Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2015 року м. Київ К/800/4981/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Кочана В.М.,

Швеця В.В..,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, в якому просив стягнути із відповідачів на його користь заборгованість з нарахування та виплати заробітної плати за період з 01 червня 2005 року по 31 травня 2011 року у сумі 439286,03 грн; стягнути із відповідачів на його користь заборгованість з нарахування та виплати довічного грошового утримання за період з 01 червня 2005 року по 31 травня 2011 року у сумі 19995,21 грн; зобов'язати відповідача Державну судову адміністрацію у подальшому нараховувати заробітну плату та довічне грошове утримання у відповідності у відповідності з нормативно-правовими актами, якими встановлена заробітна плата судді.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2012 року, в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 квітня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій були скасовані, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, суд касаційної інстанції дійшов висновку про правомірність відмови позивачу в задоволенні позовних вимог щодо перерахунку заробітної плати та щомісячного грошового утримання на підставі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року. У той же час, колегія суддів зазначила про необхідність дослідження позовних вимог в частині виплати заборгованості із виплати заробітної плати з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Зобов'язано Державну судову адміністрацію України, Кабінет Міністрів України та Державну казначейську службу України вчинити дії в межах своїх повноважень щодо проведення перерахунку та виплати позивачу заробітної плати за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року з розрахунку посадового окладу у розмірі 8,5 мінімальних заробітних плат, розмір яких був встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» від 23 грудня 2004 року №2285-IV з урахуванням виплачених сум.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року було скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2014 року та постановлено нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_2 просить постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року скасувати, а за справою постановити нове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі.

Перевіривши доводи касаційної скарги та рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що з 29 листопада 2001 року ОСОБА_2 був призначений на посаду судді Київського районного суду м. Одеси. 04 травня 2005 року позивачу було встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 25% від загальної заробітної плати з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас. 21 лютого 2007 року ОСОБА_2 було присвоєно 2 клас судді. Згідно з наказом голови Київського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2007 року №159-ос ОСОБА_2 встановлено щомісячне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати з 29 листопада 2007 року.

Згідно частини четвертої статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Визначальним актом, який регулював питання оплати праці суддів на час виникнення спірних правовідносин, був Закон України «Про статус суддів». Він встановлював гарантії незалежності суддів, включаючи їх матеріальне і соціальне забезпечення, у тому числі гарантії права щодо оплати праці. Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» передбачено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Тобто, згідно з цією нормою гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого статтею 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу, є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче, від визначеної законом, та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.

30 червня 2005 року Кабінет Міністрів України, в межах своїх повноважень, прийняв постанову №513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та постанову №514 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України», якими підвищив оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.

Водночас, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів». Лише 03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України свою бездіяльність із зазначеного питання припинив прийняттям постанови №865 «Про оплату праці суддів», затвердивши схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працюють судді.

Проте, Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини другої статті 44 Закону України «Про статус суддів» і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, а саме з 01 червня 2005 року, оскільки надав постанові «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року №865 чинності з 01 січня 2006 року (пункт 5 постанови).

Внаслідок цього, з 01 червня 2005 року по 01 січня 2006 року оклади суддів не відповідали вимогам статті 44 Закону України «Про статус суддів».

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо нарахування та виплатити недосплаченої заробітної плати за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року, оскільки відповідачами порушено право позивача на її виплату з урахуванням розміру посадового окладу, який би відповідав вимогам статті 44 Закону України «Про статус суддів».

Водночас суд першої інстанції, постановлюючи рішення в даній справі, допустив порушення норм матеріального права, зобов'язавши зокрема і Кабінет Міністрів України вчинити дії в межах своїх повноважень щодо проведення перерахунку та виплати позивачу заробітної плати за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року з розрахунку посадового окладу у розмірі 8,5 мінімальних заробітних плат, розмір яких був встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» від 23 грудня 2004 року №2285-IV з урахуванням виплачених сум.

Відповідно до статей 145, 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій України», статей 120, 126 цього Закону та Положення про Державну судову адміністрацію України, остання з 01 січня 2003 року є головним розпорядником бюджетних асигнувань, які передбачені на утримання судової влади, а Державна казначейська служба України, відповідно до статті 43 Бюджетного Кодексу України та пункту 1 частини четвертої Положення про Державну казначейську служби України, здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів.

Крім того, згідно з додатком №3 «Розподіл видатків Державного бюджету України на 2015 рік» до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» Державній судовій адміністрації України встановлені бюджетні призначення за програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів».

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що недосплачену заробітну плату за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року позивачу необхідно стягнути з Державної судової адміністрації України і зобов'язати Державну казначейську службу України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів».

В задоволенні позову до Кабінету Міністрів України необхідно відмовити.

Відповідно до положень частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Оскільки обставини справи встановлено повно і правильно, але тільки в частині помилково застосовано матеріальний закон, то відповідно до частини четвертої статті 223 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а судове рішення суду першої інстанції - зміні.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково. Із урахуванням наведених обставин, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року підлягає скасуванню, так як вона постановлена з порушенням норм матеріального права, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2014 року необхідно змінити, виключивши з абзацу 2 її резолютивної частини зобов'язання Кабінету Міністрів України вчинити дії в межах своїх повноважень щодо проведення перерахунку та виплати ОСОБА_2 заробітної плати за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про зобов'язання вчинити дії скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2014 року змінити, виключивши з абзацу 2 її резолютивної частини зобов'язання Кабінету Міністрів України вчинити дії в межах своїх повноважень щодо проведення перерахунку та виплати ОСОБА_2 заробітної плати за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року.

В решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2014 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддя М.М. Заїка

судді: В.М. Кочан

В.В. Щвець