Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" липня 2015 р. м. Київ К/9991/14425/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012

у справі № 2а-5210/11/2070

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова від 15.02.2011 № 0000061720.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012, в задоволенні позову відмовлено.

ФОП ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковим повідомленням-рішенням від 15.02.2011 № 0000061720 в загальній сумі 11047,5 грн., в т.ч. 8838 грн. основного платежу та 2209,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки планової виїзної перевірки, викладені в акті від 27.01.2011 № 79/17-214/НОМЕР_2, про порушення п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6, п.п. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Згідно з актом перевірки порушення позивачем вказаних вище норм закону полягало в неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту за лютий, березень та листопад 2008 року податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних у попередніх звітних періодах. Податковий орган вважає, що оскільки позивач не скористався правом сформувати податковий кредит в періоді, в якому воно виникло, то він втратив таке право. Крім того, посилається на відсутність доказів, які б вказували на дату отримання позивачем податкових накладних.

Інших фактичних підстав для позбавлення позивача права на податковий кредит податковий орган не визначає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не надано доказів отримання податкових накладних саме у лютому, березні та листопаді 2008 року, тому формування податкового кредиту за ці періоди є неправомірним.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з такою позицією судів, з огляду на таке.

Виходячи з положень п.п. п.п.7.2.3, п.п. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закону) підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги). Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Пункт 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону забороняє включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зі змісту наведених положень Закону випливає, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платників податку (покупця та продавця) обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Зважаючи на наявність у позивача при формуванні податкового кредиту податкової накладної, виданої платником податку на додану вартість, яка має силу податкового і одночасно розрахункового документу та підтверджує факт вчинення позивачем господарської операції, що є об'єктом оподаткування, відсутність у законі обмежень щодо строку давності на відображення податкового кредиту у податковому обліку, суд касаційної інстанції вважає, що формування платником податку податкового кредиту не в періоді, коли виникло таке право, само собою не може бути підставою для позбавлення платника права на податковий кредит.

В постанові від 05.12.2011 у справі № 21-245а11 за позовом ТОВ «Акцентбуд» до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Верховний Суд України, усуваючи неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст. 7 Закону, вказав, що у випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Відповідно до вимог абз. 1 ч. 1 ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Суд касаційної інстанції також зазначає, що формування платником податку податкового кредиту у звітному періоді на підставі податкових накладних, фактично отриманих у будь-якому з попередніх звітних періодів, не може бути підставою для позбавлення платника права на податковий кредит, оскільки визначальним є те, що податок на додану вартість нарахований (сплачений) платником податку за реально вчиненими оподаткованими операціями, які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, та підтверджується податковими накладними.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття нової постанови про задоволення позову повністю.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова від 15.02.2011 № 0000061720 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 11047,50 грн., в т.ч. 8838 грн. за основним платежем та 2209,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун