають вищенаведені висновки судів попередніх інстанцій також позиції Верховного Суду України, висловленій в іншому судовому рішенні, зокрема в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом Приватного підприємства «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Суди зробили правильний висновок про відсутність у позивача обов`язку здійснювати перевірку наявності у його контрагента трудових ресурсів у кількості, необхідній для виконання правочину, який між ними укладений, однак, відсутність таких ресурсів у контрагента позивача за наявності інших доказів, які ставлять під сумнів реальний характер поставки, є одним із свідчень відсутності реального виконання такого правочину (договору), а отже і свідченням неправомірності формування платником податків сум валових витрат та податкового кредиту на підставі документів, виписаних з посиланням на такий правочин (договір).

Обставини щодо відсутності у вказаних контрагентів необхідної кількості трудових ресурсів, не відповідність актів здачі-приймання робіт (послуг) та актів про виконання робіт вимогам частини 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» з огляду на те, що в них не розкрито зміст та обсяг господарської операції (надані позивачем акти містять ідентичну за змістом назву послуги як послуги по наданню спеціалістів для виконання проектних та/або ремонтних робіт (будівель, устаткування); в актах відсутня інформація щодо об`єктів, на яких виконувались роботи, для виконання яких позивачем йому надавались спеціалісти), у взаємозв'язку виключають значення цих актів як первинних документів для підтвердження сум валових витрат і податкового кредиту по операціях з поставок позивачу підрядних послуг та послуг із надання спеціалістів.

Підставою для такого висновку є й те, що в судовому процесі не встановлені обставини, які б свідчили, що придбання позивачем послуг із надання спеціалістів такої вартості (так, позивач відніс до валових витрат вартість послуг із надання спеціалістів від ТОВ «Міжрегіональна маркетингова компанія», ТОВ «Ванекса» 1733566,00 грн.) обумовлено розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру), які мають зв'язок із господарською діяльністю.

Згідно зі статтею 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230. 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова задовольнити, скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.01.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2011; у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі., але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: Н.Є. Блажівська М.В. Сірош