Історія справи

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

ПОСТАНОВА

Іменем України

"13" жовтня 2015 р. №К/800/4596/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській областіна постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2013та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014у справі№ 826/17173/13-аза позовомПідприємства з іноземними інвестиціями «МакДональдз Юкрейн Лтд»доДержавної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Підприємство з іноземними інвестиціями «МакДональдз Юкрейн Лтд» звернулось до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області ДПС від 24.07.2013 № 0002371502/104.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2013 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 24.07.2013 № 0002371502/104.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15.02.2001 між Сумською міською радою та Підприємством з іноземними інвестиціями «МакДональдз Юкрейн Лтд» укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення Сумської міської ради від 27.09.2000 «Про припинення та перехід права користування земельними ділянками підприємствам, установам, організаціям та громадянам» надав, а орендар прийняв в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку за адресою: м. Суми, Червона площа, 15а, загальною площею 3456 кв.м.

Орендну плату визначено сторонами в пункті 2.3 даного договору в розмірі 1870 грн. 56 коп. на місяць (1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки).

Державною податковою інспекцією у місті Сумах Сумської області ДПС проведено камеральну перевірку даних, задекларованих Підприємством з іноземними інвестиціями «МакДональдз Юкрейн Лтд» в податковій декларації з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2013 рік.

За результатами вищевказаної перевірки складено акт від 08.07.2013 № 2355/152/23744453 про порушення позивачем вимог підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, а саме: заниження Підприємством з іноземними інвестиціями «МакДональдз Юкрейн Лтд» суми податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності за травень 2013 року, заявленого в податковій декларації з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2013 рік, на суму 5585 грн. 94 коп.

Висновки перевіряючих ґрунтуються на тому, що розмір орендної плати, який підлягає до сплати згідно договору оренди земельної ділянки становить 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, в той час, як згідно статті 288 Податкового кодексу України річна сума платежу не може бути меншою ніж три відсотки нормативної грошової оцінки.

24.07.2014 на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002371502/104, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки в загальному розмірі 8378 грн. 91 коп., з яких 5584 грн. 94 коп. за основним платежем та 2792 грн. 97 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Внаслідок оскарження спірного податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку, рішеннями Головного управління Міндоходів у Сумській області від 12.08.2013 № 4269/10/18-28-10-01-105-65/69 та Міністерства доходів і зборів України від 18.10.2013 № 13543/6/99-99-10-01-15 скарги позивача залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 24.07.2013 № 0002371502/104 - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з того, що жоден нормативно-правовий акт не породжує обов'язок орендаря сплачувати плату за землю в іншому, ніж встановлено договором, розмірі.

Судова колегія касаційної інстанції не погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) убачається, що користування землею в Україні є платним. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

З 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, податковий кодекс визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, в якій би формі не справлялась плата за землю (чи то у вигляді земельного податку, чи то у вигляді орендної плати), вона у відповідності до положень Податкового кодексу України залишається загальнодержавним податком.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

В свою чергу, норми статті 288 Податкового кодексу України містять вичерпні правила визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. Диспозиція розглядуваної норми чітко розрізняє розмір орендної плати (яка визначається договором) та річну суму платежу (яка, в свою чергу, не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру).

Отже, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення розміру орендної плати, Податковий кодекс України вимагає, аби річний платіж був не менше трикратного розміру земельного податку.

Таким чином, норми Податкового кодексу України застосовують поняття річна сума платежу. А це поняття вже не є безпосередньо прив'язаним до змісту договору і не є тотожнім поняттю «орендна плата». Відтак, орендна плата може бути однією, а річна сума платежу - іншою. І пріоритет у такому разі варто надавати нормам Податкового кодексу України, які регулюють справляння податків і зборів, адже до них належить і орендна плата.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж передбачений положеннями Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Даний висновок також узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України в постанові від 02.12.2014 у справі № 21-274а14.

З таких підстав, суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, ухвалили рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому вони підлягають скасуванню.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що постановою суду першої інстанції та ухвалою апеляційного адміністративного суду обставини справи встановлені повно та всебічно в обсязі, достатньому для прийняття рішення у справі, однак з неправильним застосуванням зазначених вище норм матеріального та процесуального права, що є підставою відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України для їх скасування та прийняття нового рішення про відмову в позові.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області задовольнити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

3. Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П. Юрченко Судді Г.К. Голубєва А.О. Рибченко