Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" червня 2016 р. м. Київ К/800/8696/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: судді Мороза В.Ф.

Суддів: Донця О.Є.

Чалого С.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Маріуполі про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а:

Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя Донецької області (далі - УПФУ) звернулося із позовом про стягнення заборгованості в сумі 633,60 грн., в обґрунтування якого зазначило про неприйняття відповідачем до заліку сум пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника за період з 01.08.2013 р. по 31.10.2013 р., виплачених громадянам ОСОБА_2 в розмірі 450 грн. та ОСОБА_3 в розмір 183, 60 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача кошти по виплаченій пенсії ОСОБА_2 за період з 01.08.2013 р. по 31.10.2013 р. в розмірі 450 грн., в решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач послався на те, що відповідач протиправно відмовив у відшкодуванні сум пенсій виплачених гр. ОСОБА_3, оскільки зазначені суми відповідно до закону підлягають до відшкодування саме відповідачем, а не органом країни в якій з особою стався нещасний випадок. У зв'язку із чим вважає, що рішення суду першої інстанції та апеляційної інстанції слід змінити, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі.

Переглядаючи судові рішення попередніх інстанцій в межах касаційної скарги, судова колегія вбачає підстави для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем за період з 01.08.2013 р. по 31.10.2013 р. сплачені пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві громадянам ОСОБА_2 в розмірі 450 грн. та ОСОБА_3 в сумі 183,60 грн. Ці суми включені позивачем до відповідних актів щомісячної звірки витрат по особовим справам потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, але відповідачем не прийняті до заліку.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_2 є інвалідом, а тому має право на отримання пенсії, в порядку, встановленому Законом, пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а тому належним страховиком, який повинен надавати застрахованій особі матеріальну допомогу чи соціальні послуги, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що нещасний випадок з ОСОБА_3 стався на території Російської Федерації у 2011 році, а тому у відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України не виникає зобов'язання по відшкодуванню витрат в разі виплати такої пенсії органами Пенсійного фонду України.

Колегія суддів не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій стосовно відсутності підстав у відповідача відшкодовувати витрати по виплаті пенсій ОСОБА_3, з огляду на наступне.

Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (далі - Основи) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до Основ (стаття 4 Основ у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до пункту 4 статті 25 Основ за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг і матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Ураховуючи те, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком, відповідно до статті 25 Основ є Фонд, що також передбачено статтею 21 Закону № 1105-XIV, яка визначає перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом.

Згідно з частиною четвертою статті 26 Основ якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Аналогічне правило закріплене частиною другою статті 24 Закону № 1105-XIV, відповідно до пункту 5 якої якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

За змістом статті 21 Закону № 1105-XIV у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні: допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого; пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання тощо. Усі види соціальних послуг та виплат, передбачені цією статтею, надаються застрахованому та особам, які перебувають на його утриманні, незалежно від того, перебуває на обліку підприємство, на якому стався страховий випадок, як платник страхових внесків чи ні.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 3 зазначеної Угоди встановлено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, яка надає забезпечення.

За змістом наведеної норми взаємні розрахунки між державами можуть проводитися лише на підставі двосторонніх договорів.

Аналізуючи зазначені норми Верховний Суд України у постанові від 31.03.2015 року (справа 21-2а15) зазначив, що витрати, понесені органами ПФУ у зв'язку із виплатою та доставкою пенсій по інвалідності від трудового каліцтва (у тому числі й пенсій особам, які стали інвалідами від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР), підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду як належного страховика від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань.

Отже в частині стягнення з відповідача на користь позивача сум невідшкодованих за вищезазначений період по гр. ОСОБА_3 вбачаються підстави для зміни судових рішень на підставі статті 225 КАС України зі стягненням не відшкодованих сум відповідачем по вищезазначеній особі.

Керуючись 220, 222, 223, 225, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року змінити в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Маріуполі на користь Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя кошти по виплаченій пенсії ОСОБА_3 в період з 01.08.2013 року по 31.10.2013 року у розмірі 183 грн. 60 коп. В цій частині позов задовольнити. Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Маріуполі на користь Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя кошти по виплаченій пенсії ОСОБА_3 в період з 01.08.2013 року по 31.10.2013 року у розмірі 183 грн. 60 коп.

В іншій частині рішення судів залишити без змін.

Рішення набирає законної сили через 5 днів після направлення його копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянуте Верховним Судом України з підстав, передбачених ст.ст. 237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: В.Ф. Мороз

С.Я. Чалий

О.Є Донець