Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" грудня 2014 р. м. Київ К/800/25961/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: Маслія В.І. (суддя-доповідач)

Суддів: Розваляєвої Т.С., Черпіцької Л.Т.,

При секретарі: Зубенко Д.В.

За участю представника відповідача Піддубняка А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМ-Сервіс» до Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державного казначейства України у Львівській області про скасування рішення, картки відмови та стягнення коштів,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2013 року ТОВ «ТМ-Сервіс» звернулось до суду з позовом до Львівської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про скасування рішення про коригування митної вартості товарів №209000003/2013/900080/2 від 30.08.2013 року та картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №209120000/2013/00413; стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області суму надмірно сплачених мита в розмірі 18224,30 грн. та податку на додану вартість в розмірі 76542,08 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 31.01.2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2014 року, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів №209000003/2013/900080/2 від 30.08.2013 року та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №209120000/2013/00413; стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області на користь ТОВ «ТМ-Сервіс» суму надмірно сплачених мита в розмірі 18224,30 грн. та податку на додану вартість в розмірі 76542,08 грн.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, окружний та апеляційний адміністративні суди виходили з доведеності позивачем своїх вимог, оскільки Митниця, відмовляючи ТОВ «ТМ-Сервіс» в митному оформленні товару та коригуючи його митну вартість оскарженим рішенням, діяла з порушенням вимог законодавства. Крім того, зважаючи на незаконність рішення Митниці, суди дійшли висновку про необхідність стягнення з Державного бюджету України на користь позивача надмірно сплачених митних платежів.

Не погоджуючись з ухваленими у справі рішеннями Львівська митниця Міністерства доходів і зборів України звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та відмовити в позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В свою чергу, ТОВ «ТМ-Сервіс» в запереченнях на касаційну скаргу, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами норм процесуального та матеріального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 29.08.2013 року ТОВ «ТМ-Сервіс» для митного контролю та митного оформлення товарів, що імпортуються на митну територію України згідно контракту № 12ЕХТМS-01 від 15.06.2012 року було подано митну декларацію № 209120000/2013/832088 на вантаж: гвинти самонарізні з чорних металів (нелегована сталь), з головками, з хрестоподібним шліцом «під потай», фосфатовані, в асортименті, згідно електронного інвойсу, з заявленою митною вартістю 57908,84 доларів США.

30.08.2013 року Львівською митницею було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №209000003/2013/900080/2, в якому митний орган самостійно визначив митну вартість товару за методом 2б.

Крім того, винесено картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №209120000/2013/00413.

При коригуванні митної вартості товару митним органом зазначено, що митна вартість імпортованих товарів не може бути визнана за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, оскільки ряд поданих позивачем документів не містять всіх даних відповідно до обраного методу визначення митної вартості: підпис відправника в сертифікаті про походження товарів відрізняється від підпису відправника у фактурі, контракті, специфікації, пакувальному листі; специфікація на товар виписана після виставлення інвойсу та відправлення товару; платіжний документ не можна ідентифікувати з даним товаром.

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Відносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України від 13 березня 2012 року, № 4495-VI.

Відповідно до ст. 49 Кодексу встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частинами 1, 2 статті 52 МК України встановлено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно із частинами 1, 2 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Кодексу у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частиною 4 статті 53 МК України визначено, що у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; розрахунок ціни (калькуляцію).

Згідно із ч. 1 ст. 54 Кодексу контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою ст. 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Статтею 57 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що митниця має повноваження витребовувати додаткові документи для перевірки правильності визначення митної вартості товару, однак суди зазначили, що такі повноваження мають бути реалізовані лише за наявності обґрунтованих підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України.

Під час розгляду даної справи судами не встановлено обставин, які б свідчили про існування достатніх підстав для виникнення обґрунтованого сумніву у Львівської митниці щодо вартості імпортованого товару з наступних підстав.

