Постанова

Іменем України

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 2-941/12

провадження № 61-9899 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги:

- представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 червня

2014 року у складі судді Данилюк М. І. та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 19 грудня 2017 року (щодо перегляду ухвали Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 червня 2014 року ) у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Міцнея В. Ф., Одинака О. О.;

- Публічного акціонерного товариство «УкрСиббанк» на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 19 грудня 2017 року (щодо перегляду рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від

08 грудня 2014 року) у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю.,

Міцнея В. Ф., Одинака О. О.;

- Публічного акціонерного товариство «УкрСиббанк» на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 19 грудня 2017 року (щодо перегляду ухвали Шевченківського районного суду м. Чернівці від

24 червня 2014 року) у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю.,

Міцнея В. Ф., Одинака О. О.;

- Публічного акціонерного товариство «УкрСиббанк» на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 19 грудня 2017 року (за заявою ОСОБА_2 про поворот виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2014 року) у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Міцнея В. Ф., Одинака О. О.;

- Публічного акціонерного товариство «УкрСиббанк» на додаткову постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 05 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Міцнея В. Ф., Одинака О. О.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2012 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі -

ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обгрунтування позовних вимог зазначало, що 27 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі -

АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та

ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 11225235000 за умовами якого відповідач отримала кредит у іноземній валюті у розмірі 480 000 дол. США на строк до 27 вересня 2028 року із сплатою 10,5 процентів річних за користування кредитними коштами.

27 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є

ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 144773, відповідно до якого відповідач поручився перед банком за належне виконання позичальником усіх його зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту №11225235000 від 27 вересня 2007 року.

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, 13 січня 2012 року банк направив позичальнику та поручителю вимоги № 132-4/01-29/Д та № 132-4/01-28/Д про погашення простроченої заборгованості у розмірі 33 413,44 дол. США протягом 31 календарного дня з дати одержання цього повідомлення. У разі не усунення порушень на 32-й день з дня отримання вимоги, а в разі відсутності підтвердження отримання вимоги - з 41-го календарного дня з дати відправлення вимоги про дострокове повернення кредиту, банк вважає термін повернення кредиту таким, що настав, а кредит - обов'язковим до повернення.

У зв'язку з порушенням позичальником умов кредитного договору станом на

24 лютого 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 483 056,38 дол. США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 444 814,66 дол. США, заборгованості за кредитом по простроченим траншам згідно графіку погашення кредиту у розмірі 6 446,43 дол. США, заборгованості за простроченими процентами за користування кредитними коштами у розмірі 31 795,29 дол. США та пені у розмірі 1 726,37 дол. США.

Ураховуючи наведене ПАТ «УкрСиббанк» просило стягнути з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 872 459,84 грн.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 травня 2012 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11225235000 від 27 вересня

2007 року у розмірі 483 056,38 дол. США, що еквівалентно 3 858 171,31 грн, неустойку за порушення зобов'язань у розмірі 500,00 грн, пеню за порушення термінів повернення кредиту у розмірі 1 726,37 дол. США, що еквівалентно 13 788,53 грн, а всього 3 872 459,84 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 червня 2014 року задоволено заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 травня

2012 року скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 червня 2014 року задоволено частково заяву ПАТ «УкрСиббанк» про забезпечення позову, накладено арешт на нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, що належать на праві власності ОСОБА_1 у межах суми платежу, в розмірі 3 872 459,84 грн.

З урахуванням уточнених позовних вимог, ПАТ «УкрСиббанк» просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №11225235000 від 27 вересня 2007 року в розмірі 639 649,43 дол. США, що еквівалентно 9 256 800,61 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11225235000 від 27 вересня

2007 року в розмірі 639 694,43 дол. США, що еквівалентно 9 256 800,61 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до статей 526, 530, 554 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору. Встановивши, що зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_1 не виконала, суд стягнув заборгованість, що утворилася станом на 10 листопада 2014 року, солідарно з позичальника і поручителя.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 02 квітня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2014 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що воно є законним та обгрунтованим, розрахунок заборгованості за кредитним договором є правильним, відповідає умовам договору. Посилання на невиконання банком зобов'язання з надання кредитних коштів позичальнику, спростовуються встановленими судом обставинами, в тому числі погашенням позичальником кредиторської заборгованості.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2015 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 02 квітня 2015 року залишено без змін.

