Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" липня 2014 р. м. Київ К/800/7175/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М,

суддів Стародуба О.П.,

Штульман І.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства доходів і зборів України, Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про зобов'язання вчинити певні дії,

встановила:

У липні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства доходів і зборів України, Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2014 року скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо правильності застосування ними норм матеріального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач є віруючим громадянином України та прихожанином Української православної церкви, у зв'язку з чим 10 травня 2013 року він звернувся до відповідачів із заявами, у яких просив проставити відмітку в паспорті, скасувати його ідентифікаційний номер, виключити всю інформацію про нього з Державного реєстру, здійснювати в подальшому облік його як платника податків та інших обов'язкових платежів за раніше встановленими формами обліку без застосування ідентифікаційного номера і знищити його облікову картку з ідентифікаційним номером. У свою чергу, відповідачі проінформували заявника про процедуру відмови від ідентифікаційного номера, передбачену Порядком, та необхідність подання певного переліку документів.

Статтею 35 Конституції України кожному гарантоване право на свободу світогляду і віросповідання.

Обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, визначено у статті 67 Основного Закону.

Згідно з частиною другою статті 1 Закону України від 22 грудня 1994 року №320/94-ВР «Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 320/94-ВР) для осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов'язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

Частиною другою статті 5 цього Закону, яка регламентує порядок реєстрації фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, передбачено, що до Державного реєстру не вноситься інформація про осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи.

Обсяг інформації про фізичних осіб, яка включається до Державного реєстру, визначено статтями 3, 5 Закону № 320/94-ВР. Зокрема, передбачено, що до інформаційного фонду Державного реєстру включаються такі дані: індивідуальні ідентифікаційні номери, що надаються фізичним особам - платникам податків та інших обов'язкових платежів і зберігаються за ними протягом усього їх життя; інформація про сплату фізичними особами податків та інших обов'язкових платежів; прізвище, ім'я та по батькові; дата народження; місце народження (країна, область, район, населений пункт); місце проживання; місце основної роботи; види сплачуваних податків та інших обов'язкових платежів; інформація про сплату фізичними особами податків та інших обов'язкових платежів.

Згідно з частиною третьою статті 9 зазначеного Закону фізичні особи - платники податків та інших обов'язкових платежів, крім осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи, зобов'язані: зареєструватись у Державному реєстрі з моменту виникнення об'єкта оподаткування чи сплати податків та інших обов'язкових платежів; подавати до державних податкових інспекцій по районах, районах у містах і містах без районного поділу відомості про зміну даних відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону протягом місяця з дня виникнення таких змін.

Системний аналіз зазначених вище правових норм дає колегії суддів підстави для висновку, що у випадку, коли фізична особа через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це органи державної податкової служби, з Державного реєстру підлягає виключенню вся інформація про таку особу, а не лише її ідентифікаційний номер.

Відповідно до пункту 1.3 Порядку унесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів (далі - Порядок), громадяни України, які відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, обліковуються як платники податків та інших обов'язкових платежів за серією та номером паспорта. Зазначена норма суперечить положенням Закону № 320/94-ВР, який має вищу юридичну силу, про необхідність видалення всієї інформації про таких осіб, зазначений Закон також не передбачає облік таких громадян за серією та номером паспорта.

Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо відмови в задоволенні позову в цій частині.

Пунктом 1.1 Порядку зазначено, що цей Порядок, розроблений згідно із Законом України "Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" (зі змінами) та Постановою Верховної Ради України від 26.06.92 N 2503-XII "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та свідоцтво про народження", визначає процедуру внесення відмітки про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера до паспорта фізичної особи, яка через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це орган державної податкової служби.

Відповідно до розділу 4 даного Порядку фізична особа, яка відмовляється від ідентифікаційного номера, подає до органу внутрішніх справ за своїм місцем реєстрації довідку за формою N В3 та паспорт громадянина України.

Згідно пункту 5.1, 5.2 даного Порядку посадова особа органу внутрішніх справ при зверненні громадянина за місцем його реєстрації щодо внесення відмітки до його паспорта розглядає довідку за ф. N В3 щодо повноти і правильності її заповнення та відповідності пред'явленому паспорту. У разі відсутності невідповідностей посадова особа вносить на 7 - 9 сторінку паспорта відмітку, зміст та форму якої наведено в додатку 4.

Відповідно до пункту 7 Положення про паспорт громадянина України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) повноваження до внесення до паспорту записів і відміток належить до виключної компетенції паспортної служби.

Оскільки податкові органи України та її посадові особи не мають права на здійснення будь-яких записів у паспорті та враховуючи те, що позивачем не було дотримано процедури внесення відмітки про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера до паспорта то суди попередніх інстанції дійшли вірного висновку щодо відмови в задоволенні позову в цій частині.

Аналогічний висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду України від 28 травня 2013 року №21-135а13.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судами повно і правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права - судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

постановила:

Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства доходів і зборів України, Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про зобов'язання вчинити певні дії - скасувати.

Ухвалити нову постанову.

Позов ОСОБА_2 до Міністерства доходів і зборів України, Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов'язати Міністерство доходів і зборів України виключити присвоєний позивачу ідентифікаційний номер та всю інформацію про нього з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів.

Зобов'язати Державну податкову інспекцію в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області здійснювати облік позивача як платника податків та інших обов'язкових платежів за раніше встановленою формою, без застосування ідентифікаційного номера.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий М.М. Заїка

Судді О.П. Стародуб

І.В. Штульман