Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" березня 2016 р.- м. Київ К/800/56210/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Цуркана М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 8 червня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року у справі за позовом Аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ Міністерства надзвичайних ситуацій в Закарпатській області до Державної фінансової інспекції в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування окремого положення рішення,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2010 року Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення ГУ Міністерства надзвичайних ситуацій в Закарпатській області (далі - АРЗ СП) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Контрольно-ревізійного управління (далі - КРУ) в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування пункту 5 вимоги КРУ в Закарпатській області від 7 травня 2010 року № 07-04-6-14/2203.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 8 червня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 5 вимоги КРУ в Закарпатській області від 7 травня 2010 року № 07-04-6-14/2203.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ДФІ в Закарпатській області звернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просило судові рішення скасувати та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 липня 2011 року №765 «Про утворення територіальних органів Державної фінансової інспекції» утворено Державну фінансову інспекцію в Закарпатській області шляхом реорганізації Контрольно-ревізійного управління в Закарпатській області.

Таким чином, на підставі статті 55 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України судом касаційної інстанції у справі здійснюється процесуальне правонаступництво шляхом заміни відповідача - Контрольно-ревізійного управління в Закарпатській області на Державну фінансову інспекцію в Закарпатській області.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 2 частини першої статті 222 КАС України у зв'язку з неприбуттям належним чином повідомлених про день, час і місце судового засідання осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної ревізії використання бюджетних коштів, виділених для забезпечення діяльності сил цивільного захисту в АРЗ СП за період з 1 січня 2008 року по 1 січня 2010 року КРУ в Закарпатській області складено акт № 07-04/8 (далі - Акт ревізії), яким зафіксовано ряд порушень, зокрема встановлено, що за час, який працівники виконували роботи з надання додаткових платних послуг позивачем неправомірно було здійснено видатки на оплату праці та нарахування за рахунок загального фонду кошторису установи з загальній сумі 16 493,03 грн.

На підставі зафіксованих в Акті ревізії порушень КРУ в Закарпатській області пред'явило АРЗ СП вимоги від 7 травня 2010 року № 07-04-6-14/2203 «Про усунення порушень, виявлених ревізією» (далі - Вимога № 07-04-6-14/2203), у пункті 5 якої зазначено наступне.

Ревізією дотримання законодавства щодо надання АРЗ СП додаткових платних послуг (послуги надані спеціальною технікою) встановлено, що в порушення пункту 3 Переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрямів використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 року № 659 (чинною на час виникнення спірних відносин, далі - Постанова № 659), видатки на оплату праці проводилася за рахунок коштів загального фонду, а необхідно було здійснити за рахунок коштів спеціального фонду кошторису установи, які надійшли від надання платних послуг. У зв'язку з цим начальника фінансово-економічної служби зобов'язано постійно здійснювати контроль за правильністю проведення оплати праці за надання АРЗ СП додаткових платних послуг (послуги надані спеціальною технікою); начальника АРЗ СП та начальника фінансово-економічної служби зобов'язано припинити надання платних послуг за рахунок коштів загального фонду та зобов'язано забезпечити поновлення видатків загального фонду за рахунок видатків спеціального фонду в сумі 16 493,03 грн.

Вважаючи вказаний пункт 5 Вимоги № 07-04-6-14/2203 незаконним, АРЗ СП звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що пункт 5 Вимоги № 07-04-6-14/2203 є протиправним, а дії позивача щодо оплати праці за надання АРЗ СП додаткових платних послуг за рахунок коштів загального фонду відповідали чинному на той час законодавству України. Водночас, Однак, Постанова № 659 прямо не передбачає обов'язку виплати штатним працівникам, залученим до робіт по наданню платних послуг, заробітної плати та грошового забезпечення за рахунок коштів спеціального фонду установи. Чинне законодавство не визначає обов'язку здійснення виплати грошового забезпечення частково із загального, а частково - із спеціального фондів бюджету.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з висновком судів попередніх інстанцій не погоджується з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Згідно з Положенням про Головне контрольно-ревізійне управління України, затвердженим Указом Президента України від 28 листопада 2000 року № 1265/2000 (чинного на час виникнення спірних відносин, далі - Положення), Головне контрольно-ревізійне управління України (надалі - ГоловКРУ України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. ГоловКРУ України відповідно до покладених на нього завдань організовувало і здійснювало державний фінансовий контроль, зокрема проводило ревізії та перевірки фінансової діяльності щодо використання коштів, матеріальних цінностей та їх збереження, стану і достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час ревізій та перевірок порушень законодавства. ГоловКРУ України мало право, серед іншого, пред'являти у межах своєї компетенції керівникам та іншим посадовим особам об'єктів, які ревізуються або перевіряються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень

Зазначені норми кореспондувались з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», згідно з якими Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надавалось право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Згідно з підпунктом «а» пункту 3 Постанови № 659 власні надходження бюджетних установ від надання платних послуг використовуються на покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням цих послуг. Зазначена норма не містить вказівки про те, що за рахунок власних надходжень мають покриватися усі витрати, пов'язані з організацією та наданням платних послуг.

Водночас, відповідно до пункту 1.2 Порядку утворення цін на додаткові платні послуги, які надаються аварійно-рятувальними службами, умов їх надання та справляння плати за ці послуги, затвердженого наказом МНС, Міністерства фінансів, Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції від 16 липня 2002 року № 176/547/211 (чинного на час виникнення спірних відносин, далі - Порядок № 176/547/211), формування цін на додаткові платні послуги є розрахунком валових витрат, пов'язаних з їх наданням, однією із складових яких - є витрати на оплату праці відповідно до умов оплати праці, установлених згідно з чинними нормативно-правовими актами для особового складу аварійно-рятувальної служби.

Пунктом 3.2 Порядку № 176/547/211 також було установлено, що кошти, одержані за надання додаткових платних послуг за переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 року № 644, зараховуються на спеціальні реєстраційні рахунки в органах Державного казначейства і спрямовуються на покриття витрат, пов'язаних з їх організацією та наданням.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що власні надходження АРЗ СП від надання платних послуг, які надходили у спеціальний фонд в силу вимог вказаних вище норм чинного на той час законодавства повинні були використовуватися на покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням таких платних послуг, складовою яких були і витрати на оплату праці.

З урахуванням викладеного, у задоволенні цього позову необхідно відмовити.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову та скасування пункту 5 Вимоги № 07-04-6-14/2203, а тому рішення цих судів підлягають скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Закарпатській області задовольнити.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 8 червня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року - скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення - про відмову у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Кравцов О.В.

Судді Єрьомін А.В.

Цуркан М.І.