Рішення касаційного суду мотивовано тим, що судами попередніх інстанцій ухвалено судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального, наведені у касаційній скарзі доводи правильність їх висновків не спростовують.

16 квітня 2015 року Шевченківським районним судом м. Чернівці видано виконавчі листи № 941/12 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором №11225235000 від 27 вересня 2007 року у розмірі 639 694,43 дол. США, що еквівалентно 9 256 800,61 грн; судового збору у сумі 3 654,00 грн; витрат щодо розміщення оголошень у пресі у сумі 1 290,00 грн.

02 листопада 2017 року відповідач ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2014 року та ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 червня 2014 року, одночасно подав заяву поновлення строку на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що він був пропущений з поважних причин, оскільки на час звернення ПАТ «УкрСиббанк» з позовом до суду, він перебував у СІЗО, копію позовної заяви та оскаржуваних судових рішень, суд йому не направляв. За наслідками розгляду апеляційної скарги просив:

- скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від

08 грудня 2014 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити;

- допустити поворот виконання рішення Шевченківського районного суду

м. Чернівці від 08 грудня 2014 року та стягнути з ПАТ «УкрСиббанк» на його користь 32 806,05 грн;

- скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від

24 червня 2016 року та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 10 листопада 2017 року задоволено клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження ухвали Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 червня 2014 року та рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2014 року.

Того ж дня апеляційним судом вирішено питання про відкриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2

19 грудня 2017 року Апеляційним судом Чернівецької області за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 ухвалено три судові рішення щодо кожної з вимог апеляційної скарги.

Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 19 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2014 року задоволено частково.

Скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором.

У задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 відмовлено.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовано ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 02 квітня

2015 року у частині залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що 27 вересня

2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору без згоди поручителя ОСОБА_2, якою закріплено можливість установлення банком конкретних розмірів процентної ставки за користування кредитом у разі настання обставин визначених пунктом 10.2 основного договору, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, та відповідно до частини першої статті 559 ЦК України є підставою для припинення поруки унаслідок збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди.

Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 19 грудня

2017 року задоволено заяву ОСОБА_2 про поворот виконання рішення суду першої інстанції,

Здійснено поворот виконання рішення Шевченківського районного суду

м. Чернівці від 08 грудня 2014 року в частини стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором.

У порядку повороту виконання рішення суду, стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 32 806,05 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що у ході примусового виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь

ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором було описано та арештовано належний ОСОБА_2 транспортний засіб, який у подальшому реалізовано з прилюдних торгів за ціною 32 806,05 грн. Оскільки суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції у частині вимог до поручителя ОСОБА_2, з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову, відповідачу ОСОБА_2 у порядку повороту виконання судового рішення має бути відшкодовано вартість майна, реалізованого в процесі виконання судового рішення, яке скасовано апеляційним судом.

Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 19 грудня 2017 року залишено без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 червня 2014 року про забезпечення позову.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване відсутністю правових підстав для задоволення доводів апеляційної скарги про необгрунтованість вжитих судом першої інстанції заходів забезпечення позову та їх неспівмірності заявленим позовним вимогам. Факт набуття майна у шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не є безумовною підставою для віднесення нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, а тому накладення арешту на майно не свідчить про порушення права власності ОСОБА_2

Додатковою постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 05 квітня 2018 року на підставі пункту 3 частини першої статті 270 ЦПУ України вирішено питання про розподіл судових витрат. Стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 019,41 грн.

У лютому 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, у якій заявник просив скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 червня 2014 року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 19 грудня 2017 року (щодо перегляду ухвали Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 червня 2014 року), і ухвалити нове рішення, яким у задоволені заяви ПАТ «УкрСиббанк» про забезпечення позову відмовити.

Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що задовольняючи заяву ПАТ «УкрСиббанк» про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно позичальника, суди допустили порушення норм процесуального права, зокрема не звернули увагу на відсутність наданих позивачем доказів на підтвердження того, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову може бути ускладнено, чи існує реальна небезпека невиконання рішення суду, на неспівмірність заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам та їх обсягу, а також на те, що вимоги банку за кредитним договоромзабезпечено іпотекою, предметом якої є квартира АДРЕСА_1. Також вказував на те, що стаття 60 Сімейного Кодексу, передбачає презумпцію права спільної сумісної власності на майно набуте подружжям у шлюбі, а відтак суди безпідставно наклали арешт на майно, що перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та залишили поза увагою припинення поруки в силу частини першої статті 559 ЦК України.

У березні 2017 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 Зазначала, що доводи касаційної скарги є обгрунтованими, оскільки постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд не зазначив мотивів з яких він дійшов висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, ураховуючи, що все майно позичальника є обтяженим, та не навів обгрунтувань наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Накладаючи арешт на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_2, суд також не звернув увагу, що зазначене майно належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як подружжю, частки яких не виділені та, що в силу частини першої статті 559 ЦК України порука припинилася.

У лютому 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ПАТ «УкрСиббанк», у якій заявник просив скасувати постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 19 грудня 2017 року (щодо перегляду рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2014 року).

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про збільшення обсягу відповідальності поручителя у зв'язку з внесенням змін до пункту 10.2 кредитного договору, оскільки вони не призвели до збільшення процентної ставки за користування кредитними коштами, а лише встановили межі можливого збільшення у разі настання передбачених договором обставин. Оскільки додатковою угодою № 1 до кредитного договору не встановлено будь-яких нових або додаткових зобов'язань, а лише доповнено зміст договору умовами, що деталізують обов'язок позичальника щодо сплати платежів на користь третіх осіб при обслуговуванні кредитного договору (оцінка майна, страхування тощо) та визначають максимально можливі межі збільшення відсоткової ставки, зазначене не призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Оскільки відповідно до частини третьої статті 370 ЦПК України апеляційний суд наділено повноваженнями лише щодо скасування раніше прийнятої ухвали суду апеляційної інстанції, то відсутні підстави визнання такою, що втратила чинність ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справа від 30 червня 2015 року, якою підтверджено законність солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_2

Вказував на те, що поновлюючи строк на апеляційне оскарження через два з половиною роки після закінчення розгляду справи судом касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції не урахував положень статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не звернув увагу, що рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2014 року та ухвала Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 червня 2014 року мають різний початок перебігу строків їх оскарження, та не навів поважних причин, що виправдовують доцільність порушення принципу юридичної визначеності оскаржуваних рішень.

У лютому 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ПАТ «УкрСиббанк» на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від

19 грудня 2017 року (щодо перегляду ухвали Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 червня 2014 року), у якій заявник просив її скасувати та залишити в силі ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від

24 червня 2014 року, посилаючись на безпідставність поновлення апеляційним судом строку на оскарження зазначеної ухвали.

У березні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ПАТ «УкрСиббанк», у якій заявник просив скасувати постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 19 грудня 2017 року (про поворот виконання рішення Шевченківського районного м. Чернівці від 08 грудня 2014 року за заявою ОСОБА_2), та закрити провадження у цій частині.

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні заяви про поворот виконання рішення суду, не враховано положення статті 43 Закону України «Про виконавче провадження» щодо здійснення порядку розподілу стягнутих у межах виконавчого провадження сум, а тому оскільки за наслідками примусової реалізації майна боржника на рахунок ПАТ «УкрСиббанк» надійшло лише 25 823,94 грн, відсутні підстави для стягнення у порядку повороту виконання рішення суду більшої суми коштів. Вказував на те, що до заяви про поворот виконання рішення суду першої інстанції не долучені докази на підтвердження розміру грошових коштів, стягнутихдержавним виконавцем на користь стягувача за наслідками проведених виконавчих дій, що унеможливлює вирішення питання про поворот виконання судового рішення в цілому.

У березні та квітні 2018 року ОСОБА_2 подав відзиви на касаційні скарги

ПАТ «УкрСиббанк» на постанови Апеляційного суду Чернівецької області від

19 грудня 2017 року. Зазначав, що чинним процесуальним законодавством не закріплено перелік випадків, за яких виключається право особи на апеляційне оскарження. Поновлюючи строк на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2014 року, апеляційний суд діяв у межах вимог ЦПК України 2004 року. Встановивши, що умовами додаткової угоди № 1 від 27 вересня 2007 року, укладеної між

ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 визначено право банку нараховувати процентну ставку за користування кредитними коштами у розмірі подвійної облікової ставки, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про збільшення у такий спосіб без згоди поручителя, відсоткової ставки, що є підставою для застосування положень частини першої статті 559 ЦК України. Звернув увагу на те, що стаття 43 Закону України «Про виконавче провадження» регулює питання, пов'язані з розподілом коштів стягнутих державним виконавцем у процесі примусового виконання судових рішень, а тому не підлягає застосуванню при вирішенні питання про поворот виконання рішення суду, що не спростовує правильність висновків суду апеляційної інстанції при вирішенні заяви про поворот виконання рішення суду.

У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ПАТ «УкрСиббанк», у якій заявник просив скасувати додаткову постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 05 квітня 2018 року щодо розподілу судових витрат.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що при здійсненні розподілу судових витрат апеляційним судом не враховано, що існує правова невизначеність відносно позовних вимог до ОСОБА_2, викликана наявністю двох чинних судових рішень протилежних за своїм змістом, зокрема постанови Апеляційного суду Чернівецької області від 19 грудня 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2015 року. Оскільки оскаржувана додаткова постанова суперечить суті ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2015 року відсутні підстави для стягнення з банку на користь ОСОБА_2 понесених ним судових витрат.

У липні 2018 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу

ПАТ «УкрСиббанк» на додаткову постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 05 квітня 2017 року, вказуючи на те, що розподіл судових витрат, зокрема судового збору залежить від результатів розгляду справи, а тому відповідно до положень частини першої статті 141 ЦПК України апеляційний суд, задовольнивши його апеляційну скаргу правильно поклав на ПАТ «УкрСиббанк» понесені ним судові витрати.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Щодо обгрунтованості доводів касаційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3.

Судом установлено, що 24 червня 2014 року ПАТ «УкрСиббанк» подало до суду заяву про забезпечення позову, у якій просило накласти арешт на належне ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, у межах ціни позову. На обгрунтування заяви зазначало, що предметом позову є стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором №11225235000 від

27 вересня 2007 року, яка станом на 19 червня 2014 року становить

7 123 382,70 грн. Посилаючись на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до відчуження цього нерухомого майна, що значно утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду, просило її задовольнити.

За змістом частин першої, третьої статті 151 ЦПК України 2004 року, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 02 грудня

2006 року № 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обгрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обгрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову в частині накладення арешту на нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, що належать на праві власності ОСОБА_1, у межах суми платежу - 3 872 459,84 грн, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, ураховуючи розмір заявлених позовних вимог та обгрунтованість доводів позивача щодо ймовірності утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, дійшов правильного висновку про наявність підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на зазначене нерухоме майно.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій належності вищезазначеного нерухомого майна на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у зв'язку з чим не було правових підстав для накладення арешту на зазначене майно, є необгунтованими, оскільки за змістом частини другої статті 73 Сімейного кодексу України звернення стягнення на об'єкт права спільної сумісної власності подружжя не виключається за умови, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї.

Посилання на неспівмірність вжитих судом заходів забезпечення позову, з огляду на можливість задоволення вимог ПАТ «УкрСиббанк» за рахунок нерухомого майна переданого банку в іпотеку, не є переконливим, оскільки доказів достатньої вартості іпотечного майна для забезпечення повного виконання зобов'язань за кредитним договором № 11225235000 від 27 вересня 2007 року не надано.

Твердження заявника про відсутність підстав для вжиття таких заходів, з огляду на накладення заборони відчуження всього належного боржнику ОСОБА_1 майна у рамках виконавчого провадження є неспроможними, оскільки ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 червня 2014 року виконавчий лист № 2-941/12, виданий 29 серпня 2012 року на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, визнано таким, що не підлягає виконанню.

Наведене дає підстави для висновку, що суди першої та апеляційної інстанції, правильно з'ясували обставини, що мають істотне значення при вирішенні заяви про забезпечення позову, надали належну правову оцінку доводам сторін та застосували закон, що регулює спірні правовідносини, а тому касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 не підлягає задоволенню.

Щодо доводів касаційних скарг ПАТ «УкрСиббанк» на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 19 грудня 2017 року (щодо перегляду рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2014 року) та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 19 грудня 2017 року (щодо перегляду ухвали Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 червня 2014 року).

Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 27 вересня 2007 року між

АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11225235000, за умовами якого остання отримала кредит у іноземній валюті у розмірі 480 000 дол. США на строк до 27 вересня 2028 року зі сплатою за використання кредитних коштів у межах установленого строку кредитування процентної ставки у розмірі

10,5 відсотків річних.

27 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 144773, у відповідності до якого останній поручився перед банком за належне виконання позичальником усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з договору про надання споживчого кредиту № 11225235000 від

27 вересня 2007 року.

Відповідно до пункту 2.1 договору поруки кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. Під «згодою поручителя» сторони розуміють візування поручителем змін до основного договору (шляхом проставлення підпису уповноваженої особи та печатки поручителя, якщо останній є юридичною особою) та/або отримання його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та/або укладення поручителем додаткової угоди до цього договору щодо внесення змін.

Пунктом 10.2 договору про надання споживчого кредиту № 11225235000, сторони передбачили, що відповідно до статті 651 ЦК України протягом дії договору, банк відповідно до умов пункту 1.3.1. договору може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі настання будь-якої з наступних обставин, а саме:

а) порушення позичальником кредитної дисципліни (тобто належного виконання умов цього договору та/або договорів, за якими надано забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором) та/або

б) погіршення фінансового стану позичальника, документально підтвердженого в результаті щорічного моніторингу, що проводиться банком відповідно до внутрішніх нормативних документів на підставі довідки про доходи тощо, а також даних щодо дотримання позичальником кредитної дисципліни, тобто своєчасного погашення заборгованості та/або виконання інших зобов'язань, передбачених цим договором, та/або

в) здійснення поточних коливань процентних ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни в грошово-кредитній політиці НБУ (наприклад, девальвація курсу гривні до курсу долара США більше ніж на 5 відсотків порівняно з курсом гривні до долара США, установленого НБУ на дату укладення цього договору чи останнього перегляду процентної ставки; підвищення ставки за кредитами банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ); підвищення ставки на три відсоткових пункту за бланковими кредитами «овернайт» НБУ з дати укладення цього Договору чи останнього перегляду процентної ставки: та/або

При цьому сторони обумовили, що при настанні будь-якої із обставин, передбачених частиною першою пункту 10.2 договору банк може збільшити розмір процентної ставки за договором у наступному порядку:

- Банк не пізніше ніж за 14 календарних днів до дня зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення повідомляє позичальника про встановлення нової процентної ставки, із зазначенням її розміру та дати початку дії такої ставки шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа за адресою позичальника або за іншою адресою, яку позичальник письмово повідомляє банку при зміні адреси;

- Такий новий розмір процентної ставки за цим договором починає застосовуватись з дати, що буде вказана у повідомленні банку до позичальника без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до цього договору.

27 вересня 2007 року, тобто у день укладення основного договору, між

АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, за умовами пункту 1.5 якої, пункт 10.2 (примітка: в умовах додаткової угоди помилково зазначено «пункт 5.2.») кредитного договору доповнено новим абзацом такого змісту:

« У випадках настання обставин:

- передбачених підпунктами «а», «б» пункту 10.2 Договору - процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі подвійної облікової ставки, що діє відповідно до пункту 1.3.1 договору;

- передбачених підпунктом «в» пункту 10.2 договору - процентна ставка за договором збільшується не більше ніж на 10 відсотків для кредитів у національній валюті та не більше ніж на 5 відсотків для кредитів в іноземній валюті, відповідно до розміру ставки, що діє згідно з пунктом 1.3.1 договору;

- передбачених підпунктом «г» пункту 10.2 договору - процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється на рівні діючих процентних ставок банку за програмами кредитування.»

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті

653 ЦК України).

За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не впливає зі звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Аналіз викладених положень законодавства дає підстави для висновку, що зміна основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну призводить до припинення договору поруки виключно за умови, якщо така зміна призводить до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Зміна без згоди поручителя умов основного договору, не пов'язаних зі збільшення обсягу його відповідальності, не призводить до припинення таких правовідносин.

Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України у справі № 6-70цс14 від 10 вересня 2014 року, у справі 6-1161цс15 від

21 жовтня 2015 року.

Установивши, що умовами додаткової угоди між ПАТ «УкрСиббанк» та

ОСОБА_1 сторони погодили порядок зміни та конкретний розмір процентної ставки у разі настання обставин, передбачених кредитним договором, апеляційний суд не звернув увагу, що пунктом 8.1 основного кредитного договору від 27 вересня 2007 року передбачено, що у випадку порушення зобов'язання позичальником у частині не сплати чергового ануїтентного платежу в установлений день сплати такого платежу чи сплати у розмірі меншому ніж передбачено цим договором на прострочену суму основного боргу Банк нараховує підвищені проценти, в розмірі діючої процентної ставки на момент виникнення такої простроченої суми основного боргу.

З наведеними умовами договору поручитель був ознайомлений та погодився, підписавши 27 вересня 2007 року договір поруки.

Згідно довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, ПАТ «УкрСиббанк» здійснював нарахування процентів за користування кредитом за ставкою 10,5 відсотків, а на прострочену позичальником суму основного боргу нараховував проценти за ставкою збільшеною вдвічі

21 відсоток (10,5 відсотків х 2).

Ураховуючи наведене, апеляційної суд, розглядаючи апеляційну скаргу

ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від

08 грудня 2014 року належним чином не перевірив та не з'ясував, чи призвело укладення додаткової угоди № 1 до кредитного договору від 27 вересня

2007 року до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а тому дійшов передчасного висновку про збільшення процентної ставки за кредитним договором без згоди поручителя.

Доводи касаційної скарги ПАТ «УкрСиббанк» щодо допущених апеляційним судом процесуальних порушень при розгляді апеляційної скарги на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 червня 2014 року та на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2014 року, з огляду на відсутність визначених статтею 292 ЦПК України 2004 року підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження зазначених судових рішень, не є переконливими.

З матеріалів справи убачається, що 02 листопада 2017 року відповідач

ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 червня 2014 року та рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2014 року, яке було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 02 квітня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2015 року, та просив поновити строк на оскарження зазначених судових рішень, посилаючись на те, що він був пропущений з поважних причин.

Поновлюючи ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження, апеляційний суд виходив з того, що на час відкриття провадження у справі за позовом до

ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, заявник перебував у СІЗО ДДВП УВМВСУ у Чернівецькій області, про що суду першої інстанції було достовірно відомо. Однак доказів направлення йому копії позовної заяви та оскаржуваного рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2014 року, а також їх отримання заявником матеріали справи не містять. З огляду на наведене, вважав обгрунтованими посилання заявника на те, що про наявність оскаржуваних судових рішень він дізнався лише 02 листопада 2017 року під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, відкритого Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернівецькій області.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України 2004 року, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано у главах 1 та 2 розділу V ЦПК України, яким урегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду у цивільному судочинстві.

Доводи касаційних скарг ПАТ «УкрСиббанк» про те, що поновлення строків на апеляційне оскарження судових рішень суду першої інстанції за спливом близько трьох років після набрання ними законної сили є необгрунтованим та порушує принцип остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення, не є переконливими з огляду на те, що апеляційний суд, діючи у межах наданих йому дискреційних повноважень надав належну оцінку наведеним заявником доводам щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне провадження.

Щодо розгляду касаційної скарги ПАТ «УкрСиббанк» на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 19 грудня 2017 року (за заявою ОСОБА_2 про поворот виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від

08 грудня 2014 року), та касаційної скарги ПАТ «УкрСиббанк» на додаткову постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 05 квітня 2018 року.

Оскаржуючи в апеляційному порядку рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2014 року щодо стягнення солідарно з ОСОБА_1 та з нього заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_2 подав заяву про поворот його виконання шляхом стягнення з ПАТ «УкрСиббанк» грошової суми у розмірі 32 806,05 грн, стягнутої з нього на виконання оскаржуваного судового рішення.

Згідно з частиною першою та другою статті 444 ЦПК України питання про поворот виконання рішення вирішує суд апеляційної чи касаційної інстанції, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: закриває провадження у справі; залишає позов без розгляду; відмовляє в позові повністю; задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо під час нового розгляду справи він: закриває провадження у справі; залишає позов без розгляду; відмовляє в позові повністю; або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Апеляційний суд за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив його заяву про поворот виконання цього судового рішення.

Ухвалюючи додаткове судове рішення про стягнення з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 судового збору у сумі 4 019,41 грн, апеляційний суд виходив з того, що постанова Апеляційного суду Чернівецької області від 19 грудня

2017 року та рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 скасовані, з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, а тому з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір, сплачений ним за подання апеляційної скарги.

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про скасування постанови Апеляційного суду Чернівецької області від 19 грудня 2017 року щодо перегляду рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2014 року щодо стягнення солідарно з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, підлягають скасуванню і постанова Апеляційного суду Чернівецької області від 19 грудня 2017 року про поворот виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2014 року та додаткова постанова Апеляційного суду Чернівецької області від 05 квітня

2018 року про розподіл судових витрат.

.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду бере до уваги, що справа тривалий час розглядається у суді, разом з тим, оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин справи, надання оцінки та переоцінки доказів, зазначене унеможливлює ухвалення ним власного рішення.

Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції у частині вирішення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором не встановив фактичних обставин щодо того, чи призвело укладення додаткової угоди № 1 до кредитного договору від 27 вересня

2007 року до збільшення обсягу відповідальності поручителя, судові рішення апеляційної інстанції у цій частині, а також в частини вирішення заяви ОСОБА_2 про поворот виконання рішення суду та розподілу судових витрат, не можуть вважатися законними і обгрунтованими, у зв'язку з чим в силу статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судові рішення першої і апеляційної інстанції у частині вирішення заяви ПАТ «УкрСиббанк» про забезпечення позову ухвалені з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення касаційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 червня

2014 року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 19 грудня 2017 рокущодо забезпечення позову, залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 червня

2014 року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 19 грудня 2017 рокущодо забезпечення позову, залишити без змін.

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариство «УкрСиббанк» на постанови Апеляційного суду Чернівецької області від 19 грудня 2017 року щодо перегляду рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2014 року, щодо вирішення заяви ОСОБА_2 про поворот виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2014 року, а також на додаткову постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 05 квітня 2018 року про розподіл судових витрат задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 19 грудня 2017 року (щодо перегляду рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від

08 грудня 2014 року) скасувати, справу у частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 19 грудня 2017 року (щодо вирішення заяви ОСОБА_2 про поворот виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2014 року) та додаткову постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 05 квітня

2018 року скасувати, питання про поворот виконання рішення суду та розподіл судових витрат направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

О.В. Ступак

Г. І. Усик