До матеріалів справи позивач надав докази, які свідчать, що у Львівської митниці при визначенні митної вартості товарів було достатньо інформації, за якою митний орган міг застувати метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), а саме: електронну митну декларацію № 209120000/2013/832088 та документи на вантаж згідно додатку № 6/1 від 05.08.2013 року до Контракту № 12ЕХТМS-01 ВІД 15.06.2012 року; платіжне доручення в іноземній валюті № 40 від 16.08.2013 року; комерційний інвойс № 13ЕХЕТЕЕМ від 25.06.2013 року; пакувальний лист від 25.06.2013 року; додаток № 6/1 від 05.08.2013 року до Контракту № 12ЕХТМS-01 ВІД 15.06.2012 року; контракт № 12ЕХТМS-01 ВІД 15.06.2012 року; договір № 398/12 від 01.08.2012 року на надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення вантажів морським, автомобільним, авіаційним та залізничним транспортом; іменний коносамент від 07.07.2013 року № CNSHA041633; оригінал сертифікату походження товару із зазначенням відправника та отримувача; витяг про вартість сировини від 16.08.2013 року; довідку на транспортні послуги № 5813 від 28.08.2013 року; прайс від 25.06.2013 року; митну декларацію країни відправника № 223120130812107670 від 03.07.2013 року.

Відмовляючи в митному оформленні товару за ціною договору, митний орган послався на те, що документи, зазначені у ч. 2 ст. 53 МК України містять розбіжності, а саме: підпис відправника на сертифікаті про походження товарів відрізняється від підпису відправника у фактурі, контракті, специфікації, пакувальному листі; специфікація на товар виписана після виставлення інвойсу та відправлення товару; платіжний документ не можна ідентифікувати з даним товаром.

Проте, вказуючи на зазначені обставини, митний орган не зазначає, яким саме чином вони впливають на можливість перевірки числового значення митної вартості, зазначеної декларантом.

Крім того, в платіжному дорученні вказано, що проплата за товар здійснюється на виконання умов Контракту № 12ЕХТМS-01 ВІД 15.06.2012 року, тому відсутність у платіжному дорученні посилань на додаток до контракту не свідчить про неможливість ідентифікації товару.

Таким чином, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що подані позивачем документи належним чином ідентифікували оцінюваний товар та містили об'єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, які підтверджували ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця, тобто підтверджували митну вартість товарів за ціною договору.

Враховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку, що рішення митниці ґрунтується лише на припущенні, яке не підтверджене належними доказами. Такі обставини є достатніми підставами для визнання рішення митниці незаконним.

Разом з тим, щодо стягнення сум надмірно сплачених митних платежів, колегія суддів зазначає, що суди прийшли до помилкових висновків про задоволення позову в цій частині, оскільки вказані позовні вимоги заявлені передчасно.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної ним в постанові від 17 грудня 2013 року у справі № 21-439а13, суди, встановивши протиправність рішень митного органу про визначення митної вартості товару за тим чи іншим методом, не вправі підміняти митний орган, стягуючи з державного бюджету надмірно сплачену з такої вартості суму ПДВ, фактично визначаючи при цьому інший метод обчислення митної вартості.

Таким чином, встановлена судами неправомірність рішення митного органу, прийнятого з порушенням встановленої Митним кодексом України процедури, не є достатньою підставою для підтвердження факту надмірної сплати позивачем митних платежів.

Відповідно до Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року N618, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року, для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювало оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою. Вказана заява з пакетом документів передається до Відділу для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум, який перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати. А у разі підтвердження факту надмірно зарахованих до бюджету митних платежів складається Висновок.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не скористався такою процедурою.

Таким чином, доводи касаційної скарги частково заслуговують на увагу та підтверджуються вище переліченими нормами права і встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим наявні підстави для їх часткового задоволення.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України - задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року скасувати в частині стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області на користь ТОВ «ТМ-Сервіс» суму надмірно сплачених мита в розмірі 18224,30 грн. та податку на додану вартість в розмірі 76542,08 грн. В задоволенні позову в цій частині - відмовити.

В решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, що встановлені статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: